Рішення № 85616127, 13.11.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.11.2019р. Справа №905/609/19

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: Комунального підприємства «Покровськтепломережа» (85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Захисників України, буд.4а, код ЄДРПОУ 32213475)

про стягнення 1160897,85 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: Верхацький І.В. – адв.

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Покровськтепломережа», м.Покровськ про стягнення боргу у загальній сумі 1160897,85 грн, у тому числі: пені – 686613,73 грн, 3% річних – 178011,50 грн, інфляційних втрат – 296272,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. в частині проведення своєчасної оплати товару, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних.

Ухвалою суду від 08.04.2019р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/609/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Згідно з ухвалою суду від 09.04.2019р. провадження у справі №905/609/19 зупинено до закінчення перегляду об`єднаною палатою Верховного Суду справи №905/600/18.

Відповідно до ухвали суду від 22.07.2019р. поновлено провадження у справі №905/609/19.

У відзиві №11-806 від 22.04.2019р. Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» звертало увагу суду на відсутність вини відповідача у простроченні виконання зобов`язань за договором постачання природного газу №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. В частині вимог про стягнення пені відповідач просив суд відмовити у їх задоволенні з посиланням на те, що нарахування неустойки за простроченими зобов`язаннями споживача суперечить приписам п.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

У заяві №11-808 від 22.04.2019р. відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду рівними частками на 1 рік.

Ухвалою суду від 17.10.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2019р.

Позивач у судове засідання 13.11.2019р. з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 13.11.2019р. з розгляду справи по суті не з`явився, у клопотанні №11-2061 від 29.10.2019р. просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності власного представника.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми ст.43 вказаного кодексу зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 30.08.2016р. між позивачем (постачальник) та Комунальним підприємством «Покровськтепломережа» (споживач) було підписано договір №4544/1617-ТЕ-6 постачання природного газу, за приписами п.п.1.1 – 1.4 (в редакції додаткової угоди №1 від 23.01.2017р.) якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п.2.1 цього договору, споживач визначає самостійно. За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України та/або імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України).

За правилами п.2.1 укладеного сторонами правочину постачальник передає споживачу природний газ, зокрема, у листопаді 2016 року обсягом на рівні 3155 тис. куб. м, у грудні 2016 року – 4113 тис. куб. м, у березні 2017 року – 3482 тис. куб. м.

Згідно з п.3.4 договору №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

За змістом п.5.2 укладеного позивачем та відповідачем правочину до сплати за 1000 куб. м газу належить 4942 грн, крім того: ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 5930,40 грн.

Відповідно до розділу 12 договору №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. до 31.03.2107р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Як свідчать матеріали справи, позивачем та відповідачем було підписано акти приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі), згідно з якими постачальник передав, а споживач прийняв у листопаді-грудні 2016 року, березні 2017 року природний газ, загальна вартість якого становила 63449444,48 грн, а саме:

- б/н від 30.11.2016р. у листопаді 2016 року на суму 21144645,49 грн,

- б/н від 31.12.2016р. у грудні 2016 року на суму 26751239,72 грн,

- б/н від 31.03.2017р. у березні 2017 року на суму 15553559,27 грн.

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов`язок по оплаті отриманого товару у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявлено вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відтак, зобов`язання з оплати газу, який було прийнято у листопаді-грудні 2016 року, березні 2017 року, мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою листопада 2016 року на суму 21144645,49 грн – 26.12.2016р. включно з урахуванням того, що останній день строку (25.12.2016р.) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України).

- за поставкою грудня 2016 року на суму 26751239,72 грн – 25.01.2017р. включно,

- за поставкою березня 2017 року на суму 15553559,27 грн – 25.04.2017р. включно.

З представлених до матеріалів справи доказів вбачається, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Донецькій області, Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації, Фінансовим управлінням Покровської міської ради Донецької області, Управлінням соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, Комунальним підприємством «Покровськтепломережа» та Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з метою погашення заборгованості за природний газ 2016 року, в тому числі, за договором №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р., а саме організації проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови №20 від 11.01.2005р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (із відповідними змінами та доповненнями), підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України №495 від 20.01.2017р. та №969 від 15.02.2017р.

