Рішення № 85614164, 21.10.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а/760/271/19

Справа №825/525/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Омелько Г.Т.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення МОУ щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, -

в с т а н о в и в:

Позивач у березні 2016 року звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням 12.01.2016 другої групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та надіслати зазначене вище рішення до Чернігівського обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату даної допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України в місячний строк з дня набрання законної сили постановою подати до суду звіт про виконання судового рішення.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він проходив військову службу в повітряно-десантних військах СРСР, 16.01.1987, виконуючи бойове завдання в Демократичній Республіці Афганістан, на посаді старшини парашутно-десантної роти, він отримав контузію.

Зазначено, що протоколом Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 23.03.2006 №194 встановлено, що мінно-взривна травма, струс головного мозку (контузія) отримана ним 16.01.1987, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку. У подальшому позивач 20.02.2007 пройшов медико-соціальну експертизу, якою йому призначена 3 група інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

Вказав, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.06.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги та надіслати вищевказане рішення до Чернігівського обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги.

Позивач посилався на те, що 12.01.2016 він пройшов медико-соціальну експертизу, якою йому була визначена 2 група інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку, а 14.01.2016 подав до Чернігівського обласного військового комісаріату відповідну заяву про призначення йому одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби. Листом від 18.01.2016 №195 Чернігівський обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати йому зазначеної одноразової грошової допомоги.

Позивач вказав, що 02.03.2016 він отримав лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 24.02.2016 №248/3/6/1551/8/8, яким його повідомлено, що Департамент фінансів вважає, що підстав для виплати йому зазначеної одноразової грошової допомоги немає, оскільки зміна групи інвалідності з 3 на 2 групу відбулася понад дворічний термін, а також у зв`язку із тим, що питання виплати йому даної допомоги належить до компетенції Державної прикордонної служби.

Таким чином, позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, оскільки протиправно відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності II групи.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.05.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Міністерства оборони України від 24.02.2016 №248/3/6/1551/818 щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням 12.01.2016 року ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку. Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби з доданими до неї документами. В іншій частині - відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.03.2017 було частково задоволено касаційну скаргу представника МОУ. Скасовано судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.05.2016, Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016, а справу передано на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2017, справу №825/525/16 передано у провадження головуючому судді Усатовій І.А.

Ухвалою судді від 10.04.2017 у справі відкрито скорочене провадження, відповідно правил передбачених КАС України в редакції до 15.12.2017.

Згідно ч. 3 ст. 30 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.

Відповідно до п.п. 10 п. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Таким чином, розгляд справи відбувається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

30.06.2017 на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення протии адміністративного позову, в яких просив розглянути справу за загальними правилами КАС України, залучити до участі у справі в якості третьої оосби, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Чернігівський обласний комісаріат, а також просив відмовити в задоволенні позову.

Заперечення обґрунтовані тим, що крім МОУ, вимоги позивача стосуються прав, свобод та інтересів Чернігівського обласного комісаріату, оскільки саме на нього покладено обов`язок щодо виплати одноразової грошової допомоги. Зазначено, що позивачу було встановлено вищу группу інвалідності, а саме: ІІ групу понад дворічний термін з часу первинного встановлення інвалідності, то відповідно в силу п. 4 ст. 16-3 ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» правових підстав для здійснення виплати грошової допомоги у МОУ немає.

Представник відповідача посилався на те, що заява позивача з доданими документами Комісією з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби не розглядалась, пропозиції не формувались, протокол не складався і Міністру оборони України призначити одноразову грошову допомогу у зв`язку з інвалідністю позивача, не має. Оскільки, на даний час документи на розгляд комісії не надходили, рішення розпорядником бюджетних коштів не прйималося, а тому підстав для зобов`язання МОУ призначити одноразову грошову допомогу у зв`язку із інвалідністю позивача немає.

Крім того, вважає, що відповідно до норм законодавства позивач не може ставити вимогу щодо зобов`язання МОУ в місячний строк з дня набрання законної сили постанови суду подати до суду звіт про виконання судового рішення, оскільки, прийняття такого рішення є виключно компетенцією суду. Також, вказав, що не зможе подати звіт про виконання судового рішення в місячний строк з огляду на приписи Порядку №975, а також з огляду на те, що на даний час у МОУ на розгляді знаходиться велика кількість заяв про виплату одноразової грошової допомоги особам, які звільнені з військової служби, військовослужбовцям, а також членам сімей загиблих військовослужбовців, а в свою чергу, фінансування витрат на виплату одноразової грошової допомоги здійснюється з Державного бюджету України не в повному обсязі. А тому, враховуючи нормативне врегулювання строків на реалізацію отримання одноразової грошової допомоги підстав для зобов`язання МОУ подати до суду звіт про виконання судового рішення немає.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в повітряно-десантних військах СРСР.

16.01.1987 виконуючи бойове завдання в Демократичній Республіці Афганістан на посаді старшини парашутно-десантної роти позивач отримав контузію.

