Рішення № 85600697, 13.11.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/3626/2019

Номер справи 243/12712/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(ЗАОЧНЕ)

«13» листопада 2019 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання – Кобець О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона працювала у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця». Згідно до Наказу № 4392/ДН-ос від 10 липня 2017 року її було звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату. Проте, після звільнення з нею не було проведено повного розрахунку, а саме: відповідач не виплатив їй заборгованість по заробітній платі за період роботи з лютого 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 63825,11 грн., яка складається з:

-лютий 2017 року в сумі 5778,91 грн.,

-березень 2017 року в сумі 5453,80 грн.,

-квітень 2017 року в сумі 24535,10 грн.,

-травень 2017 року в сумі 7320,34 грн.,

-червень 2017 року в сумі 7084,20 грн.,

-липень 2017 року в сумі 13652,76 грн.,

Зазначає, що відповідач відмовляється добровільно виплатити вищезазначені виплати.

Просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» код ЄДРПОУ 40075815 на її, ОСОБА_2 , користь заборгованість по заробітній платі за період роботи з лютого 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 63825,11 грн..

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» повідомлялося про розгляд справи у спрощеному провадженні, а також про необхідність у строк до 13 липня 2019 року надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують відзив (а.с. 27).

У відповідності до п.3, п.4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи у спрощеному порядку, не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб`єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов`язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов`язків всіх суб`єктів провадження.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» « Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_2 у Структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця» з 29 грудня 2010 року. 17 липня 2017 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи на підставі п.1 статті 40 КЗпП України, що підтверджено Копією трудової книжки та копією Наказу ( а.с.7-8, 9).

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 звернулася з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії «Донецька залізниця».

На даний час Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року за № 938, перейменовано у Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Згідно Наказу від 17 липня 2017 року № 4392/ДН-ос ОСОБА_2 звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (а.с.9).

В судовому засіданні встановлено, що Наказ видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". В Наказі зазначено, що ОСОБА_2 має право на компенсацію за 15 днів відпустки (а.с. 9).

Також в судовому засіданні встановлено та не спростовано у належний спосіб відповідачем у справі, що при звільненні, з ОСОБА_2 , не було проведено повний розрахунок та належні їй кошти не були виплачені.

Разом з тим, позивачем, на підтвердження не виплаченої заробітної плати, надані суду Розрахункові листи за період з лютого 2017 року по 17 липня 2017 року, в яких зазначені суми нарахованої заробітної плати, які складають:

- лютий 2017 року, всього нараховано 5778,91 грн, всього утримано 5758,74 грн, до сплати 20,17 грн. (а.с. 10);

- березень 2017 року, всього нараховано 4785,75 грн, всього утримано 980,20 грн, до сплати 3805,55 грн. (а.с. 10);

- квітень 2017 року, всього нараховано 24535,10 грн, всього утримано 5025,21 грн, до сплати 19509,89 грн. (а.с. 11);

- травень 2017 року, всього нараховано 0,00 грн, всього утримано 0,00 грн, до сплати 0,00 грн. (а.с. 11);

- червень 2017 року, всього нараховано 0,00 грн, всього утримано 0,00 грн, до сплати 0,00 грн. (а.с. 12);

- липень 2017 року, всього нараховано 10417,09 грн, всього утримано 1970,43 грн, до сплати 8446,66 грн. (а.с. 12).

Таким чином, нарахована заробітна плата за період з лютого 2017 року по 17 липня 2017 року складає 45516,85 грн. (а.с.10-12).

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач ОСОБА_2 перебувала з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав усі належні платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Відповідач не виконав своїх зобов`язань, щодо виплати позивачу заробітної плати за період з лютого 2017 року по 17 липня 2017 року, тому суд вважає, що таке порушення є порушенням ст.1 Протоколу №1.

Заперечення відповідача ґрунтуються на твердженні про відсутність первинних документів, які б підтверджували факт перебування позивача на роботі, при цьому відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростували твердження та докази позивача.

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Відповідач належними та допустимими доказами у відповідності зі ст. ст. 76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у вказаних документах (довідках), наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Таким чином, враховуючи, що у позивача з АТ «Укрзалізниця» виникли трудові відносини з 29 грудня 2010 року та припинилися 17 липня 2017 року, що підтверджується, зокрема, Трудовою книжкою позивача та Наказом про звільнення, суд приходить до висновку, що заборгованість по заробітній платі з лютого 2017 року по 17 липня 2017 року, підлягає стягненню з відповідача, однак не в сумі 63825,11 грн., як просить позивач ОСОБА_2 , а в сумі 45516,85 грн., як зазначено у відомостях про нарахування заробітної плати, які сама позивач надала до суду (а.с. 10-12).

Суд приймає до уваги як належний доказ по справі надані позивачем Розрахункові листи за період з лютого 2017 року по липень 2017 року, відповідно до яких позивачу нараховувалася заробітна плата, а також Наказ про звільнення позивача з роботи, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, оскільки факт наявності та розмір зазначеної заборгованості із заробітної плати відповідачем не спростовано.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримав всі належні йому виплати, вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

За таких обставин суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення заробітної плати за період з лютого 2017 року по 17 липня 2017 року підлягають задоволенню, але не в сумі 63825,11 грн., як вважає позивач, а в сумі 45516,85 грн., про що свідчать розрахункові листи по заробітній платі за лютий –липень 2017 року.

Дані суми в рішенні суду, що підлягають виплаті позивачу, вказані без урахуванням вирахуваних податків та обов`язкових платежів, оскільки відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України саме податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Отже, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки, задовольнивши вимоги позивача частково у сумі 45516,85 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2019 року складає 1921,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі на підставі п.1 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 у розмірі 45516,85 грн.

Отже процентне співвідношення задоволених вимог становить 71,35% ((45516,85 грн. –задоволені вимоги) / (63825,11 грн. – заявлені позовні вимоги )*100%).

З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 548 грн. 25 коп. (768,40 грн. – сплачений судовий збір * 71,35 %), який підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 9, 263, 617 ЦК України, ст. ст. 44,94,113,116,117 КЗпП України, Законом України “Про оплату праці”, Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03680, місто Київ, вул. Тверська, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 45516,85 грн. (сорок п`ять тисяч п`ятсот шістнадцять грн. 85 коп.).

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі доходу у сумі 45516,85 грн. утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03680, місто Київ, вул. Тверська, 5, судовий збір у розмірі 669 грн. 43 коп. (шістсот шістдесят дев`ять грн. 43 коп.) до Державного бюджету на рахунок UA798999980000031211256026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, ККДБ 22030106.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 13 листопада 2019 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Т.А. Хаустова