Відповідно до розділу 4 вказаних спільних протокольних рішень сторони, які підписали спільне протокольне рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог постанови Уряду від 11.01.2005р. №20 та Порядку проведення розрахунків, і невиконання своїх зобов`язань за цим спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України.

Спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим спільним протокольним рішенням (п.5.2).

Укладені сторонами у січні, лютому 2017 року спільні протокольні рішення були належним чином профінансовані та на їх виконання позивачу в рахунок погашення заборгованості за поставками листопада, грудня 2016 року за договором №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. були перераховані грошові кошти в сумі 15019505,62 грн (спільне протокольне рішення №495 від 20.01.2017р.) та 13785818,66 грн (спільне протокольне рішення №969 від 15.02.2017р.)

Одночасно, частина заборгованості у загальній сумі 34644120,20 грн за поставлений у листопаді-грудні 2016 року, березні 2017 року природний газ за договором №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. була погашена відповідачем самостійно за рахунок здійснення часткових оплат, про що свідчать відомості про дати та суми оплат наявні у розрахунку Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до позову, довідці «Операції по підприємству «Покровськтепломережа КП» з 01.09.2016р. по 31.05.2018р.» позивача та не спростовані відповідачем.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази про оплату наведених вище поставок енергоносія за договором №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р., господарським судом встановлено, що за товар на суму 21144645,49 грн (листопад 2016 року) відповідач повністю розрахувався лише 31.01.2017р., за поставкою на суму 26751239,72 грн (грудень 2016 року) – 20.03.2017р., за природний газ на суму 15553559,27 грн (березень 2017 року) – 05.02.2018р.

Відтак, при прийнятті цього рішення суд виходить з того, що фактичне перерахування вартості природного газу за поставками листопада-грудня 2016 року, березня 2017 року на загальну суму 63449444,48 грн було здійснено відповідачем з порушенням строків, які встановлені договором №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.8.2 договору №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р., у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.200р5р. №20.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 686613,73 грн пені за загальний період з 27.12.2016р. по 25.10.2017р.

Відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015р.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Пунктом 1 постанови №747 від 25.05.1998р. Кабінету Міністрів України «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п.п.5, 6 статуту позивача, затвердженого постановою №747 від 25.05.1998р. Кабінету Міністрів України встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Законом України «Про енергозбереження» визначено, що «енергозбереження» - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; «паливно-енергетичні ресурси» – це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто, природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Згідно із ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Разом з тим, за змістом п.3.1 статуту відповідача, метою діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії (крім певних видів господарської діяльності у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), щодо забезпечення (постачання) теплової енергії, пари та гарячої води на платній основі підприємствам, установам, організаціям, приватним підприємцям та іншим суб`єктам підприємницької діяльності і населенню.

В той же час, відповідно до наявних копій ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» є виробником (а.с.87), здійснює транспортування (а.с.89) та постачання (а.с.88) теплової енергії. Тобто, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.

Так, з п.1.2 договору №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. вбачається, що газ, який продається за цим договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Тобто, у даному випадку, Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

З розділу 13 укладеного сторонами правочину вбачається, що відповідач надавав такі послуги в місці свого фактичного розташування – м.Покровську.

Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території м.Покровськ загальновідомою.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території проведення антитерористичної операції, операції об`єднаних сил, приймаючи до уваги, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору постачання природного газу №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2019р. по справі №913/66/18.

Виходячи з наведеного, вимоги про стягнення 686613,73 грн пені за загальний період з 27.12.2016р. по 25.10.2017р. за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у листопаді-грудні 2016 року, березні 2017 року за договором №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. є такими, що не підлягають задоволенню.

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в загальному розмірі 178011,50 грн, а саме:

- 43605,49 грн за період з 27.12.2016р. по 30.01.2017р. (поставка листопада 2016 року на суму 21144645,49 грн),

- 59132,74 грн за період з 26.01.2017р. по 19.03.2017р. (поставка грудня 2016 року на суму 26751239,72 грн),

- 75273,26 грн за період з 26.04.2017р. по 04.02.2018р. (поставка березня 2017 року на суму 15553559,27 грн).

При цьому, відповідні нарахування процентів річних здійснені з урахуванням приписів п.6.1 договору №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р.