Як вбачається з Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 23.03.2006 № 194, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 52) встановлено, що мінно-взривна травма, струс головного мозку (контузія) позивача, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у справі № 825/1807/15-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2015 року встановлено, що 20 лютого 2007 року ОСОБА_1 пройшов медико-соціального експертизу, за результатами якої йому визначено ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку, що підтверджується довідкою Сер. МСЕ-ЧНВ № 026881. В подальшому позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0111233 від 23.05.2013.

А як вбачається з Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12.01.2016 серії АВА № 018687, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби (а.с.53).

З матеріалів справи вбачається, що 14.01.2016 позивачем на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату направлено заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням II групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. Крім того, до своєї заяви позивачем додано пакет документів, а саме: копію довідки МСЕК; копію довідки військової частини 48059 від 20.05.1988 року №152; копію витягу з протоколу засідання ЦВЛК від 23.03.2006 року №194; копію військового квитка; копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; карткові реквізити; копію Постанови Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2015 року у справі №К/800/40725/15 та супровідного листа. (а.с. 54-55).

Листом військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату від 25.01.2016 № 311 заяву позивача з доданими до неї документами надіслано на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України (а.с.56).

З матеріалів справи вбачається, що листом №195 від 18.01.2016 Чернігівський обласний військовий комісаріат було повідомлено Департамент фінансів Міністерства оборони України про наявність протоколу від 07.12.2015 №58 засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та за рішенням суду ОСОБА_1 призначено та виплачено грошову допомогу в розмірі 48-місячного грошового забезпечення, визначеному на день звільнення з військової служби в сумі 9777,60 грн. Також зазначено, що командування вважає, що ОСОБА_1 не має права на призначення вказаної грошової допомоги, але заявник наполягає про передачу документів на розгляд комісії (а.с. 57).

Листом Департамента фінансів Міністерства оборони України від 24 лютого 2016 року вих. №248/3/6/1551/818 повідомлено позивача про відсутність підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності (а.с.58).

Проте, позивач вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід 2 групи, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у зв`язку з чим і звернувся до суду з даним позовом, на що суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-ХІІ, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20.12.1991 № 2011 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яким визначено та Розділом ІІ якого, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підп. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з ч. 6 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

При цьому, абз. 9 п. 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

На підставі наведеного, у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Така правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2015 року № К/800/40725/15.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду України №21-135а15 від 21 квітня 2015 року у справі за позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату, Департаменту фінансів Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону №2011-ХІІ колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, яке мало місце в період її проходження. Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2014 року (справа № 21-446а14).

А як вбачається з Постанови Верховного Суду України №21-563а14 від 10 березня 2015 року у справі за позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Харківський обласний військовий комісаріат про скасування пункту протоколу засідання комісії Міноборони та зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Таким чином, суд вважає, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов`язаного з її проходженням, починається саме з моменту встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання відповідної одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, тобто, в даному випадку, саме з моменту встановлення 12.01.2016 другої групи інвалідності.

Згідно з п. б) частини першої ст. 162 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до пп. 1 п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (надалі - Порядок №975), одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі, зокрема 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Згідно з п. 13 Порядку № 975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Отже, відповідно до положень вищенаведеного нормативно-правового акта, рішення про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю військовослужбовців приймає головний розпорядник коштів, у даному випадку Міністерство оборони України, після отримання відповідного висновку із визначеним переліком документів, необхідних для призначення виплати.

Згідно з Наказом Міністерства оборони України від 12.04.2007 № 168, у Міністерстві оборони України створено постійно діючу комісію з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Голова комісії (заступник Міністра оборони України) забезпечує, зокрема, підготовку пропозицій та подання їх Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розмір; роботу зі зверненнями громадян із зазначених питань, у зв`язку з чим пропозиції зазначеної комісії у формі протоколу засідання, затвердженого Міністром оборони України, і є рішенням розпорядника коштів.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (див. рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами" і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі "Бендерський проти України" (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Обраний у даному випадку спосіб захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням 12.01.2016 другої групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивача в правах.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та надіслати зазначене вище рішення до Чернігівського обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату даної допомоги, то суд виходить з наступного.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Суд зазначає, що підставою для виплати одноразової допомоги в разі інвалідності є відповідне рішення Міністерства оборони України, і підстави для стягнення такої суми за відсутності відповідного рішення немає.

Відповідно до вимог частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у поєднанні із частиною другою статті 9 цього Кодексу, суд вважає належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача в даному випадку, зобов`язати відповідача розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Порядку №975 від 25.12.2013.

З приводу заявленої позивачем вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України в місячний строк з дня набрання законної сили постановою подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, застосування заходів судового контролю за виконанням рішення є правом суду, яке використовується ним на власний розсуд за наявності відповідних підстав для цього.

Виходячи зі змісту обставин даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав за яких відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у даній справі, за умови набрання ним законної сили, а відтак клопотання про застосування судового контролю за виконання рішення є передчасним та задоволенню не підлягає.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на наведене, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 2, 6-11, 19, 20, 22, 242-246, 257, 262 КАС України,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення МОУ щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Міністерства оборони України №248/3/6/1551/818 від 24.02.2016 щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням 12.01.2016 другої групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку, відповідно до Порядку №975 від 25.12.2013.

В іншій частині - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: