Рішення № 85604717, 06.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року Справа № 160/9520/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Мордуховни до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання дій та бездіяльність протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними, дискримінаційними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладене у листах №603/03-18 від 29.03.2019 р. та №1085/03-ц від 07.06.2019 р. про припинення виплати пенсії ОСОБА_3 Мордуховні, на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано ОСОБА_3 Мордуховні;

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_3 Мордуховні на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон - протиправними та дискримінаційними;

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непродовження виплати пенсії ОСОБА_3 Мордуховні з 11.05.2017 року на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести розрахунок пенсії ОСОБА_2 та виплатити усі недотримані ОСОБА_2 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень, починаючи з 27.12.2016 року до фактичного виконання Відповідачем рішення по цій справі, у розмірі відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосувавши відомий розмір заробітної плати ОСОБА_2 , коефіцієнт її заробітної плати, показник середньої заробітної плати за три роки до 2016 року з проведенням розрахунку, відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, починаючи з 2016 року, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми ОСОБА_2 , починаючи з 2016 року до їх фактичної виплати, з дотриманням норм Закону про те, що пенсія ОСОБА_2 не може бути меншою за мінімум, встановлений Законом;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області кошти в сумі 100000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області припинило виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що позивачка є громадянкою України, з 1998 року позивачка постійно мешкає в Ізраїлі. Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.08.2017 р. зобов`язано ГУ ПФУ розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії за віком, починаючи з 27.12.2016р. у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, яі втратили працездатність. Проте, листами №603/03-18 від 29.03.2019 р. та №1085/03-ц від 07.06.2019 р.відповідач повідомив позивача про своє рішення припинити їй виплату пенсії з 11.05.2017р., на підставі закінчення строку дії її паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Позивач зазначає, що жодним нормативним актом відповідач не уповноважений перевіряти термін дії паспортів громадян України, що отримують пенсії, зокрема строки дії паспортів для виїзду за кордон, тим паче, припинити виплату довічно призначеної пенсії на підставі спливу строку дії паспорта громадянина Україні для виїзду за кордон. Позивач вважає, що припинення виплати їй пенсії, на підставі закінчення строку дії її паспорту громадянки Україні для виїзду за кордон - це дискримінація за ознакою, місця проживання, в результаті якої відповідачем істотно погіршений майновий стан позивача в порівнянні з пенсіонерами, що проживають в Україні, яким виплата їх пенсії з цієї ж причини не припиняється.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2019р. у даній справі відкрито провадження, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання письмового відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову. Також, даною ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином завірену копію рішення про припинення виплати пенсії позивачу, у зв`язку із закінченням строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, про яке відповідач повідомив у листах від 29.03.2019 р. та від 07.06.2019 р.

На виконання вимог ухвали суду 07.10.2019р. на адресу суду 30.10.2019р. від відповідача надійшли додаткові докази та відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив,що позивачем для ідентифікації особи не було надано паспорт громадянина України, натомість, до заяви про призначення пенсії ОСОБА_2 надала копію паспорту для виїзду за кондон. Термін дії паспорту позивача для виїзду за кордон закінчився 12.05.2016 р. Документи про продовження строку дії паспорту чи новий паспорт позивач до управління не надала. Відповідач зазначив, що пенсійний фонд наділений правом визначати право на отримання пенсій згідно поданих документів. Крім того відповідач вважає, що звернення до суду є передчасним адже відповідачем не приймалося рішення про відмову у призначенні пенсії, а лише повідомлено про необхідність дооформления документів, що необхідні для її подальшої виплати. Таким чином, для поновлення виплати пенсії на території України Позивачу необхідно звернутись до управління особисто з паспортом громадянина України.

У відповідності до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , дата видачі паспорту - 01.03.2018р. дата закінчення строку дії паспорту - 01.03.2028 р ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

З матеріалів справи вбачається, що постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.08.2017 р. у адміністративній справі №182/3631/17, зобов`язано Нікопольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії за віком, починаючи з 27 грудня 2016 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.04.2019 р. замінено відповідача - Нікопольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області у адміністративній справі №182/3631/17 на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Відповідно до листів Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №603/03-18 від 29.03.2019р. та №1085/03-ц від 07.06.2019р. зазначено, що на виконання рішення суду ОСОБА_2 призначена пенсія за віком з 27.12.2016р. по 11.05.2017р., нараховано та виплачено 5654,66 грн. На теперішній час виплата пнсії припинена з підстав закінчення строку виплати (закінчення строку дії паспорту) з 12.05.2017р.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок та виплата пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі – Закон України № 1058-ІV), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Закону України № 1058-ІV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. Аналогічну норму містить і ст. 22 Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України № 1058-ІV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Суд зазначає, що з 07.10.2009р. порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-1У з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.

Так, відповідно до ст. 49 Закону України № 1058-ІV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;3) у разі смерті пенсіонера;4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Таким чином, цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що Законом України № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як припинення на підставі закінчення строку дії паспорта громадянина Україні для виїзду за кордон.

Суд зазначає, що ні Закон України № 1058-ІV, ані інші закони у сфері пенсійного забезпечення не пов`язують право на одержання пенсії від наявності або відсутності у громадянина закордонного паспорту, або із закінченням строку його дії. Якщо у відповідача були обґрунтовані сумніви в тому, що позивач втратив громадянство України, то самостійно відповідач не наділений компетенцією констатувати факт належності пенсіонера до громадянства України, або її втрати. Для цього відповідач має звертатись до компетентних органів із відповідним запитом, і тільки після отримання достовірних доказів втрати позивачем громадянства України, приймати рішення про припинення виплати пенсії.

Під час розгляду справи судом, відповідачем не було надано суду доказів втрати позивачем громадянства України, та/або набуття ним громадянства іншої держави.

Суд вважає, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є одним із документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Згідно з абз. 1 п. 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Але цей обов`язок покладається на особу при зверненні за призначенням пенсії, в даному випадку позивачу вже була призначена виплата пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області по припиненню виплати пенсії позивачу на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон - протиправними та зобов`язання поновити виплату пенсії за віком позивачу з 11.05.2017р.

Також, суд звертає увагу на те, що позовна вимога про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не продовження виплати пенсії позивачу з 11.05.2017р. не є належним засобом захисту порушеного права, тому що суд встановив наявність не бездіяльності, а вчинення протиправних дій.

Так, Законом України № 1058-ІV передбачено, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону. Листи №603/03-18 від 29.03.2019р. та №1085/03-ц від 07.06.2019р, не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України, а є повідомленням представника пенсіонера про припинення виплати пенсії.

Судом встановлено, що відповідачем не приймалось рішення про припинення виплати пенсії, як того вимагає ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", доказів протилежного суду не надано, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним, дискримінаційним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладене у листах №603/03-18 від 29.03.2019 р. та №1085/03-ц від 07.06.2019 р. про припинення виплати пенсії ОСОБА_3 Мордуховні, на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон, в тому числі якщо воно було прийнято, але не передано ОСОБА_3 Мордуховні задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести розрахунок пенсії ОСОБА_2 та виплатити усі недотримані ОСОБА_2 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень, починаючи з 27.12.2016 року до фактичного виконання відповідачем рішення по цій справі, у розмірі відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосувавши відомий розмір заробітної плати ОСОБА_2 , коефіцієнт її заробітної плати, показник середньої заробітної плати за три роки до 2016 року з проведенням розрахунку, відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, починаючи з 2016 року, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми ОСОБА_2 , починаючи з 2016 року до їх фактичної виплати, з дотриманням норм Закону про те, що пенсія ОСОБА_2 не може бути меншою за мінімум, встановлений Законом, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. «Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що проведення розрахунку та виплати пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон України№1282), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону України № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії. Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон України №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону України № 2050-III). За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом України №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі виплату пенсії позивачу ще не поновлено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги про індексацію втрати частини доходів та компенсацію втрати частини доходів є передчасними.

Щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області коштів в сумі 100000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області припинило виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику всправах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: уприниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях узв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків зоточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю їїзаподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем не було надано доказів на підтвердження приниження її гідності чи доказів погіршення стану його здоров`я, які спричинили б понесення будь-яких витрат на таке лікування, не наведено позивачем і мотивів та розрахунку, з яких він виходив при визначенні моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними доказами спричинення відповідачем моральної шкоди та не наведено обставин спричиненням моральної шкоди позивачеві саме у розмірі 100000,00 грн., а тому позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача відшкодувати моральні збитки у наведеній сумі задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 11630 від 27.09.2019 р.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 384,20 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дії, бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_3 Мордуховні на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату ОСОБА_3 Мордуховні пенсії з 11.05.2017р.

У задоволенні решти позовних вимог-відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 Мордуховни судові витрати у сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) М.В. Дєєв

Рішення не набрало законної сили 06.11.2019р.

Помічник судді І.В. Калита

Згідно з оригіналом

Помічник судді І.В. Калита