Ухвала суду № 85606461, 13.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

13 листопада 2019 р. № 520/10718/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Чудних С.О., розглянувши матеріали заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення доказів по адміністративній справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 624/ФОП/20-40-13-01-15 від 28.11.2016;

- скасувати рішення Центральної ОДПІ м. Харкова № 3936/20-30-13-01 від 12.10.2016 та № 20323/20-33-13-01 від 13.10.2016;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Харківській області повернути Фізичній особі-підприємця ОСОБА_1 помилково та надміру сплачений ПДФО 105300,00 грн протягом 60 днів, поштовим переказом, на адресу позивача, зазначену в декларації чи на банківський рахунок.

12 листопада 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів, відповідно до якої спросить суд забезпечити докази, шляхом отримання в ДФС доказів, а саме - відповідей та роз`яснень на такі запитання:

- До якого часу кодексом передбачено внесення змін в податкову звітність (наприклад: зменшувати чи збільшувати суму нарахованого/сплаченого податку та суму надміру сплаченого податку к поверненню) для фізичних осіб - підприємців за 201З рік (ДФС повинна вказати дату)?

- Чи згідна ДФС з тим, що доповнення, які складені на підставі ст. 46.4 подані до декларації, є не окремими заявами з повернення коштів, а є невід`ємною частиною податкової декларації з повернення ПДФО (ДФС повинна відповісти так чи ні)?

- Чи дозволяє Податковий кодекс ст. 5.2 та ст. 50.1 ч. 2 "Внесення змін до податкової звітності", уточнювати (вказувати у складі річній декларації) показники, які не були враховані в попередніх (квартальних) декларація (ДФС повинна відповісти так чи ні)?

- Чи не заперечує ДФС те, що податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), відповідно до кодексу ст. 6.1, 17.1.10, 43.1, 43.3, 43.6, 167.1, 177.5, 177.5.3, 179.8 повертається платнику на підставі однієї декларації "про майновий стан і доходи" (а не окремих заяв) і не має значення на який КБК з 11010100 до 11010900 ПДФО був сплачено (ДФС повинна відповісти так чи ні)?

- Чи не заперечує ДФС те, що кошти, які були сплачені як податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), не набули в обліку ДФС статусу "податок", і відповідно до кодексу ст. 5.2, 6.1, 19.1.10, 19.1.34, 14.1.115, 14.1.16 167.1, та наказу МФУ №422 від 07.04.2016 "Про порядок оперативного обліку...", - є по перше: надміру сплаченими та по-друге: помилково сплаченими (ДФС повинна відповісти так чи ні)?

- Чи розуміє ДФС, що відповідно до кодексу ст. 5.2, 6.1, 19.1.10, 19.1.34 та чинного на цей час наказу №422 "Про порядок оперативного обліку...", для того щоб стверджувати, що відбулося оподаткування, в інформаційній базі ДФС по обліковим даним платника, хоча б десь в рядку "нараховано податку" повинна відображатися нарахована ДФС-івцями суму податку (ДФС повинна відповісти так чи ні)?

В обґрунтування вказаної заяви Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначив, що вказана заява подана для стислого з`ясування всіх обставин справи, у зв`язку із тим, що ДФС у своїх відповідях позивачу надавало роз`яснення, які суперечать законодавству.

Розглянувши подану заяву та додані до неї документи, суд доходить наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Так, у відповідності до пункту 4 та 5 частини 1 статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України у заяві про забезпечення доказів зазначаються докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, обґрунтування необхідності забезпечення доказів.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд зазначає, що заявник просить забезпечити докази фактично шляхом зобов`язання Головного управління ДФС у Харківській області надання відповідей та роз`яснень на поставлені позивачем запитання.

Тобто, заявник у своїй заяві не зазначає докази, забезпечення яких є необхідним, а ставить питання контролюючому органу.

Суд звертає увагу заявника, що всі свої письмові пояснення та обґрунтування з приводу власної позиції по справі, відповідач має право викласти у відзиві на позов.

Крім того, в контексті вищевикладеного, суд зазначає, що заява про забезпечення доказів повинна містити виклад обставин, які свідчать про небезпеку втрати доказів або неможливість чи ускладнення подання доказів у майбутньому. При цьому, обов`язок доведення таких обставин покладається на особу, яка звертається до суду із заявою про забезпечення доказів - заявника.

Так, забезпечення доказів - це механізм не лише здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, а й насамперед запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Отже, обов`язковою умовою для вжиття судом заходів щодо забезпечення доказів, є встановлення обставин, які дають підстави для висновку, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Виходячи зі змісту поданої заяви, суд приходить до висновку, що заявником не наведено обставин, підтверджених належними доказами, які свідчать про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 115 Кодексу адміністративного судочинства України, суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження, забороною вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів.

Вимоги заявника про забезпечення доказів шляхом надання відповіді на питання взагалі не відноситься до питань забезпечення доказів. У зв`язку з чим, суд вважає, що заявлені види (способи) забезпечення позову шляхом надання відповіда на питання не передбачені процесуальним законодавством.

Згідно з частиною 3 статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України до заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає вимогам цієї статті, застосовуються наслідки, встановлені статтею 169 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, усуваючи недоліки заяви про забезпечення доказів, позивачу необхідно її привести у відповідність до статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначити конкретні докази, забезпечення яких є необхідним, а також, навести обставин, підтверджені належними доказами, які свідчили б про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.

На підставі наведеного та керуючись статтями 80, 114, 116, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення доказів - залишити без руху.

Надати Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 термін - п`ять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків заяви про забезпечення шляхом зазначення конкретних доказів, забезпечення яких є необхідним, а також, наведення обставин, підтверджених належними доказами, які свідчили б про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.

Копію ухвали невідкладно надіслати заявнику.

Роз`яснити заявнику, що у разі невиконання вимог ухвали заява про забезпечення доказів підлягає поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.О.Чудних