Рішення № 85611503, 13.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2019 року № 640/7592/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., за участі секретаря судового засідання Яцеленко Ю.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Шевцової Т.М. (довіреність від 21.09.2018 року), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі також - відповідач, Відділ ), в якому просить:

- визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №57890846 протиправною;

- визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Києві щодо не винесення подання про повернення ОСОБА_1 виконавчого збору і витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 46 628,39 грн. протиправною;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження №57890846 та подання про повернення ОСОБА_1 виконавчого збору і витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 46 628,39 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено; ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні 03.10.2019 року.

Відповідно до Довідки секретаря судового засідання від 03.10.2019 року зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання в адміністративній справі № 640/7592/19 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи відкладено на 13.11.2019 року.

Через канцелярію суду 29.10.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву та копії витребуваних судом матеріалів виконавчого провадження №57890846.

У судове засідання 13.11.2019 року прибули позивач та його представник.

Належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відповідачем участь уповноваженого представника незабезпечено.

Позивачем позов підтримано, в обґрунтування якого зазначено, що 24.03.2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Пишним А.В. відкрито виконавче провадження №50607245 з примусового виконання виконавчого листа Солом`янського районного суду м. Києва №760/6896/15-ц, виданого 03.03.2016 року, на підставі заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року у справі №760/6896/15-ц, в якому боржником визначено ОСОБА_1 .

10.12.2018 року старшим державним виконавцем Відділу Гречухом О.Я. у рамках виконавчого провадження №50607245 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 974 863,29 грн.

11.12.2018 року старшим державним виконавцем Відділу Гречухом О.Я. відкрито виконавче провадження №57890846 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 974 863,29 грн. та винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Водночас, 26.02.2019 року ухвалою Київського апеляційного суду затверджено мирову угоду у справі №760/6896/15-ц, визнано нечинним заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року та закрито провадження у справі №760/6896/15-ц, про що позивачем повідомлено державного виконавця.

Так, позивач вважає, що відповідачем виконавче провадження №57890846 має бути закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та винесено подання про повернення позивачу виконавчого збору і витрат виконавчого провадження в загальному розмірі 46 628,39 грн.

З огляду на те, що вказаних дій державним виконавцем Відділу не вчинено, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та зобов`язати відповідача вчинити ці дії.

Відповідач, відповідно до змісту поданого відзиву, проти позовних вимог заперечує з огляду на те, що виконавче провадження №50607245, що перебувало на виконанні у Відділі, закінчено на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку із надходженням до Відділу заяви стягувача про повернення виконавчого документу стягувачу, а не на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, на думку відповідача, постанова про стягнення виконавчого збору від 10.12.2018 року підлягає виконанню у рамках виконавчого провадження №57890846 в порядку, встановленому законодавством.

Вважаючи, що відповідач діяв у межах, встановлених Законом України «Про виконавче провадження», просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 13.11.2019 року проголошено повне рішення.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24.09.2015 року позов ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №07Ф-125 від 12.06.2007 року станом на 14.05.2015 року в розмірі 9 748 632,93 грн. задоволено.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Пишного А.В. 24.03.2016 року відкрито виконавче провадження №50607245 з примусового виконання виконавчого листа Солом`янського районного суду м. Києва №760/6896/15-ц, виданого 03.03.2016 року, на підставі заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року у справі №760/6896/15-ц, в якому боржником визначено ОСОБА_1 . Пунктом 3 резолютивної частини постанови зауважено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Відповідно до платіжного доручення від 19.11.2018 року №2070 з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір по виконавчому листу №760/6896/15-ц від 03.03.2016 року у виконавчому провадженні №50607245 у розмірі 44 442, 99 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 19.11.2018 року №2071 з ОСОБА_1 стягнуто витрати виконавчого провадження за 2018 рік по виконавчому листу №760/6896/15-ц від 03.03.2016 року у виконавчому провадженні №50607245 у розмірі 2 186, 10 грн.

10.12.2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречухом О.Я. у рамках виконавчого провадження №50607245 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Одночасно, 10.12.2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречухом О.Я. у рамках виконавчого провадження №50607245 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 974 863,29 грн.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречуха О.Я. від 11.12.2018 року відкрито виконавче провадження №57890846 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 974 863,29 грн. та винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, постанову про арешт майна боржника, в якій зазначено про здійснення відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 974 863, 29 грн.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречуха О.Я. від 11.12.2018 року про виправлення помилки у процесуальному документі внесено виправлення до документу "Постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, постанову про арешт майна боржника" від 11.12.2018 року, в якій зазначено, що "залишок заборгованості становить 930 421 грн.", та що здійснювати відрахування із доходів боржника "у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 930 421 грн".

Під час примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №57890846, ухвалою Київського апеляційного суду від 26.02.2019 року затверджено мирову угоду у справі №760/6896/15-ц укладену між ОСОБА_1 та АТ «Універсал Банк» (правонаступник ПАТ «Брокбізнесбанк»), визнано нечинним заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року та закрито провадження у справі №760/6896/15-ц.

Вважаючи, що у зв`язку з визнанням нечинним заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року виконавче провадження №57890846 підлягає закінченню, а виконавчий збір, який стягується з боржника на підставі постанови від 10.12.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 974 863,29 грн., винесеної в рамках виконавчого провадження №50607245, поверненню боржнику, позивач звернувся із заявами від 14.03.2019 року та від 17.04.2019 року до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження №57890846 та заяви по винесення подання про повернення позивачу виконавчого збору і витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 46 628,39 грн.

Відповідно до змісту позовної заяви, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречухом О.Я. під час особистого прийому 24.04.2019 року в усній формі проінформовано ОСОБА_1 про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження №57890846 та повернення виконавчого збору і витрат за результатами виконавчого провадження №50607245.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження №57890846 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та у не винесенні подання про повернення позивачу виконавчого збору і витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 46 628,39 грн., позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція №512/5).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404 передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Абзацом 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404 передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Водночас, згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404, що кореспондується з положенням абзацу 12 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, слід дійти висновку, що державним виконавцем може бути прийнято рішення щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору як на стадії відкриття виконавчого провадження, так і на стадії його закінчення.

Згідно з абзацами 13-14 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Так, положеннями частини п`ятої статті 27 Закону №1404 встановлено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає.

Згідно з частиною сьомою статті 27 Закону №1404 у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже, з аналізу вказаних положень законодавства слід дійти висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає виконанню у встановленому Законом №1404 порядку шляхом відкриття на його підставі окремого виконавчого провадження.

Суд звертає увагу, що виконавче провадження, відкрите з метою виконання постанови про стягнення виконавчого збору, має свій номер та не є продовженням виконавчого провадження, в межах якого її винесено, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, винесеним державним виконавцем у межах повноважень, передбачених Законом №1404.

Водночас, виконавчий збір, стягнений з боржника на виконання постанови про стягнення виконавчого збору підлягає поверненню лише у разі, якщо виконавче провадження, у рамках якого виконавцем прийнято таку постанову закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404.

З матеріалів справи судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречуха О.Я. від 10.12.2018 року у рамках виконавчого провадження №50607245 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Проте, це виконавче провадження №50607245 не закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404, відповідно до змісту якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки на момент примусового виконання заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24.09.2015 року позов ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №07Ф-125 від 12.06.2007 року, визнаного нечинним після затвердження мирової угоди ухвалою Київського апеляційного суду від 26.02.2019 року у справі №760/6896/15-ц.

Отже, у державного виконавця були усі підстави для винесення постанови від 10.12.2018 року про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження №57890846 у відповідності до частини третьої статті 40 Закону №1404.

