Рішення № 85616582, 28.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2019Справа № 910/11631/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної іпотечної установи (01133, м. Київ, бульв. Л. Українки, 34, оф. 201)

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових стрільців, 17)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Надра" (вул. Артема, 15, м. Київ, 04053)

про визнання протиправними та скасування рішень

Представники сторін:

від позивача: Тодосієнко В.М., Качан В.В.,

від відповідача: Шилець А.Р.,

від третьої особи: Заміховський М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державної іпотечної установи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними і скасування рішень комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків № 256 від 05.08.2019, № 261 від 07.08.2019, № 287 від 09.08.2019, № 308 від 14.08.2019, оскільки останні прийняті з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2019 відкрито провадження у справі №910/11631/19, призначено підготовче засідання на 25.09.2019, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Надра".

Одночасно з позовом Державна іпотечна установа подала заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої суд відмовив ухвалою від 29.08.2019.

16.9.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

16.09.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

25.09.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшли відповідь на відзив та відповідь на пояснення третьої особи.

В підготовче засідання 25.09.2019 представники позивача та третьої особи.

В підготовчому засіданні суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив голосити перерву до 21.10.2019, встановити третій особі та відповідачу строк для подачі пояснень та заперечень до 07.10.2019.

01.10.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В підготовче засідання 21.10.2019 з`явилися представники сторін та третьої особи.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання 21.10.2019 судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.10.2019.

У судовому засідання 28.10.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні повністю.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 28.10.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.10.2008 між Державною іпотечною установою (кредитор) та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (позичальник) було укладено Кредитний договір № 7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами) (надалі також - Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн. та сплатити відсотки за користуванням кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009 р. (п. 1.2. кредитного договору).

Згідно з п. 1.2.1 Кредитного договору кредит рефінансування надається з метою формування позичальником портфелю іпотечних кредитів, що відповідають вимогам до іпотечних кредитів, затверджених Наглядовою радою кредитора (додаток 1 до Генерального договору № 1 від 21.02.2006 р. з урахування норм "Порядку надання державних гарантій за зобов`язаннями Державної іпотечної установи"), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1094), в розмірі отриманого кредиту рефінансування згідно цього договору.

Пунктами 1.4.1, 1.4.2 Кредитного договору встановлено, що за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує кредитору відсотки наступним чином: відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9 % річних та нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п.1.2 договору.

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 Кредитного договору позичальник зобов`язується не пізніше дня погашення кредиту рефінансування з урахуванням графіку сформувати портфель іпотечних кредитів у національній валюті України - гривні, що відповідають вимогам до кредитів. В строки, обумовлені договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

Додатковою угодою № 1 до Кредитного договору № 7/1 від 15.10.2008 доповнено пункт 1.1 першого розділу Договору підпунктами 1.1.1, 1.1.2 такого змісту: з 23.03.2009 сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов`язується повернути, складає 693 595 080,00 грн.

З метою забезпечення зобов`язань за Кредитним договором 15.10.2008 між позивачем (заставодержатель) та відповідачем (заставодавець) укладено Договір застави майнових прав №7/1-3 (надалі також - Договір застави), за умовами якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у додатку № 1 до цього договору. (п. 1.1 Договору застави).

Відповідно до пунктів 1.3. 1.4 Договору застави надане у заставу майно забезпечує виконання Заставодавцем зобов`язань перед Заставодержателем за кредитом, наданим згідно з кредитним договором № 7/1 від 15.10.2008 та будь-якими додатковими угодами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов`язаний повернути заставодержателю у повному обсязі кредит рефінансування (кредит), а також сплатити відсотки за користування ним та суми штрафів та неустойки в разі їх витребування заставодержателем. За рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі, уключаючи суму основного боргу, нараховані відсотки, пеню, штрафи та збитки, а також витрати на звернення стягнення на заставлені майнові права та витрати, пов`язані з його реалізацією.

Постановою Правління Національного банку України № 83 від 05.02.2015 та рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 26 від 05.02.2015 Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено в банку тимчасову адміністрацію з 06.02.2015.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04.06.2015 № 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 05.06.2015 № 113 "Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку".

Надалі рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування № 616 від 28.04.2016 та № 2342 від 03.11.2016 строк процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Надра" був продовжений до 03.06.2020 (включно).

Рішеннями Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків «Про затвердження умов продажу активів ПАТ «КБ «Надра» від 05.08.2019 № 256, від 07.08.2019 № 261, від 09.08.2019 № 287, від 14.08.2019 № 308 визначено активи ПАТ «КБ «Надра», що підлягають продажу, та порядок такого продажу.

На виконання пункту 2 вказаних рішень Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Надра" направило Державній іпотечній установі копії цих рішень за листами № 05-8119 від 05.08.2019, № 05-8240 від 08.08.2019, № 05-9035 від 13.08.2019, № 05-9094 від 14.08.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в рішеннях Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків «Про затвердження умов продажу активів ПАТ «КБ «Надра» від 05.08.2019 № 256, від 07.08.2019 № 261, від 09.08.2019 № 287, від 14.08.2019 № 308 визначені активами права вимоги за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, та находяться в заставі позивача згідно з договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008. Як стверджує позивач, Державна іпотечна установа як заставодержатель не надавала згоди на відчуження заставлених майнових прав, у зв`язку з чим вказані рішення є протиправними, такими, що прийняті в порушення вимог чинного законодавства (Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про заставу»), тому підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлює обов`язку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб отримувати згоду заставодержателя у разі продажу заставленого майна.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених ст. 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частин 1-2 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно, що є об`єктом довірчої власності, інше майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.

За приписами частин 1-7 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавча дирекція Фонду затверджує заходи з передпродажної підготовки майна одного або кількох банків (майно, об`єднане у пули активів, цілісні майнові комплекси, пакети акцій тощо), ремонту основних засобів, добудови об`єктів незавершеного будівництва, реалізації девелоперських проектів (зокрема операцій з експлуатації нерухомості) на належних банку земельних ділянках із залученням інвестицій, вилучення з непридатного для експлуатації майна окремих деталей, вузлів, агрегатів тощо для подальшої реалізації.

Після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Фонду заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодження, а також у випадках, передбачених цим Законом.

З метою отримання доходу Фонд має право укладати договори про передачу окремого майна (активів) неплатоспроможного банку в оренду до реалізації цього майна в установленому порядку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб:

1) на відкритих торгах (аукціоні);

2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про:

1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу;

2) об`єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об`єктів;

3) строки та заходи передпродажної підготовки майна;

4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу;

5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об`єкти або пули активів;

6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.

Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається.

Також необхідно вказати, що відповідно до положень ч.5 ст.12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до повноважень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб входить утворення колегіальних органів з питань консолідації та продажу активів різних банків та затвердження положення про них.

На виконання зазначених повноважень Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.04.2019 № 963 «Про утворення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків» було утворено Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків, а також затверджено Положення про Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків (надалі також - Положення).

Згідно з пунктами 2-4 вказаного Положення комітет є постійно діючим колегіальним органом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що здійснює діяльність у сфері управління майном (активами) неплатоспроможного банку, який виводиться з ринку Фондом, та/або банку, що ліквідується на підставі частини другої статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - банк), включаючи передпродажну підготовку такого (таких) майна (активів) для подальшого продажу та продажу майна (активів) такого банку.

Комітет у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями виконавчої дирекції Фонду, а також цим Положенням.

Метою діяльності Комітету є забезпечення організації заходів щодо управління майном (активами) одного або кількох банків, забезпечення його/їх продажу за найвищою вартістю.

У п. 6 Положення встановлено, що Виконавча дирекція Фонду своїм рішенням делегує Комітету всі або частину своїх повноважень з питань, визначених пунктом 7 цього Положення, та встановлює їх обсяг.

Питання, розгляд яких не віднесено до делегованих Комітету повноважень, можуть бути вирішені шляхом прийняття рішень виконавчої дирекції Фонду відповідно до законодавства.

Перелік повноважень Комітету наведений у пункті 7 Положення.

Рішення Комітету, прийняті у межах його повноважень, є обов`язковими для виконання структурними підрозділами, працівниками Фонду, у тому числі уповноваженими особами Фонду. (п. 12 Положення).

З огляду на норми вказаного Положення передбачають, що Комітет реалізує делеговані повноваження Фонду, а отже, рішення Комітету є вираженням рішень Фонду і нерозривно пов`язані з його діяльністю, і є формою реалізації функцій забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, в тому числі, визначення порядку реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури.

Як встановлено судом, рішеннями «Про затвердження умов продажу активів ПАТ «КБ «Надра» від 05.08.2019 № 256, від 07.08.2019 № 261, від 09.08.2019 № 287, від 14.08.2019 № 308 Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків вирішив:

1. Визначити активи ПАТ «КБ «Надра», що підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні) шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лоту, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції, а саме права вимоги за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами та знаходяться в заставі Державної іпотечної установи (згідно з переліком).

2. Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» забезпечити:

- направлення до Державної іпотечної установи копії даного рішення протягом двох робочих днів після його прийняття;

- заведення інформації про активи (майно), визначені в пункті 1 даного рішення, до електронної торгової системи із використанням програмного продукту «Єдиний Кабінет»;

- оприлюднення на веб-сайті банку публічних паспортів та паспортів відкритих торгів (аукціону) щодо зазначених активів (майна) протягом трьох робочих днів після прийняття даного рішення;

- розміщення оголошення щодо проведення відкритих торгів (аукціону) у газеті «Голос України» або «Урядовий кур`єр» протягом п`яти робочих днів після оприлюднення публічних паспортів та паспортів відкритих торгів (аукціону);

- розміщення відповідного оголошення на веб-сайті банку та в електронній торговій системі протягом трьох робочих днів після прийняття даного рішення;

- доступ потенційних покупців до кімнати даних після підписання з ними договорів щодо нерозголошення інформації з обмеженим доступом, у тому числі банківської таємниці та персональних даних.

