Рішення № 85611758, 13.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2019 року № 640/10662/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомКонцерну «Військторгсервіс» доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Сумській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20 лютого 2019 року №0004135212 та №0004125212,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Концерн «Військторгсервіс» (далі - Концерн, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Сумській області (далі - ГУ ДФС у Сумській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20 лютого 2019 року №0004135212 та №0004125212.

В обґрунтування позову позивач зазначив про безпідставність та необґрунтованість спірних податкових повідомлень - рішень, виданих на підставі акта перевірки №000151/18-28-52-12/33689922 від 258 січня 2019 року, якими було встановлено порушення Концерном строку сплати суми грошового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб та зобов`язано сплатити штраф у розмірі 8 193, 80 грн. Посилається на те, що загальним періодом вдаваних порушень, за які відповідачем здійснено нарахування штрафних санкцій, є проміжок часу з 07 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а період прострочення платежів становить проміжок часу з 03 березня 2013 року по 31 січня 2017 року. У той же час, ухвалою Господарського суду м. Києва від 21 березня 2017 року у справі №910/23971/16 порушено провадження у справі про банкрутство Концерну та накладено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відтак, на думку позивача, контролюючим органом порушено вимоги статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва від 17 квітня 2018 року у справі №910/23971/16 провадження у справі про банкрутство Концерну закрито та затверджено мирову угоду між кредиторами та боржником. ГУ ДФС у Сумській області було заявлено грошові вимоги на суму 106 103, 47 грн., проте заявлені грошові вимоги не увійшли до затвердженої мирової угоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

19 липня 2019 року представником відповідача надано до суду відзив, в якому він проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Відзив обґрунтовано тим, що проведеною перевіркою встановлено, що Концерн несвоєчасно сплачував самостійно узгоджені грошові зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб протягом 2012 - 2018 років на загальну суму 41 938, 49 грн., чим було порушено вимоги пункту 57.1 статті 57 та пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України. Також, відповідач зазначив, що з аналізу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. У свою чергу, за зобов`язаннями поточних кредиторів нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Крім того, відповідач вважає, що якщо до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції, пеня після введення господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, то дія мораторію на виконання цих податкових зобов`язань не розповсюджується.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Концерну «Військторгсервіс» на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 0,3191 га, що розташована за адресою: вул. Пролетарської Солідарності, 12-б, м. Ромни Сумської області, цільове призначення - землі громадського призначення (землі оборони), що підтверджується Державним актом на користування земельною ділянкою серії ЯЯ №291561 від 01 березня 2007 року.

ГУ ДФС у Сумській області на підставі підпунктів 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75, статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податкових зобов`язань з плати за землю з юридичних осіб (код платежу 18010500), визначених у податкових деклараціях з плати за землю за 2012 - 2018 роки платником Концерн «Військторгсервіс» (код ЄДРПОУ 33689922).

За результатами камеральної перевірки податковим органом складено акт камеральної перевірки податкової звітності №000151/18-28-52-12/33689922 від 25 січня 2019 року (далі - Акт перевірки), за висновками якого встановлено, що дані камеральної перевірки свідчать про несвоєчасну сплату Концерном «Військторгсервіс» (код ЄДРПОУ 33689922) самостійно визначеного грошового зобов`язання з плати за землю з юридичних осіб (код платежу 18010500) в сумі 41 938, 00 грн., чим порушив вимоги пункту 287.4 статті 287 Податкового кодексу України, а саме: за податковими деклараціями з плати за землю за 2012 - 2018 роки.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 20 лютого 2019 року:

- №0004135212, яким позивача, на підставі статей 122, 126 Податкового кодексу України за затримку сплати грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб (код платежу 18010500) в сумі 40 000, 40 грн., зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20 % у сумі 8 000, 08 грн.;

- №0004125212, яким позивача, на підставі статей 122, 126 Податкового кодексу України за затримку сплати грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб (код платежу 18010500) в сумі 1 937, 60 грн., зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10 % у сумі 93, 76 грн.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДФС України.

За результатами розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 10 травня 2019 року №21416/6/99-99-11-06-01-25, яким податкові повідомлення - рішення від 20 лютого 2019 року №0004135212 та №0004125212 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням - рішення зумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент проведення перевірки) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю та формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

Тобто, перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з підпунктом 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

У пункті 270.1 статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 цього Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За приписами пункту 287.4 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Крім того, суд зазначає, що згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація, розрахунок, в силу вимог пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

У відповідності до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 203.1 та 203.2 статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, відповідальність за затримку сплати грошового зобов`язання, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, настає лише у разі, якщо таке податкове зобов`язання є узгодженим.

Матеріалами встановлено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 21 березня 2017 року у справі №910/23971/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин ВВВТ» до Концерну «Військторгсервіс» про банкрутство визнано ТОВ «Магазин ВВВТ» кредитором Концерну «Військторгсервіс» на суму 783 106, 00 грн., з яких 769 326, 00 грн. - вимоги четвертої черги, 13 780, 00 грн. - вимоги першої черги. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21 березня 2017 року. Введено процедуру розпорядження майном боржника з 21 березня 2017 року.

Також, ухвалою Господарського суду м. Києва від 17 квітня 2018 року у справі №910/23971/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин ВВВТ» до Концерну «Військторгсервіс» про банкрутство затверджено мирову угоду від 06 березня 2018 року, укладену між кредиторами та боржником у справі та закрито провадження у справі №910/23971/16.

Таким чином, з 21 березня 2017 року по 17 квітня 2018 року діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів Концерну.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343-XII, у редакції, чинній на момент введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

У відповідності до частини 5 статті 19 Закону №2343-XII дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Частиною 7 Закону №2343-XII визначено, що дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з абзацом 8 частини 1 статті 1 Закону №2343-XII кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Таким чином, кредитори поділяються на конкурсних та поточних.

З огляду на викладене, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, тобто кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Судом встановлено, що штраф за несвоєчасну сплату суми самостійно визначеного грошового зобов`язання з плати за землю за період з 2012 - 2018 роки застосований до позивача на підставі Акта перевірки, складеного за результатами камеральної перевірки податкової звітності, тобто після запровадження мораторію у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс».

Більше того, вказаний штраф застосований до позивача після винесення Господарським судом м. Києва ухвали від 17 квітня 2018 року у справі №910/23971/16, якою затверджено мирову угоду від 06 березня 2018 року, укладену між кредиторами та боржником у справі та закрито провадження у справі про банкрутство №910/23971/16.

При цьому, з ухвали Господарського суду м. Києва від 17 квітня 2018 року вбачається, що 22 листопада 2017 року ГУ ДФС у Сумській області зверталось до суду з заявою з грошовими вимогами до боржника на суму 106 103, 47 грн. Проте, ГУ ДФС у Сумській області не було включено до переліку кредиторів.

З огляду на викладене, на думку суду, на спірні правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем не розповсюджується дія Закону №2343-XII, а відтак, податкові повідомлення - рішення від 20 лютого 2019 року №0004135212 та №0004125212, якими позивача, на підставі статей 122, 126 Податкового кодексу України за затримку сплати грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб (код платежу 18010500), зобов`язано сплатити штраф у розмірі 8 093, 84 грн.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв згідно приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Концерну «Військторгсервіс» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко