Рішення № 85605519, 13.11.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 листопада 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4315/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (далі – відповідач, Рубіжанське ОУПФУ Луганської області), з вимогою:

- зобов`язати Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області згідно з рішенням Конституційного суду України від 04 червня 2019 року в призначенні пенсії за вислугою років.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (арк. спр. 44).

10 жовтня 2019 року позивачем надано до суду уточнену позовну заяву, з такими позовними вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01.10.2019 № 4075/02-2-17к;

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до вимог пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач зазначила, що працює медичною сестрою в Кремінському «РТМО». 25 вересня 2019 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років надавши при цьому копію трудової книжки від 04.04.1992, копію диплому ПТ НОМЕР_1 , довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за період роботи в КУ «Кремінське районне територіальне медичне об`єднання» від 16.08.2019 № 67. Однак 01 жовтня 2019 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу для призначення пенсії за вислугою років про, що було винесено рішення від 01.10.2019 № 4075/02-2-17к. Позивач вважає, що відповідач грубо порушив її конституційні права відмовляючи в призначенні пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив те, що 25.09.2019 позивач звернулася до Кремінського відділу обслуговування громадян Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області із заявою, в якій просила провести правову оцінку наданих документів та прийняти рішення про призначення або відмову в призначенні пенсії за вислугою років. Під час звернення із заявою позивач надав відповідачу, копію трудової книжки БТ НОМЕР_2 від 04.04.1992 дати заповнення, копію диплому ПТ № НОМЕР_1 , довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за період роботи в КУ «Кремінське районне територіальне медичне об`єднання» від - 16.08.2019 № 67. Однак, рішенням від 01.10.2018 № 4075/02-2-17к відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Прийняте рішення обґрунтовано відсутністю необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років (арк. спр. 54-56).

Судом у справі здійснено наступні процесуальні дії:

Ухвалою суду від 15 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) (арк. спр. 14-15, 16).

25.09.2019 позивач звернувся до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з заявою про проведення правової оцінки наданих документів та призначення пенсії за вислугою років (арк. спр. 6).

Рішенням від 01.10.2018 № 4075/02-2-17к відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Прийняте рішення обґрунтовано відсутністю необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років, тому як Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-УІІІ, набрав чинності 11.10.2017) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІУ. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІУ особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Частиною першою статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на - пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55. Пунктом «е» частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-УІІІ (далі - Закон № 213-УІІІ) було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-УІІІ (далі - Закон № 911 -VIII) встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України від 04.06.2019 № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України № 213-УІІІ, № 911-УІІІ. Рішення Конституційним Судом України від 04.06.2019 № 2-р/2019 не містить положень щодо порядку його виконання.

Відповідач зазначає, що в листі Міністерства соціальної політики України, який надано на запит Пенсійного фонду України від 28.08.2019 № 26261/02-10, повідомлено, що право на пенсію за вислугу років з 04.06.2019 мають право працівники на підставі пункт «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахування вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11.10.2017, щодо віку - визначеного на дату призначення пенсії. Виходячи з цього, право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров`я незалежно від віку, за наявності вислуги років станом: на 01.04.2015 - не менше 25 років, станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. Відповідач зазначає, що станом на 01.04.2015 стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно з наданими позивачем документами становить 22 роки 11 місяців 29 днів, станом на 11.10.2017 становить 25 років 6 місяців 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи (арк. спр. 54-56).

Судом також установлено, що під час звернення із заявою позивач надав відповідачу, копію трудової книжки НОМЕР_4 від 04.04.1992, копію диплому ПТ № 880858, довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за період роботи в КУ «Кремінське районне територіальне медичне об`єднання» від - 16.08.2019 №67 (арк.спр. 7-11,12-13).

На підтверження трудового стажу ОСОБА_1 надала суду трудову книжку НОМЕР_4 від 04.04.1992 та довідку від 16.08.2019 № 67 про підтвердження підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за період роботи в КУ «Кремінське районне територіальне медичне об`єднання».

Відповідно до записів трудової книжки та довідки від 16.08.2019 № 67 ОСОБА_1 працювала:

- з 04.04.1992 по 30.09.1996 на посаді фельдшера для профілактичних робіт дитячого поліклінічного відділення на 1,0 ставку;

- з 01.10.1996 по 03.01.1999 на посаді сестри медичної дільничної дитячого поліклінічного відділення на 0,75 ставки;

- з 04.01.1999 по 30.09.1999 на посаді сестри медичної дільничної дитячого поліклінічного відділення на 0,85 ставки;

- з 01.10.1999 по 31.10.2004 на посаді сестри медичної кабінетної дитячого поліклінічного відділення на 0,5 ставки;

- з 01.11.2004 по 01.03.2009 на посаді сестри медичної кабінету дитячого поліклінічного відділення на 0,75 ставки;

- з 02.03.2009 по 01.11.2009 на посаді сестри медичної кабінету дитячого поліклінічного відділення на 1,0 ставки;

- з 02.11.2009 по 28.01.2010 на посаді сестри медичної кабінету дитячого поліклінічного відділення на 0,75 ставки;

- з 29.01.2010 по 04.03.2011 на посаді сестри медичної кабінету дитячого поліклінічного відділення на 0,5 ставки та сестра медична з надання молочної суміші дитячого поліклінічного відділення на 0,5 ставки;

- з 05.03.2011 по 04.03.2012 на посаді сестри медичної пологового-гінекологічного кабінету на 0,5 ставки та сестри медичної неврологічного кабінету дитячого поліклінічного відділення на 0,25 ставки та сестрою медичною дерматовенерологічного кабінету дитячого поліклінічного відділення на 0,25 ставки;

- з 05.03.2012 по 31.12.2012 на посаді сестри медичної пологового-гінекологічного кабінету на 0,5 ставки та сестри медичної дерматовенерологічного кабінету дитячого поліклінічного відділення на 0,25 ставки;

- з 01.01.2013 по 30.04.2015 на посаді сестри медичної дитячої дерматовенерологічного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки на 0,25 ставки та сестри медичної відділення екстреної медичної допомоги на 0,5 ставки;

- з 01.05.2015 по 31.03.2016 на посаді сестри медичної дерматовенерологічного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки на 0,25 ставки та сестри медичної відділення екстреної медичної допомоги на 0,75 ставки;

- з 01.04.2016 по 14.08.2016 на посаді сестри медичної відділення екстреної медичної допомоги на 0,75 ставки;

-з 15.08.2016 по 31.10.2017 на посаді сестри медичної відділення екстреної медичної допомоги на 0,5 ставки;

- з 01.11.2017 по 14.01.2018 на посаді сестри медичного відділення екстренної допомоги на 0,75 ставки;

- з 15.01.2018 на посаді сестри медичного кабінету інфекційних захворювань на 1,0 ставки. (арк. спр. 7-11, 12-13).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Частиною першою статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55. Пунктом «е» частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і»; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим. Отже, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада1991 року № 1788-XII зі змінами, внесенимизаконами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

За приписами пункту «е» частини першоїстатті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 відновлена, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року № 2- р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону № 1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.

Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно достатті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом № 1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-ХІІ.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788-ХІІ випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Отже, на день звернення ОСОБА_1 до відповідача пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 становить більше 27 років. При цьому як зазначає сам відповідач у відзиві, станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 25 років 6 місяців 8 днів (арк. спр. 56).

Відтак, суд дійшов висновку, що на момент звернення до відповідача позивач має право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до положень частини другоїстатті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

Таким чином, з огляду на зазначені обставини та норми права, що регулюють спірні правовідносини з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, суд вважає протиправною відмову Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області викладену у рішенні від 01 жовтня 2019 року № 4075/02-2-17к в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно зі статтею 55 Закону № 1788-ХІІ.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено повноваження суду у разі задоволення позову прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, пункту 10 частини другої статті 245 КАС України суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача позовні вимоги слід задовольнити шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 01 жовтня 2019 року № 4075/02-2-17к про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та, з огляду на наявність дискреційних повноважень відповідача при прийнятті рішень про призначення чи відмову в призначенні пенсії, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2019 року про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатила судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 19 вересня 2019 року №0.0.1469685758.1 (арк.спр 3).

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, буд. 35 А, код ЄДРПОУ 41245565) про зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 01 жовтня 2019 року № 4075/02-2-17к про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2019 року про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити пенсію за вислугою років відповідно до вимог пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області судові витрати у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Захарова