Рішення № 85595873, 12.11.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/6372/19

Провадження № 2/638/3261/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.,

секретаря Мунтяну І.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Савченко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства охорони здоров`я «Обласної клінічної лікарні-центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф» післяклінічного відділення про визнання дій неправомірними, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просить стягнути моральну шкоду у розмірі 100000 грн, стягнути матеріальну шкоду у розмірі 26878,24 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 19.06.2012 року Харківською міською поліклінікою №8 направлена до Харківської обласної лікарні для вирішення питання та направлення на МСЕК. Проте 21.06.2012 роки після проведення обстеження видано виписку з протоколу № 175 про відсутність підстав для направлення на МСЕК. Проте у 2014 році фактично підтверджено, що ОСОБА_1 мала бути направлена на МСЕК ще у 2012 році. Внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу не визначена група інвалідності у 2012 році, через що остання не отримувала пенсію та фактично не мала змогу працювати. З 13.03.2012 року по 25.02.2014 рік позивач була позбавлена засобів для існування, вважає що відповідач діяв навмисно, а відтак зазнала моральних страждань через отриманий стрес.

Відповідач надав відзив в якому просив відмовити у задоволення позовних вимог, зазначивши, що позивачем не доведено наявність душевних страждань, не доведено протиправність дій відповідача, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між правомірними діями відповідача та станом, який описує позивач. Направлення хворого для огляду до МСЕК здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування при наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п`яти місяців у зв`язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз – протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності. Позивач на час оперативного втручання (13.02.2012 року) та на момент звернення до Харківської міської поліклініки №8 не працювала та перебувала у центрі зайнятості на обліку, перебувала на лікуванні в стаціонарі 23 дні: у пологовому будинку №2 - 8 днів, лікарні №25 - 15 днів, не перебувала на листку непрацездатності. Зазначене свідчить про недоцільність направлення ОСОБА_1 на обласну ЛКК для визначення стійкості втрати непрацездатності, тобто правомірно відмовлено у направленні на МСЕК. Позивач клопотала про направлення її на МСЕК через 2,5 місяці після операції, без будь-якого підтвердження наявного в неї стійкого чи необоротного захворювання, не надано даних щодо проведення курсу консервативної терапії чи фізіотерапевтичних процедур, хоча вони є обов`язковими. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 14.03.2018 року у справі № 638/4531/16-ц встановлено, що дії відповідача при повторному зверненні щодо встановлення інвалідності не були протиправними. Висновок судово-медичної експертизи №248/15 стосується дій лікарів Харківського полового будинку №2, які здійснили оперативне втручання у відношенні позивача, чим спричинили ушкодження її здоров`я, проте не є підтвердженням факту необхідності направлення ОСОБА_1 на медико-соціальну експертну комісію. Зазначив про пропуск строку позовної давності. В запереченнях на відзив позивач вказує, що відповідач при її обстеженні умисно приховав факт нанесення її травми під час операції в пологовому будинку, групу інвалідності її повинні були дати одразу після операції.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити на підставі доводів викладених в позовній заяві зазначивши, що відповідач 2 роки над нею знущався.

Представник відповідача заперечував у задоволенні позовних вимог на підставі доводів викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У відповідності до ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно довідки №699150 ОСОБА_1 призначено другу групу інвалідності безстроково з 25.02.2014 року. За повідомленням Харківського міського центру зайнятості від 12.05.2017 року під час перебування позивача на обліку з 07.10.2013 року по 25.02.2014 року останній допомога по безробіттю не виплачувалась. ОСОБА_1 КЗОЗ «Харківська міська поліклініка №8» направлена на обласну ВКК для вирішення питання стійкої непрацездатності, перебувала на стаціонарному лікуванні з 03.05.2012 року по 17.05.2012 року та з 13.03.2012 року по 21.03.2012 року. Згідно виписки з протоколу рішення обласної ВКК №1752 від 21.06.2012 року дані для направлення на МСЕК позивача відсутні. За рішенням обласної ВКК №536 від 13.02.2014 року ОСОБА_1 , направлено на МСЕК. Згідно висновку експерта №284/15 в рамках кримінального провадження №12014220470003058 у ОСОБА_1 після проведеного 14.03.2012 року операційного втручання виникло ускладнення та проведене їй оперативне втручання 14.03.2012 року є неналежним наданням медичної допомоги.

Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначає, що через злочинні дії відповідача їй вчасно не призначено групу інвалідності.

Проте надані позивачем докази, зокрема виписки та довідки не спростовують того що відповідач діяв відповідно та в рамках «Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» від 13.11.2001 року № 455, «Положення про медико-соціальну експертизу».

Суд не приймає за належний та допустимий доказ висновок експерта №284/15 в рамках кримінального провадження №12014220470003058, оскільки останній не наданий позивачем в повному обсязі, міститься лише підсумки, а відтак висновок експерта №284/15 не відповідає вимогам визначеним ст.102 ЦПК України. Крім того, зазначений висновок складений у 2016 році, рішення про відмову про направлення до МСЕК приймалось у 2012 році, а відтак відповідач не міг використувати його при прийнятті рішення.

Відповідно до положень ст.ст. 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд приходить до висновку, що позивач не надав доказів того, що йому завдано моральної шкоди відповідачем, а також доказів того, що його діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання ними покладених на них трудових чи службових обов`язків.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача, які б знаходилася у причинно-наслідковому зв`язку з негативними наслідками для позивача.

Стосовно застосуванням строку позовної давності суд зазначає наступне.

Сплив строку позовної давності, про що заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові(ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 № 14 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити за їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст.23,1167 ЦК України, ст.ст. 3,4,5,10,13,76,81,265-268,273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до комунального підприємства охорони здоров`я «Обласної клінічної лікарні-центр екстреної медичної допомоги та медичних катастроф» післяклінічного відділення (м.Харків, пр.Незалежності, 13) про визнання дій неправомірними, стягнення матеріальної та моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, починаючи з 14.11.2019 року.

Головуючий