Дослідивши розрахунок процентів річних позивача, суд дійшов висновку щодо помилковості позиції Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині нарахування 3% річних без урахуванням умов, укладених між сторонами спільних протокольних рішень.

З цього приводу господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст.7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з положеннями ч.ч.1-3 ст.12 вказаного нормативно-правового акту держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується, зокрема Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Наведене регулювання визначено постановою №20 від 11.01.2005р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» із відповідними змінами.

Пунктом 7 вказаного Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату природного газу.

Отже, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, зокрема, постанова №20 від 11.01.2005р. Кабінету Міністрів України.

Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тому, при визначенні обсягу грошових зобов`язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, слід виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

З огляду на це, оформлення та підписання документів, зокрема, спільних протокольних рішень, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

За таких обставин, сторони, підписавши вказані вище спільні протокольні рішення тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором. Отже, для застосування санкцій та наслідків порушення грошового зобов`язання, встановлених частиною другою ст.625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку 3% річних, позивачем здійснено нарахування за зобов`язаннями листопада-грудня 2016 року на суму заборгованості, частина якої погашена саме за рахунок укладених між сторонами спільних протокольних рішень (листопад 2016 року в сумі 11111946,22 грн, грудень 2016 року в сумі 17693378,06 грн), що суперечить вищенаведеному, меті та змісту укладених протокольних рішень.

Наразі, приписи п.6.1 договору №4544/1617-ТЕ-6 від 30.08.2016р. в частині визначення, що укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, суперечать нормам бюджетного законодавства, суті взаємовідносин сторін за укладеними спільними протокольними рішеннями щодо проведення розрахунків за поставлений природний газ для використання побутовими споживачами (населенням) за рахунок субвенцій з державного бюджету України на фінансування пільг та субсидій.

Отже, підсумовуючи наведене, сторони (і зокрема позивач), підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.

Постановою №20 від 11.01.2005р. Кабінету Міністрів України та Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим наказом №493/688 від 03.08.2015р. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, не передбачено додаткової відповідальності крім відповідальності визначеної у розділі 4 названих вище спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків.

Тобто, відповідальність встановлена лише за недотримання вимог постанови Уряду та Порядку проведення розрахунків і невиконання своїх зобов`язань за спільними рішеннями.

Відповідна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду у справі №904/1858/16 від 14.02.2018р., справі №926/2733/16 від 22.05.2018р., справі № 924/296/18 від 31.05.2019р.

Здійснивши розрахунок процентів річних за допомогою комп`ютерної програми «Ліга.Закон» з урахуванням проведених оплат за спільними протокольними рішеннями на загальну суму 28805324,28 грн, суд дійшов висновку, що сума 3% річних за простроченими зобов`язання відповідача по оплаті газу, який було поставлено у листопаді-грудні 2016 року (в межах визначених позивачем періодів), дорівнює 30770,41 грн.

Здійснений позивачем розрахунок процентів річних за зобов`язаннями березня 2017 року є арифметично вірним.

Отже, загальна сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних становить 106043,67 грн відповідно до наведених вище розрахунків та висновків суду.

Крім того, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 296272,62 грн, а саме:

- 21193,32 грн у лютому 2017 року (поставка грудня 2016 року на суму 26751239,72 грн),

- 275079,29 грн за період з травня 2017 року по січень 2018 року (поставка березня 2017 року на суму 15553559,27 грн).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, господарський суд встановив, що він є арифметично вірними.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з`ясувавши обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів річних підлягають задоволенню частково, а саме на суму 106043,67 грн з одночасним задоволенням вимог про стягнення інфляційних на визначену позивачем суму.

Відносно клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду у справі на 1 рік, викладеного у заяві №11-808 від 22.04.2019р., суд зазначає наступне:

В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач посилається на підстави понесення значних збитків, недостатність тарифів, неможливість здійснення господарської діяльності у повному, належному обсязі, значну заборгованість контрагентів та населення, що на думку заявника, свідчить про неможливість своєчасного та повного виконання ним своїх зобов`язань. Відтак, надання розстрочки підприємству, яке здійснює господарську діяльність у вищевказаних умовах, строком на 1 рік є вкрай необхідним заходом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.ч.3, 4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження свого клопотання відповідачем представлено до матеріалів справи інформацію щодо заборгованості з різниці між фактичними витратами та тарифами на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води для бюджетних установ, населення, станом на 01.04.2019р., довідку б/н б/д Комунального підприємства «Покровськтепломережа», за змістом якої станом на 01.04.2019р. заборгованість за теплову енергію по відділу освіти Покровської міської ради Донецької області становить 24011717,77 грн, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.03.2019р., звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І квартал 2019 року, накази №102 від 23.03.2017р. (з урахуванням змісту наказу №129 від 26.05.2017р.), №101 від 19.03.2018р., №115 від 29.03.2018р., довідку б/н б/д Комунального підприємства «Покровськтепломережа», за змістом якої станом на 01.07.2019р. заборгованість за теплову енергію по відділу освіти Покровської міської ради Донецької області становить 24203174,92 грн, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень, витяг з Державного реєстру обятажень рухомого майна, постанову державного виконавця від 07.07.2015р. ВП №938455 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, постанови державного виконавця від 11.12.2017р. про відкриття виконавчого провадження, від 11.12.2017р. про зупинення вчинення виконавчих дій (ВП №55346482).

Наведений відповідачем у заяві про розстрочку виконання рішення перелік обставин, а саме: складне фінансове становище, недостатність тарифів, неможливість здійснення господарської діяльності у повному, належному обсязі, значна заборгованість контрагентів та населення не є тими обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідач, як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в ст.6 Цивільного кодексу України, взяв на себе відповідні зобов`язання (прийняти природний газ та здійснити своєчасний/повний розрахунок з постачальником), і об`єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов`язань за договором.

Згідно з положеннями ст.42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (п.1, абз.4 ст.44 Господарського кодексу України).

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018р. у справі №910/15430/16, від 27.04.2018р. у справі №910/313/17 та від 02.05.2018р. у справі №910/3816/16.

В свою чергу, представлені відповідачем копії балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.03.2019р. та звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) за І квартал 2019 року не можуть бути доказами скрутного фінансового становища, а є тільки одними з елементів, які свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.02.2018р. у справі №906/434/17, в якій зазначено: «балансом (звіт про фінансовий стан) за І півріччя 2017 року підтверджується, що підприємство є збитковим за результатами господарської діяльності у І півріччі 2017 року, оскільки він відображає дані лише на конкретну дату та не показує проміжні дані ведення відповідачем господарської діяльності».

Водночас, згідно з положеннями ч.1 ст.115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником:

- майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

- продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

- одержаних доходів;

- іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності до положень чинного законодавства, останньому як юридичній особі можуть належати не лише отримані доходи, а й майно - суто нерухомі та рухомі речі - будівлі, споруди, земельні ділянки, засоби виробництва, активи, однак і грошові кошти, цінні папери, майнові права, тощо.

Належними доказами відсутності коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, зокрема є довідки з банківських установ, в яких відкриті рахунки відповідача, довідки про рух коштів за період з моменту виникнення заборгованості по теперішній час; інвентаризаційні відомості, що містять інформацію про його майнові активи (рухоме, нерухоме майно, основні засоби виробництва на яке можливо звернути стягнення), які заявником до матеріалів справи не представлено.

Таким чином, обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими та такими, що відповідають визначеним в ст.331 Господарського процесуального кодексу України обставинам, за наявності яких надається відстрочка або розстрочка виконання рішення.

З огляду на те, що вимоги заявника позбавлені належного доказового обґрунтування та правових підстав, суд відмовляє у задоволенні заяви №11-808 від 22.04.2019р. Комунального підприємства «Покровськтепломережа».

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 17413,47 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Одночасно, виходячи з того, що за подання розглядуваної позовної заяви позивач на підставі платіжного доручення №7002925 від 27.03.2019р. сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж передбачено діючим законодавством (0,03 грн), Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не позбавлено права та можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору у переплаченому розмірі на підставі ст.7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Покровськтепломережа» (85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Захисників України, буд.4а, код ЄДРПОУ 32213475) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) 3% річних – 106043,67 грн, інфляційні втрати – 296272,62 грн, а також судовий збір в сумі 6034,75 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 13.11.2019р.

Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2019р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця