Рішення № 85609710, 07.11.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1552/19

Провадження № 2/522/4492/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Стогнієнко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства « Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко Оксани Сергіївни, державного реєстратора Комунального підприємства « Департамент державної реєстрації» Шевченка Максима Олександровича,- « про витребування майна»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, по якому просить суд:

-Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку площею 0,1845 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:0042:0133, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101;

-Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 29649416;

-Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 28436838;

-Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко Оксани Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13.06.2018 року № 41587931;

-Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко Оксани Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13.06.2018 року № 41587151;

- Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора КП “Департамент державної реєстрації» Шевченка Максима Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.12.2018 року № 44828299;

-Стягнути з відповідачів судові витрати.

В обгрунтування заявленого позову, позивач посилається на те, що земельна ділянка площею 0,1845 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:0042:0133, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) є комунальною власністю. Враховуючи, що Одеською міською радою рішення про передачу у власність або користування будь-яким юридичним або фізичним особам вказаної ділянки не приймалось і це нерухоме майно вибуло з володіння Одеської міської ради не з її волі іншим шляхом, то вказане майно підлягає витребуванню на користь Одеської міської ради, а записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та рішення державного реєстратора комунального підприємства “Департамент державної реєстрації” Шевченка Максима Олександровича, державного реєстратора КП “Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради” Антоненко Оксани Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) підлягають скасуванню.

Окрім цього, позивач посилається на те, що за наслідками його зверенення до правоохоронних органів із зазначенням вищевказаних обставин, 10.01.2019 року у відповідності до ст.ст. 55,58 КПК України територіальну громаду м. Одеси в особі Одеської міської ради визнано потерпілою стороною та залучено представника міської ради до участі у кримінальному провадженні №42019162010000002, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.01.2019р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представнпик відповідачів- Єсіпової В.В. та Катерової В.Д. проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначали, що набуття права власності на спірні земельні ділянки відбувалось з дотриманням законодавства, вказували на необгрунтованість позовних вимог.

Інші відповідачі до судового засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає за доцільне в задоволені позовних вимог відмовити виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 07.06.2018 року державним реєстратором комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко Оксаною Сергіївною було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія та номер: НОМЕР_2 , виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 03.11.2000 року) на земельну ділянку площею 0,0923 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110137500:54:002:0129, номер запису про право власності: 26602459, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1575661551101. Підставою виникнення права власності за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку зазначено рішення Одеської міської ради від 15.10.2001 року № 2852/1 - XXIII.

Також 07.06.2018 року, державним реєстратором комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко Оксаною Сергіївною було здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серія та номер: НОМЕР_4 , виданий Балтським РС ГУДМС України в Одеській області 27.04.2016 року) на земельну ділянку площею 0,0922 га за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 5110137500:54:002:0130, номер запису про право власності: 26601751, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1575624551101. Підставою виникнення права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку зазначено рішення Одеської міської ради від 15.10.2001 року № 2853/1 - XXIII.

В подальшому, 18.07.2018 року, земельна ділянка площею 0,0922 га за адресою: АДРЕСА_3 . була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 за договором купівлі- продажу від 18.07.2018 року, серія та номер: 2225, про що державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською Ольгою Сергіївною було здійснено відповідний запис до державного реєстру прав власності (номер запису про право власності: 27094759, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1575624551101).

Після об`єднання власником вищезазначених земельних ділянок, 18.10.2018 року державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Мельник Тетяною Іванівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 43563906, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1845 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:002:0133, номер запису про право власності: 28436838, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101.

21.12.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя №2452, посвідчений приватним нотаріусом Левчук О.С., згідно якому право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 , про що державним реєстратором комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» ОСОБА_4 Максимом Олександровичем було внесено відповідні записи до державного реєстру прав власності на нерухоме майно (номер запису про право власності: 29649416, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101) згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.12.2018 року № 44828299.

Відповідачами зазначені обставини та докази не оспорюються.

Також, до суду було подано копію ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2019 року у справі №522/10491/19 (провадження №1-”кс”/522/12703/19), якою Приморський районний суд м. Одеси відхилив скаргу ОСОБА_5 в інтересах територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на постанову слідчого СВ Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Носіковської К.С. від 30.05.2019 року про закриття кримінального провадження №42018162030000171 від 06.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 ч.3 КК України.

Інших доказів щодо обставин, на яких грунтуються позовні вимоги під час розгляду справи до суду надано не було.

Відповідно до частин 1–3 статті 78 ЗК право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 80 ЗК суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 ЗК вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст.11 ЦК України взаємні права та обовязки виникають на підставі договорів.

За загальним правилом, встановленим ст.625 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено в ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. В силу положень ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право за певних умов, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України, витребувати це майно від набувача, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зазначені статті Цивільного кодексу України визначають умови, коли особа може вважатися добросовісним набувачем майна з відповідними наслідками у вигляді неможливості витребування вказаного спірного майна, і не регламентують виникнення права власності, яке в порядку статті 328 цього Кодексу може набуватися на підставах, які не заборонені законом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду позовом та вимагаючи витребувати у відповідача вищезазначену земельну ділянку, зобов`язаний був довести суду, що земельна ділянка вибула з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовуює свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оглядаючи наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведений факт вибуття нерухомого майна (земельної ділянки) не передбаченим законом способом, або набуття відповідачем прав власності на спірну земельну ділянку відбулося всупереч вимогам закону чи з порушенням прав інших осіб.

Так надані позивачем письмові докази свідчать, що спірна земельна ділянка була сформована та передана в приватну власність без порушень законодавства. Набувачами, у встановленому законодавством порядку, здійснювалась державна реєстрація належного їм права на підставі відповідних рішень державних реєстраторів.

Крім того, із наявної в матеріалах справи ухвали Приморського районного суду м. Одуси від 15.07.2019р. вбачається, що в діях відповідачів при набутті ними прав власності на спірну земельну ділянку відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення, що судом також враховується як доказ правомірної поведінки учасників спірного правовідношення.

Відповідно, підстав для скасування записів про державну реєстрацію прав власності на вищевказану земельну ділянку суд також не знаходить.

До того ж, суд допускає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і практики ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону – нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу – втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Усе вищезазначене, рівним чином стосується також діяльності органів місцевого самоврядування.

Тому, в разі задоволення позову про витребування земельних ділянок відбудеться непропорційне втручання у майнові права власника спірної земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що оскільки доказів порушення права позивача за захистом якого він звернувся до суду не подано, в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 78,80,116,122 ЗК України, ст.ст. 6,15,16, 203,328,330,388,625,627,629 ЦК України,ст.ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258, 259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства « Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко Оксани Сергіївни, державного реєстратора Комунального підприємства « Департамент державної реєстрації» Шевченка Максима Олександровича,- « про витребування майна»,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 13.11.2019 року.

Суддя: Р.Д. Абухін

07.11.19