Рішення № 85605533, 13.11.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 листопада 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 428/10974/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.10.2019 з Сєвєродонецького міського суду Луганської області до Луганського окружного адміністративного суду за підсудністю надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі – відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області), в якому позивач просить: визнати рішення відповідача від 17.09.2019 № 19793/02-22 про відмову в переході з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» протиправним та скасувати; зобов`язати відповідача перевести з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ з 04 серпня 2019 року; зобов`язати відповідача здійснити нарахування й виплату позивачу з 04 серпня 2019 року пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 03.09.2019 № 40 та про складові заробітної плати особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, від 03.09.2019 № 41.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області як одержувач пенсії по інвалідності з 11.07.2016.

04.09.2019 позивач звернулася до відповідача з заявою про перехід на пенсію за Законом України «Про державну службу».

Рішенням від 17.09.2019 № 19793/02-22 відповідач відмовив позивачу в переведенні на пенсію згідно Закону України «Про державну службу», при цьому рішення не містить конкретних підстав відмови позивачу.

Вказане рішення позивач вважає протиправним та таким, що не відповідає чинному законодавству України, оскільки на час подання заяви позивач мала більше 20 років стажу державного службовця, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 21.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.11.2019 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов (арк. спр. 47-50), в обґрунтування якого останній послався на таке. ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.07.2016.

04.09.2019 ОСОБА_1 звернулася до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою довільної форми (вх. № 6236/22 від 04.09.2019) про переведення з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

До заяви позивачем було додано довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 03.09.2019 № 40, та довідку про складові заробітної плати особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 03.09.2019 № 41.

Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Оскільки заява позивача про переведення з одного виду пенсії на інший була подана до управління з порушенням Порядку № 22-1, тому зазначена заява була розглянута як звернення громадян. Рішення про переведення з одного виду пенсії на інший управлінням не приймалось.

На адресу позивача було надіслано обґрунтовану відповідь з роз`ясненнями від 17.09.2019 № 19793/02-22.

Щодо права позивача на переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» відповідач зазначив таке.

З 01.05.2016 набув чинності Закон України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до п. 10 та п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ законодавець з 1 травня 2016 року відновив дію ст. 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.

Відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Однак, відповідач вважає, що відновлення дії ст. 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-XII можливе за певних умов, а саме: право на призначення пенсії за вказаною статтею мають державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України “Про державну службу”.

Таким чином, виходячи зі змісту наведеної норми закону до 20-річного стажу, який дає право на призначення пенсії державного службовця, незалежно від місця роботи під час досягнення пенсійного віку, зараховуються періоди роботи на посадах, віднесених статтею 25 Закону України “Про державну службу” до відповідних категорій посад державних службовців.

Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723- XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723- XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 № 889-УІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Позивач стверджує, що на час подання заяви, станом на 04.09.2019 вона мала стаж державного службовця 20 років 11 місяців 00 днів, проте позивач не має права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ на підставі п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 №889-VIII, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла шістдесятирічного віку.

Частиною 9 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, що діяла до 01.05.2016, передбачено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Відповідач вважає, що особи зі стажем державної служби 10 і більше років, яким була встановлена інвалідність І або II групи, за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», мали право на отримання пенсії по інвалідності у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.

Відповідно до ст. 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 № 889-VIII з 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону.

Розмір пенсії по інвалідності визначено ст. 33 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та залежно від групи інвалідності становить: інвалідам І групи - 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи - 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до ст. 27 і 28 цього Закону.

Тобто у зв`язку зі змінами у законодавстві особи з числа держслужбовців, які мають інвалідність, зберегли право на призначення пенсії по інвалідності, проте змінився порядок її обчислення та нарахування.

Відповідач вважає, що в зв`язку зі втратою чинності нормою, яка передбачала право осіб на призначення пенсії по інвалідності державного службовця, не відбулося звуження обсягу існуючого права позивачки на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так само і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Виходячи з вищевикладеного, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 «Про державну службу», та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу» вік і страховий стаж.

Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016 втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах.

Враховуючи вищезазначене, управління не має правових підстав для переведення позивача з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.

Тому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , перебуває на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 11.07.2016 як одержувач пенсії по інвалідності, призначеної за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідкою відповідача від 05.07.2019 № 837 (арк. спр. 8-11).

04.09.2019 позивач звернулася до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою довільної форми про перехід на інший вид пенсії, а саме - з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” (арк. спр. 55).