3. Департаменту консолідованого продажу активів забезпечити:

- оприлюднення на веб-сайті Фонду публічних паспортів та паспортів відкритих торгів (аукціону) щодо зазначених активів (майна) протягом трьох робочих днів після прийняття даного рішення;

- розміщення відповідного оголошення на веб-сайті Фонду протягом трьох робочих днів після прийняття даного рішення.

4. Гарантійний внесок за лотами затвердити на рівні 5% від початкової (стартової) ціни лотів.

5. Крок відритих торгів (аукціону) затвердити на рівні не менше 1% від початкової (стартової) ціни лотів.

6. Період між датою оприлюднення на веб-сайті банку та веб-сайті Фонду публічних паспортів та паспортів відкритих торгів (аукціону) щодо зазначених активів (майна) і датою проведення відкритих торгів (аукціону) не може бути більшим 15 робочих днів.

7. Встановити, що електронний аукціон розпочинається в проміжок часу з 9-30 год до 10-00 год. Етапи проведення електронного аукціону та їх тривалість:

7.1. Автоматичне покрокове зниження ціни лоту - розпочинається в проміжок часу з 9-30 год до 10-00 год та завершується в проміжок часу з 9-30 до 10-00 год та завершується в проміжок часу з 16-15 год до 16-45 год (загальна вартість складає 6 годин 45 хвилин);

7.2. Етап подання цінових пропозицій - з 16-15 до 17-00 год (загальна тривалість складає 15 хвилин):

- період подання закритих цінових пропозицій - з 16-15 до 16-55 год (загальна тривалість складає 10 хвилин);

- період подання цінової пропозиції - з 16-25 до 17-00 год (загальна тривалість складає 5 хвилин).

8. Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» після отримання коштів від реалізації активів (майна) за ціною продажу на накопичувальний рахунок ПАТ «КБ «Надра» забезпечити підписання договору купівлі-продажу активів (майна) з продавцем торгів.

9. Розподіл коштів від реалізації активів (майна) здійснюється згідно Положення про порядок здійснення та розрахунку витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на утримання та продажу заставленого майна, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11.02.2016 № 138, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 04.03.2016 № 353/28483.

10. Контроль за виконанням цього рішення покласти на директора департаменту консолідованого продажу активів Єлейка Т. Я.

З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує вказані рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси.

За твердженнями позивача, які підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем, до переліку активів, визначених до продажу Комітетом у згаданих рішеннях дійсно включені ті, що знаходяться в заставі позивача за договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 та перелік яких наведений в Додатку № 1 до договору.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема заставою.

Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. (ст. 1 Закону України «Про заставу»)

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення встановлено в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», за якою заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

За умовами п. 3.4.3 договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 заставодавець зобов`язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

При цьому, суд зазначає, що підстав вважати припиненим право застави за договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 немає, зважаючи на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/5783/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" до Державної іпотечної установи про визнання припиненим з 05.06.2015 права застави по договору застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008, укладеному між ним та відповідачем, визнання припиненим з 05.06.2015 договору відповідального зберігання від 15.10.2008, укладеного між ним та відповідачем.

Належних доказів припинення права застави за договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 у встановленому законодавством порядку на час вирішення цього спору учасниками справи подано не було.

Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Так, згідно із частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) способом захисту прав і законних інтересів може бути, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів. Утім цю норму слід застосовувати з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України, яким до способів захисту віднесено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідач у спірних правовідносинах не діє як суб`єкт владних повноважень і не здійснює жодних управлінських функцій щодо позивача.

Так, суд зазначає, що оскаржувані рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків поширюють свою дію та встановлюють обов`язки, що підлягають виконанню структурними підрозділами, працівниками Фонду, а також уповноваженою особою Фонду, тобто, є внутрішніми розпорядчими документами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Натомість, згадані рішення не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків у Державної іпотечної установи та відповідно не можуть вважатися односторонніми правочинами з відчуження активів.

Отже, правомірність прийняття указаних рішень не може оцінюватися в контексті дотримання вимог статті 17 Закону «Про заставу» та умов договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008.

З огляду на викладене, доводи позивача про порушення відповідачем статті 17 Закону «Про заставу» та умов договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 у цьому випадку не можуть слугувати підставою незаконності прийнятих рішень, сам факт прийняття яких не тягне за собою правових наслідків у вигляді набуття, зміни та припинення прав і обов`язків щодо майна (активів), зокрема, у позивача.

Разом з цим, позивачем не доведено порушення відповідачем положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" при прийнятті оскаржуваних рішень.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки оспорювані рішення є внутрішніми документами відповідача, що діяв у якості органу управління банку, та не створюють цивільних прав та обов`язків у Державної іпотечної установи, то не можна вважати порушеними права останньої внаслідок прийняття таких рішень. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного органу як юридичної особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Що ж стосується порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Ураховуючи наведене, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків «Про затвердження умов продажу активів ПАТ «КБ «Надра» від 05.08.2019 № 256, від 07.08.2019 № 261, від 09.08.2019 № 287, від 14.08.2019 № 308 не можуть вважатися такими, що порушують права позивача, які можуть бути ефективно відновлені шляхом скасування таких рішень, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14.11.2019

Суддя Т.Ю. Трофименко