Рішення № 85587488, 05.11.2019, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/8105/19

Провадження № 2/750/1934/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2019 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

Головуючого судді Требух Н.В.

За участі секретаря судового засідання Будаш М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум

за участі представника позивача ОСОБА_2, представника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області Мірошниченко О.П., представника Державної казначейської служби України Палігіної Н.М.-

в с т а н о в и в:

18.07.2019 року позивач подав позовну заяву та просив суд визнати, що відшкодування моральної шкоди встановлені в рішенні Деснянського районного суду від 14.02.2018 року призвели до тривалого строку відновлення порушено права, тривале невиконання рішення суду призвело до матеріальної шкоди в розмірі 1719,56 грн.; що тривале невиконання судових рішень і відмова провести нарахування і виплатити компенсацію і інфляційні втрати за несвоєчасне виконання судових рішень Державної казначейської служби України призвело до матеріальної шкоди в розмірі 1911 грн. 83 коп., що складається з 3% річних - 366,58 грн. та інфляційного збільшення - 1545,25 грн. та стягнути вказані кошти. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12.09.2011 року встановлено неправомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 14.02.2018 року присуджено відшкодування моральної шкоди з державного бюджету і встановлено порушення строків виконання рішень суду державної казначейською службою. Відповідачами надано відзиви на позовну заяву, з яких вбачається, що проти задоволення позову заперечують в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав і просив суд його задовольнити.

Відповідачі проти задоволення позову заперечували.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 51 Закону № 796-XII, з 25 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, за період з 25 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року, з урахуванням проведених виплат за даний період. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2016 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року скасовано, постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2011 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 змінено, абзаци другий та третій резолютивної частини постанови викладено в наступній редакції: «Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 з 22 лютого 2011 року по 23 липня 2011 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за період з 22 лютого 2011 року по 23 липня 2011 року, з урахуванням проведених за цей період виплат». В решті постанову Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 вересня 2011 року залишено без змін.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 14.02.2018 року встановлено, що на час розгляду даної справи рішення судів на користь позивача не виконані. Стягнуто на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 20 000 грн. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України.

14 травня 2018 року видано виконавчий лист.

18.05.2018 року позивач подав заяву про виконання вищевказаного судового рішення про стягнення моральної шкоди до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області. Кошти в розмірі 20000 грн. були виплачені 28.03.2019 року.

Тримісячний строк виконання рішень суду сплив 18.08.2018 року.

Строк несвоєчасного виконання судового рішення - 223 днів.

Позивачем було надано розрахунок компенсації 3 % річних та інфляційних відповідно до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно якого 3% річних становить 366,58 грн., інфляційні - 1545 грн. 25 коп.

Право на отримання інфляційних витрат узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини у справах «Максимиха проти України» заява №43483, рішення від 14.12.2006 пункти 22,23,27,29, «Карпухан та 19 інші проти України» рішення від 10.03.2010.

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40).

У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року).

У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

В пункті 19 справи «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року, Європейський суд з прав людини вказує, що незважаючи на значний проміжок часу після винесення пілотного рішення у справі Іванова від 15 жовтня 2009 року, Українському Уряду поки не вдалося здійснити необхідні загальні заходи, здатні вирішити корінні причини системної проблеми, визначеної Судом, і забезпечити ефективний засіб захисту усіх потерпілих на національному рівні.

Відповідно до усталеної практики Суду термін потерпілий означає особу, на яку безпосередньо здійснюється вплив діями чи бездіяльністю. Існування порушення Конвенції можливе навіть за відсутності шкоди. Отже, рішення чи захід на користь заявника не є в принципі достатніми для позбавлення його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали порушення, прямо або по суті, та не надали за це порушення компенсації, справа Ромашов проти України, заява № 67534/01, рішення від 27.07. 2004 року, див. також справу «Коваль та інші проти України», п.125, рішення від 15.11.2012р.

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Європейський суд неодноразово висловлював позицію, що відсутність бюджетних коштів (їх розподіл) не може бути виправданням (підставою) для невиконання судових рішень (справи: «Войтенко проти України», «Кечко проти України», «Півень проти України», «Ю.Іванов проти України» тощо).

Рекомендації і рішення Комітету Міністрів Ради Європи.

У засіданні 5-7 грудня 2017 року Комітет Міністрів Ради Європи прийняв рішення у справах групи Юрій Миколайович Іванов, груп Жовнер і Бурмич та інші проти України (заяви No. 40450/04, 56848/00, 46852/13) в частині контролю за виконанням судових рішень. У пункті 4 підкреслював, що такий спеціальний механізм повинен передбачати, відповідно до вимог Конвенції, як це передбачено прецедентним правом Суду, адекватне та достатнє відшкодування всім претендентам, які мають дійсні скарги, включаючи виконання рішень національних судів, як і раніше застосовуються, виплати відсотки ставки та відшкодування моральної шкоди та витрат.

В статті 8 Конституції України вказано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-2168цс15.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

В статті 5 вказаного закону значиться, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини вказав, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

З огляду на Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Державна казначейська служба України є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

Захист цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до рішення Великої палати Верховного суду від 16 травня 2018 року справа № 686/21962/15-ц встановлено, що згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, суд приходить до висновку про стягнення зДержавного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 1911 грн. 83 коп., яка складається з 3 % річних -366 гривень 58 коп., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 1545 грн. 25 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського В задоволенні позову в іншій частині слід відмовити.

Керуючись ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) суму у розмірі 1911 грн. 83 коп., яка складається з 3 % річних -366 гривень 58 коп., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 1545 грн. 25 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України (місце знаходження: вул. Бастіонна , 6, м. Київ , код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 37567646) з єдиного казначейського рахунку.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення виготовлено 13.11.2019 року.

Суддя Н.В.Требух