17.09.2019 відповідачем надано відповідь за № 19793/02-22 на звернення позивача від 04.09.2019, в якій зазначено, що особи з числа державних службовців, яким установлено інвалідність, з 01 травня 2016 року втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених частиною 1 статті 37 Закону 3723-ХІІ, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону 1058-IV у встановлених статтею 36 цього Закону розмірах. Також відповідач зазначив, що порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії (пункт 1 підпункт 1.5) (арк. спр. 22).

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).

Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

У відзиві на позов відповідач посилається на те, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 цієї статті і п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме - щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби, а тому ОСОБА_1 , хоч і мала станом на 04.09.2019 (на час звернення з заявою про перехід на інший вид пенсії) стаж державного службовця 20 років 11 місяців 00 днів, але не має права на призначення пенсії, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла 60-річного віку. При цьому відповідач зазначив про відсутність звуження обсягу існуючого права позивача на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону № 1058-IV.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_1 зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII пов`язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII. Жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII не встановлено.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність в позивача права на перехід з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, викладеним у листі від 17.09.2019 № 19793/02-22, суд зазначає таке.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII.

Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (…).

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Судом установлено, що трудовий стаж позивача на державній службі становить 20 років 11 місяців 09 днів, вона є інвалідом ІІ групи, що підтверджується трудовою книжкою позивача БТ НОМЕР_2 та довідкою МСЕК серія 12ААА № 441317, виданої 04.07.2017 (арк. спр. 12, 14-19).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, тому суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18.

Стосовно аргументів УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 60 років), стаж державного службовця і страховий стаж.

Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Також суд вважає помилковими висновки відповідача, що відмова щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця не порушує її існуючого права, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 22 Основного Закону України.

З огляду на наведене, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла 60-річного віку, та те, що особи з числа державних службовців, яким установлено інвалідність, з 01 травня 2016 року втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених частиною 1 статті 37 Закону 3723-ХІІ, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону 1058-IV у встановлених статтею 36 цього Закону розмірах, про що зазначено відповідачем у листі від 17.09.2019 № 19793/02-22.

Щодо доводів відповідача про звернення позивача з заявою довільної форми, тому відповідь надавалася у відповідності з Законом України «Про звернення громадян», суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Згідно з п. 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Відповідно до абзацу першого п. 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, і зазначена заява викладена дійсно в довільній формі (арк. спр. 55).

Разом з тим суд зауважує, що право позивача на перехід з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ має бути реалізовано позивачем шляхом подання заяви.

Статтею 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Конструкція правової норми ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ передбачає можливість обчислення пенсій по інвалідності державних службовців.

Тобто, в межах спірних правовідносин йдеться про зміну порядку обчислення розміру раніше призначеної пенсії по інвалідності, тобто вид пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника) не змінюється, і позивач звернувся до відповідача з заявою довільного зразка, яка містить всі необхідні дані для здійснення такого переведення, як просив позивач.

Таким чином, заяву позивача розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», рішення по суті щодо переведення позивача на інший вид пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ відповідачем не приймалося, а лист від 17.09.2019 № 19793/02-22 має роз`яснювальний характер та не тягне для позивача правових наслідків, проте в цьому листі вирішено питання про відсутність, на думку відповідача, в позивача права на перехід з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.09.2019 № 19793/02-22 та неприйняття обґрунтованого рішення за наслідками її розгляду, тому позовні вимоги є частково обґрунтованими.

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача перевести позивача з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ з 04 серпня 2019 року, та зобов`язання відповідача здійснити нарахування й виплату позивачу з 04 серпня 2019 року пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 03.09.2019 № 40 та про складові заробітної плати особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 03.09.2019 № 41, задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 45 Закону № 1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Проте, відповідне рішення відповідачем не прийнято, а розглянуто заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян», що не передбачено Законом № 1058.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.09.2019 та неприйняття рішення за наслідками її розгляду, та зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2019 та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.09.2019, з урахуванням висновків суду щодо наявності в позивача права на перехід з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код за ЄДРПОУ 21792459, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04 вересня 2019 року та неприйняття рішення за наслідками її розгляду.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 вересня 2019 року та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 04 вересня 2019 року з урахуванням висновків суду щодо наявності в позивача права на перехід з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя І.О. Свергун