Так, з огляду на те, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречуха О.Я. від 10.12.2018 року у рамках виконавчого провадження №50607245 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404, постанова про стягнення виконавчого збору у рамках виконавчого провадження №57890846 підлягає виконанню у встановленому Законом №1404 порядку.

В свою чергу, оскільки постанова від 10.12.2018 року про стягнення виконавчого збору не є виконавчим документом, виданим на виконання заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24.09.2015 року позов ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №07Ф-125 від 12.06.2007 року, визнаного нечинним ухвалою Київського апеляційного суду від 26.02.2019 року у справі №760/6896/15-ц, виконавче провадження №57890846 не може бути закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404, як вважає позивач.

Так, позивач помилково вважає, що виконання постанови від 10.12.2018 року про стягнення виконавчого збору є подальшим примусовим виконанням заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24.09.2015 року, визнаного нечинним.

Отже, відповідачем не допущено протиправної бездіяльності, яка полягає у не винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження №57890846 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404, з огляду на що, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо винесення подання про повернення витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 42 Закону №1404 кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З матеріалів справи судом встановлено, що 19.11.2018 року з ОСОБА_1 стягнуто витрати виконавчого провадження за 2018 рік по виконавчому листу №760/6896/15-ц від 03.03.2016 року у виконавчому провадженні №50607245 у розмірі 2 186, 10 грн.

Отже, слід дійти висновку, що витрати у розмірі 2 186, 10 грн. стягнуто з позивача як з боржника у виконавчому провадженні №50607245 під час примусового виконання виконавчого листа №760/6896/15-ц від 03.03.2016 року.

Судом встановлено, що у межах виконавчого провадження №50607245, в якому позивачем сплачено витрати на виконавче провадження, винесено постанову від 10.12.2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404, що фактично є завершенням виконавчого провадження №50607245.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що питання повернення стягнутої суми витрат на виконавче провадження №50607245 не може бути вирішеним у межах виконавчого провадження №57890846, оскільки є предметом спору у межах виконавчого провадження №50607245, в якому примусово виконувався виконавчий лист від 03.03.2016 року №760/6896/15-ц, виданий з метою виконання рішення суду, яке було чинним на час завершення виконавчого провадження №50607245.

Аналогічного висновку суд дійшов й стосовно стягнутої з ОСОБА_1 суми виконавчого збору у розмірі 44 442, 29 грн., яку стягнуто 19.11.2018 року у межах виконавчого провадження №50607245.

З огляду на викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню в частинах визнання бездіяльності відповідача щодо не винесення подання про повернення позивачу виконавчого збору і витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 46 628,39 грн. протиправною, та зобов`язання відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження №57890846 та подання про повернення ОСОБА_1 виконавчого збору і витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 46 628,39 грн., оскільки є похідними.

На переконання суду першої інстанції, позовні вимоги, заявлені позивачем, не підлягають задоволенню у зв`язку з обраним позивачем способом захисту порушеного, на його думку, права, оскільки виходячи з суті позовних вимог, останні стосуються оскарження стягнутої суми у межах виконавчого провадження №50607245, відкритого з метою примусового виконання заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24.09.2015 року у справі №760/6896/15-ц, а тому, мали б розглядатися судом загальної юрисдикції, яким видано виконавчий лист від 03.03.2016 року №760/6896/15-ц.

Водночас, з урахуванням висновків, викладених у Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019 року, та у відповідності до змісту частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З огляду на викладене, позивачем отримано судовий захист у межах заявлених ним позовних вимог та у відповідності до способу захисту, обраного позивачем.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейським судом з прав людини зазначено, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційним Судом України також неодноразово зазначалося, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказано, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Отже, оцінюючи дії саме державного виконавця, вчинені в межах виконавчого провадження №57890846, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не допущено протиправної бездіяльності, яка полягає у не винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження №57890846, що унеможливлює задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 );

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32, код ЄДРПОУ 34691374).

Повне рішення складено 13.11.2019 року.

Суддя Л.О. Маруліна