Рішення № 85585280, 29.10.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2019 справа № 914/128/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Волоцюга М.А., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок, Львівська область;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ;

про стягнення заборгованості за кредитним договором.

за участю представників:

від позивача: Коновал Р.О. – представник;

від відповідача:Дашо А.Ю. – представник, Кулак І.О. – представник;

від третьої особи: Мізунський А.І. – представник.

Обставини розгляду справи.

22.01.2018 на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар», м. Городок, Львівська область про стягнення 374 603,04 грн.

Ухвалою від 23.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2018.

12.02.2018 на адресу суду від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вх.№343/18 від 12.02.2018).

Ухвалою від 12.02.2018 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відклав підготовче засідання на 27.02.2018.

12.02.2018 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» надійшов відзив на позовну заяву (вх.№5249/18 від 14.02.2018).

26.02.2018 на адресу суду від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 914/128/18 (вх.№546/18 від 26.02.2018).

Ухвалою суду від 27.02.2018р. провадження у справі № 914/128/18 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/260/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним одностороннього правочину – заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» від 09.02.2015 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог №2 та до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №914/3217/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину.

Ухвалою від 15.07.2019 суд поновив провадження у справі, підготовче засідання призначив на 21.08.2019.

13.08.2019 на адресу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення на позовну заяву (вх.№33283/19 від 13.08.2019).

20.08.2019 на адресу суду від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання (вх.№2254/19 від 20.08.2019).

21.08.2019 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх..№34762/19 від 21.08.2019).

Ухвалою від 21.08.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відклав на 05.09.2019.

30.08.2019 на адресу суду від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. №2328/19 від 30.08.2019).

Ухвалою від 05.09.2019 суд відклав підготовче засідання відклав на 26.09.2019.

09.09.2019 на адресу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення (вх. №36971/19 від 09.09.2019).

16.09.2019 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» надійшов відзив на позовну заяву з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (вх. №38037/19 від 16.09.2019).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами зазначено, що ними подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, суд ухвалою від 26.09.2019 прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.10.2019.

08.10.2019 на адресу суду від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшла відповідь на відзив ТОВ «Яблуневий дар» (вх. 41568/19 від 08.10.2019).

В судовому засіданні 09.10.2019 оголошено перерву до 17.10.2019.

11.10.2019 на адресу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення (вх. №42381/19 від 11.10.2019).

17.10.2019 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» надійшли заперечення щодо відповіді на відзив (вх. №42972/19 від 17.10.2019).

В судовому засіданні 17.10.2019 оголошено перерву до 29.10.2019.

28.10.2019 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» надійшли додаткові пояснення (вх. №44186/19 від 28.10.2019).

29.10.2019 на адресу суду від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшли письмові пояснення (вх. 44424/19 від 29.10.2019).

Сторонам роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правові позиції сторін.

Правова позиція позивача.

Позивач посилається на те, що 27.06.2013 між позивачем та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 з подальшими змінами та доповненнями до нього, на виконання умов яких позивачем було надано відповідачу грошові кошти в сумі 34 000 000 євро. Відповідач зобов`язувався протягом дії договору сплачувати проценти за користування коштами та повернути суму кредиту у визначений в договорі строк. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо сплати процентів та повернення суми кредиту виконав частково, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог заборгованість відповідача перед позивачем станом на 20.08.2019 становить 34 000 000 євро по кредиту, 34 497 972,55 євро по сплаті процентів. За порушення строків повернення процентів відповідачу нараховано пеню в сумі 28 093 213,42 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 68 497 972,55 євро та 28 093 213,42 грн.

Правова позиція відповідача.

Представники відповідача проти позову заперечили. В своїх запереченнях зазначили, що 06.02.2015 позивач відправив на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за кредитом на суму 34 463 393,78 євро. Таким чином, на думку відповідача, з цього моменту розпочався перебіг позовної давності.

19.01.2018 позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача лише заборгованість зі сплати процентів, нарахованих за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013, за один день користування кредитними коштами в сумі 374 603,04 грн.

Враховуючи, що із заявою про збільшення позовних вимог позивач звернувся лише 28.08.2019, відповідач заявив про пропуск позивачем строків позовної давності як по поверненню суми кредиту, так і по нарахованих відсотках, мотивуючи свою правову позицію висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц, відповідно до якого строк позовної давності переривається лише на ту частину позовних вимог, яка визначена позивачем у позовній заяві.

Беручи до уваги, що у позовній заяві заявлено лише про стягнення 374 603,04 грн. нарахованих відсотків за один день користування кредитом, строк позовної давності позивачем перервано лише на цю частину.

Заперечив відповідач і проти стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих після 20.01.2015, оскільки, на думку відповідача, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Вказану позицію відповідач мотивує з покликанням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Відтак, враховуючи відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих після 20.01.2015, не підлягають до задоволення і вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом.

Додаткові заперечення позивача щодо відзиву відповідача на позов.

Заперечуючи проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на заяву про збільшення позовних вимог, представник позивача зазначив, що поданий відповідачем відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з сумами розрахунку заборгованості, яка заявлена із заявою про збільшення позовних вимог, розміром такої заборгованості та порядком і строками її нарахування, відтак на думку позивача, зазначені обставини визнаються відповідачем.

Поданий раніше відзив на позовну заяву містить твердження про погашення боргу перед позивачем в цілому внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог №2 від 09.02.2015 та б/н від 27.02.2015.

Разом з тим, односторонній правочин від 09.02.2015 визнано недійсним постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2019 по справі №914/260/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 27.08.2019. Односторонній правочин від 27.02.2015 визнано недійсним рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2017, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017, та які змінені постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 по справі №914/3217/16.

Представник позивача заперечив проти застосування строку позовної давності до позовних вимог у справі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

На думку позивача, оскільки як нараховані відсотки, так і сума боргу за кредитом виникають з одних підстав та є складовою одного зобов`язання, поданням позову щодо стягнення відсотків переривається строк позовної давності щодо зобов`язань як по кредиту, так і по відсотках.

Не визнаючи тієї обставини, що строк позовної давності позивачем пропущено, позивач також наголосив, що у будь-якому разі у позивача були поважні причини для пропуску строку позовної давності.

Оскільки заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2015 та від 27.02.2015 є оспорюваними правочинами, позивач вважав їх такими, що не відповідають закону і оспорював їх в окремих судових процесах.

Також підлягало з`ясування і питання порушеного права, оскільки крім справи №914/128/18 за позовом позивача, на розгляді у Господарському суді Львівської області перебувала справа №914/3202/15 за позовом Державної іпотечної установи про стягнення боргу за тим же кредитним договором.

Як стверджував представник позивача, до набрання законної сили вказаними судовими рішеннями позивач не зміг би захистити свої права кредитора шляхом стягнення боргу із відповідача в судовому порядку, оскільки в силу презумпції дійсності односторонніх правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 09.02.2015 та б/н від 27.02.2015, вчинених відповідачем, такий борг фактично був відсутній.

Відтак, тільки після набрання законної сили рішеннями судів у справах №914/260/18 та №914/3217/16 у позивача відновилось право кредитора.

Крім того, як зазначив позивач, за подання позову про стягнення всієї суми заборгованості відповідача позивачу необхідно було сплатити більше 600 тисяч гривень судового збору, що для неплатоспроможного банку в процедурі ліквідації є суттєвим навантаженням на кошторис та потребує тривалого окремого погодження з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Представник позивача також висловив заперечення щодо застосування до правовідносин сторін даного спору правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 , оскільки, на думку позивача, сторонами у пункті 1.1.3 кредитного договору передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування простроченим кредитом за фактичний час користування коштами по день повернення заборгованості .

Правова позиція третьої особи.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, заявлений позивачем позов до відповідача підтримала в повному обсязі. В своїх пояснення по справі третя особа наголошувала, що відповідач фактично визнає наявність заборгованості перед позивачем.

На думку третьої особи, судом має бути враховано положення про переривання перебігу позовної давності на підставі ч.2 ст.264 ЦК України, зокрема у зв`язку із пред`явленням банком позову до боржника. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Також покликається третя особа і на наявність поважних причин пропуску позовної давності, зважаючи на те, що позивачем вчинялися дії, спрямовані на задоволення його вимог.

Фактичні обставини справи.

27.06.2013 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 з подальшими змінами та доповненнями до нього.

Згідно пункту 1.1. кредитного договору, кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - «кредит», у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до п.п.1.1.1 кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - «транш», а у сукупності - «транші», на умовах, визначених у цьому договорі, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 12% річних в порядку, визначеному цим договором, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 15 серпня 2014 року включно.

Додатковим договором №1 від 07.11.2013 до договору кредитної лінії №ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 сторони збільшили максимальний ліміт заборгованості до 34 000 000,00 євро.

Факт надання відповідачу кредиту в сумі 34 000 000 євро підтверджується наявними в справі меморіальними ордерами про надання кредиту.

Додатковим договором №11 від 31.07.2014 до договору кредитної лінії №ВКЛ- 2005469/4 від 27.06.2013 сторони визначили кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом не пізніше 29 серпня 2014 року включно.

Додатковим договором № 12 від 31.12.2014 сторони виклали ряд пунктів договору в нових редакціях. Зокрема, відповідно до п. 1.1.1. кредитного договору, кредитор надає позичальнику кредит окремими частинами - «траншами», на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 000 000,00 євро. За умови невиконання позичальником умов пп. 3.3.13.16, 3.3.13.17 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом буде 20 січня 2015 року включно.

Відповідно до п.1.1.3. кредитного договору, у разі прострочення термінів погашення кредиту (траншів) та/або кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, який визначено в п.п. 1.1.1. кредитного договору, діюча на такий момент прострочення річна процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 22% проценти річних та починає застосовуватися до взаємовідносин сторін починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим договором.

Порядок сплати процентів за користування кредитом визначено у п.2.7 кредитного договору.

Так, згідно п. 2.7. кредитного договору (в редакції додаткового договору № 12 від 31.12.2014), сплата процентів за користування кредитом (траншем), нарахованих після 31.12.2014, здійснюється щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі, у валюті наданого кредиту (траншу) на рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

Відповідно до п.4.1 кредитного договору у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк».

Виконавча дирекція Фонду гарантування прийняла рішення № 71 від 08.04.2015 року про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк». Згідно з даним рішенням тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку АТ «Дельта банк», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 147 від 03.08.2015 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «ДЕЛЬТА БАНК» до 02.10.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «ДЕЛЬТА БАНК» Кадирова Владислава Володимировича до 02.10.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

06.02.2015 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості на суму 34 463 393,78 євро, з яких сума заборгованості за кредитом – 34 000 000,00 євро; сума заборгованості за нарахованими процентами – 420 164,38 євро, сума заборгованості за простроченими процентами до 31 дня – 43 229,40 євро.

Заявою про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог №2 від 09.02.2015, адресованій позивачу, відповідач зазначив, що є кредитором ПАТ «Дельта банк» у зобов`язаннях на суму 43 903 234,95 доларів США за наступними документарними інструментами, строк виконання за якими на дату цієї заяви є таким, що настав:

1) безвідкличний акредитив №LС/ІМ/14/122013 на суму 10 598 390,00 доларів США, виданий Банком на користь Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сагgill Financial Services International Inc., далі - «CFSIT»);

2) безвідкличний резервний акредитив №LС/SВ/026/042014 на суму 28 654 844,95 доларів США, виданий Банком на користь CFSIT, Іnс.;

3) безвідкличний резервний акредитив №LС/SВ/027/062014 на суму 4 650 000,00 доларів США, виданий Банком на користь CFSIT, Іnс.

Цією ж заявою відповідач заявив про:

1) припинення в повному обсязі зобов`язань щодо сплати ТОВ «Яблуневий Дар» на користь ПАТ «Дельта банк» суми заборгованості за кредитом за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2005469/4 від 27 червня 2013 року у розмірі 34 000 000,00 євро, та

2) припинення зобов`язань щодо сплати ПАТ «Дельта Банк» на користь ТОВ «Яблуневий дар» заборгованості за кредитом на загальну суму 38 352 000,00 доларів США (що за крос-курсом станом на 09 лютого 2015 року складає еквівалент 34 000 000,00 євро) за наступними акредитивами:

- безвідкличний акредитив № LС/ІМ/14/122013 на суму 10 598 390,00 доларів США, виданий Банком на користь Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сагgill Financial Services International Inc., далі - «CFSIT» (в частині вимог на суму 8 546 242,13 доларів США, що за крос-курсом станом на 09 лютого 2015 року складає еквівалент 7 576 455,78 євро);

- безвідкличний резервний акредитив № LС/SВ/026/042014 на суму 28 654 844,95 доларів США, виданий ПАТ «Дельта Банк» на користь CFSIT, Іnс. (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 09 лютого 2015 року складає еквівалент 25 403 231,34 євро);

- безвідкличний резервний акредитив № LС/SВ/027/062014 на суму 4 650 000,00 доларів США, виданий Банком на користь CFSIT, Іnс. (в частині вимог на суму 1 150 912,93 доларів США, що за крос-курсом станом на 09 лютого 2015 року складає еквівалент 1 020 12,88 євро), внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

Заявою про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015, адресованій позивачу, відповідач зазначив про:

- припинення зобов`язань щодо сплати ТОВ «Яблуневий Дар» на користь ПАТ «Дельта банк» суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії №ВКЛ- 2005469/4 від 27 червня 2013 року у розмірі 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого на підставі офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, складає еквівалент 409 458,36 доларів США) та

- припинення зобов`язань щодо сплати ПАТ «Дельта банк» на користь ТОВ «Яблуневий Дар» частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) « 8 років разом» №003-09508-06514 від 6 травня 2014 року на загальну суму 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого на підставі офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, складає еквівалент 508 748,64 євро).

Не погодившись із вищезазначеними заявами про зарахування зустрічних вимог, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Односторонній правочин – заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015 визнано недійсним рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2017 у справі №914/3217/16, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 та які змінені постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20 червня 2019 року у справі №914/260/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.08.2019, визнано недійсним односторонній правочин – заяву ТОВ «Яблуневий Дар» про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог №2 від 09.02.2015.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із ТОВ «Яблуневий Дар» заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 374 603,04 гривень (без врахування основної суми заборгованості за простроченим кредитом, відсотків нарахованих за інші періоди та пені).

В подальшому, 30.08.2019 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 68 497 972,55 євро та 28 093 213,42 грн., з яких сума заборгованості за простроченим кредитом - 34 000 000,00 євро, сума заборгованості за простроченими процентами - 34 497 972,55 євро, сума заборгованості зі сплати пені - 28 093 213,42 грн.

Оцінка аргументів сторін.

Щодо неповернення відповідачем отриманого кредиту та процентів, нарахованих за користування кредитом в межах строку кредитування.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно п. 2.7. кредитного договору (в редакції додаткового договору № 12 від 31.12.2014), сплата процентів за користування кредитом (траншем), нарахованих після 31.12.2014, здійснюється щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1.1.1. кредитного договору (в редакції додаткового договору № 12 від 31.12.2014), а також беручи до уваги невиконання позичальником умов пп. 3.3.13.16, 3.3.13.17 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом слід вважати 20 січня 2015 року включно.

Відповідачем доводи позивача щодо наявності простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 34 000 000 євро та за процентами, нарахованими за користування кредитом в межах строку кредитування в розмірі 233 424,75 євро належними та допустимими доказами не спростовано, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про доведеність матеріалами справи обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем в розмірі 34 000 000,00 євро за кредитом та 233 424,75 євро за процентами, нарахованими до 20.01.2015 включно.

Щодо процентів, нарахованих за користування кредитом після спливу строку кредитування.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порядок сплати процентів за користування кредитом визначено у п.2.7 кредитного договору.

Так, згідно п. 2.7. кредитного договору (в редакції додаткового договору № 12 від 31.12.2014), сплата процентів за користування кредитом (траншем), нарахованих після 31.12.2014, здійснюється щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі, у валюті наданого кредиту (траншу) на рахунок № НОМЕР_1 ( в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, доданого позивачем до заяви про збільшення позовних вимог, банком заявлено до стягнення проценти за користування кредитом за період з 27.06.2013 по 19.08.2019 включно.

Заперечуючи проти нарахованих позивачем процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування, відповідач посилається на правовий висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак, в даній справі Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

В той же час, як зазначив позивач, сторонами у пункті 1.1.3. кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування простроченим кредитом щомісячними періодичними платежами за фактичний час користування коштами по день повернення заборгованості.

Відтак, на думку позивача, застосування до правовідносин сторін даного спору правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, є помилковим.

Вказані доводи позивача судом відхиляються як безпідставні, адже той же Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд рішень судів попередніх інстанцій, в своїх рішеннях, прийнятих після згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, неодноразово дотримувався аналогічної правової позиції щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування.

Зокрема, в постанові від 06.02.2019 у справі №175/4753/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду наголосив про відсутність у банку права нараховувати та стягувати з боржника проценти після закінчення строку дії кредитного договору.

В постанові від 11.09.2019 у справі №903/908/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наголосив про необгрунтованісь пред`явлених банком вимог щодо стягнення з боржника процентів після спливу визначеного договором строку кредитування.

Слід зазначити, що як вбачається із фактичних обставин, встановлених судами у вказаних вище справах, в кожній із цих справ умовами договорів з позичальниками було передбачено сплату кредитору процентів, нарахованих на суму фактичної заборгованості позичальника за фактичний строк існування заборгованості за кредитом.

Відтак, у даній справі суд не вважає за необхідне відходити від практики, що її започатковано постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, де сформульовано правовий висновок щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 34 264 547,80 євро боргу за процентами, нарахованими за період з 21.01.2015 по 19.08.2019, безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.

Щодо нарахованої пені за несвоєчасну сплату процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п.4.1 кредитного договору у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійно облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Враховуючи вищеназвані положення договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну сплату процентів за період з 03.09.2018 по 19.09.2019 в розмірі 28 093 213,42 грн.

З огляду на необґрунтованість пред`явлених вимог про стягнення боргу за процентами, нарахованими за період з 21.01.2015 по 19.08.2019, не підлягає у такому випадку стягненню і пеня за несвоєчасну сплату процентів у силу природи пені як відповідальності за невиконання зобов`язання, оскільки таке зобов`язання є додатковим до зобов`язання по поверненню процентів.

Щодо застосування судом позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до п. 1.1.1. кредитного договору (в редакції додаткового договору № 12 від 31.12.2014), а також беручи до уваги невиконання позичальником умов пп. 3.3.13.16, 3.3.13.17 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом слід вважати 20 січня 2015 року включно.

Беручи до уваги факт несплати відповідачем в строк до 20.01.2015 суми отриманого кредиту та нарахованих процентів, право позивача вважається порушеним з 21.01.2015. А відтак, з цього дня і почала перебіг позовна давність стосовно стягнення з відповідача суми боргу за кредитом та нарахованими процентами.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2018 позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача лише заборгованість зі сплати процентів, нарахованих за договором кредитної лінії №ВКЛ -2005469/4 від 27.06.2013 року за один день користування кредитними коштами згідно доданого розрахунку в сумі 374 603,04 грн. Щодо повернення суми одержаного кредиту та сплати решти суми процентів за користування кредитом позивач у первісно поданій позовній заяві позовних вимог не заявляв.

Відповідач по справі покликається на правовий висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц відповідно до якого позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Беручи до уваги приписи ч.2 ст.264 ЦК України та із врахуванням вищеназваної правової позиції Великої Палати Верховного Суду відповідач заявив, що позивачем внаслідок подання позову про стягнення 374 603,04 грн. несплачених відсотків було перервано позовну давність лише щодо цієї частини позовних вимог до відповідача.

Щодо іншої частини позовних вимог, то позовна давність щодо них розпочала перебіг 21.01.2015 та із врахуванням трирічного строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, сплила 22.01.2018.

Враховуючи що із заявою про збільшення позовних вимог позивач звернувся лише 28.08.2019 року, відповідач заявив про пропуск позивачем позовної давності як по поверненню суми кредиту, так і по поверненню процентів, нарахованих за користування кредитом в межах строку кредитування, адже згідно вищенаведеного висновку Великої Палати Верховного Суду, позовна давність переривається лише на ту частину позовних вимог, яка зазначена у позовній заяві.

Суд погоджується з доводами позивача щодо того, що і нараховані відсотки, і сума боргу за кредитом виникають з одних підстав та є складовою одного зобов`язання (банківського кредиту). Відтак сукупний борг за кредитом та процентами утворюють єдине зобов`язання відповідача – сплату заборгованості за кредитним договором.

В той же час, аргументи позивача щодо того, що заява про збільшення розміру позовних вимог від 28.08.2019 лише збільшує заявлений розмір позовних вимог, є заявою з процесуальних питань, а не позовною заявою, а відтак до неї не може бути застосовано строк позовної давності, якщо він не підлягає застосуванню до первісно заявлених позовних вимог, не узгоджуються із наведеним вище висновком Великої Палати Верховного Суду. Поданням позову щодо стягнення відсотків переривається позовна давність щодо зобов`язань як по кредиту, так і по відсотках, однак лише на зазначену в позові частину позовних вимог.

Доводи позивача щодо помилковості застосування до правовідносин сторін даного спору правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц судом відхиляються як безпідставні, адже Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд рішень судів попередніх інстанцій, в своїх рішеннях, прийнятих після згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц, неодноразово дотримувався аналогічної правової позиції щодо переривання позовної давності.

Зокрема, в постанові від 28.08.2019 у справі № 158/2040/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду наголосив на правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо переривання позовної давності саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем заявлено відповідно до приписів ст.267 ЦК України про пропуск позивачем позовної давності.

Беручи до уваги, що право на звернення до суду із позовом про стягнення суми отриманого кредиту в розмірі 34 000 000 євро та нарахованих в межах строку кредитування процентів за користування кредитом в розмірі 233 424,75 євро закінчилось у позивача в січні 2018 року, а з позовом про стягнення вказаних коштів (за винятком 374 603,04 грн.) позивач звернувся лише 28.08.2019, суд дійшов висновку про пропуск позивачем щодо вказаних сум заборгованості позовної давності.

Щодо поважності причин пропущення позовної давності позивачем.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В обґрунтування наявності поважних причин пропуску позовної давності позивач посилається на оспорювання ним в судовому порядку заяв відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог №2 від 09.02.2015 та б/н від 27.02.2015.

На думку позивача, вказані заяви як правочини не є нікчемними (недійсними в силу закону), а є оспорюваними правочинами.

Враховуючи, що їх недійсність прямо законом не встановлена, позивач вважав їх такими, що не відповідають закону і тому оспорював їх в окремих судових процесах.

Також, на думку позивача, підлягало з`ясуванню і питання порушеного права позивача, оскільки крім даної справи, на розгляді Господарського суду Львівської області перебувала і справа № 914/3202/15 за позовом Державної іпотечної установи до відповідача про стягнення боргу за цим же кредитним договором.

Як стверджував позивач, існування двох справ за позовами двох різних позивачів щодо стягнення боргу з відповідача за одним і тим же зобов`язанням обумовлено існуванням договору про відступлення прав вимоги та договору застави майнових прав, які були укладені між позивачем та Державною іпотечною установою.

Таким чином, як стверджував позивач в обґрунтування наявності поважних причин пропуску позовної давності, на момент подання позивачем позову до суду, існували наступні потенційних підстав для відмови судом у такому позові, що і стали причиною подання позову лише на частину позовних вимог до відповідача:

- відсутність порушеного права позивача з огляду на те, що таке право належало Державній іпотечній установі;

- відсутність боргу за кредитом з огляду на презумпцію правомірності одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог;

- необхідність сплати судового збору в сумі більше 600 тисяч гривень, що для позивача в процедурі ліквідації було суттєвим навантаженням на кошторис та потребувало тривалого погодження з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Проаналізувавши вказані аргументи позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2018 позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача лише заборгованість зі сплати процентів, нарахованих за кредитним договором за один день користування кредитними коштами згідно доданого розрахунку в сумі 374 603,04 грн. Щодо повернення суми одержаного кредиту та сплати решти суми процентів за користування кредитом позивач у первісно поданій позовній заяві позовних вимог не заявляв.

Як встановлено судом, на розгляд Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/3202/15 за позовом Державної іпотечної установи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ПАТ «Дельта Банк» про стягнення 34 463 393,78 євро заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013, укладеним між відповідачем та ПАТ «Дельта Банк».

В той же час, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/6052/16 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до Державної іпотечної установи про визнання недійсним договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, та про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі № 910/6052/16 у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до Державної іпотечної установи відмовлено повністю.

Однак постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі № 910/6052/16 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до Державної іпотечної установи задоволено повністю, визнано недійсним договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, визнано недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, а також встановлено ознаки їх нікчемності, передбачені ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відтак, будучи стороною судового процесу у справі № 910/6052/16, позивач щонайпізніше 13.02.2017 дізнався про відсутність у Державної іпотечної установи будь-яких законних підстав для майнових претензій до відповідача щодо стягнення сум заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013, укладеним між відповідачем та ПАТ «Дельта Банк», а відтак не був позбавлений права заявити позов на всю суму заборгованості.

Щодо покликань позивача на можливість звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача всієї суми заборгованості лише після набрання законної сили судовими рішеннями у спорах щодо визнання недійсними односторонніх правочинів відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 09.02.2015 та б/н від 27.02.2015 (справи №914/260/18 та 914/3217/16 відповідно) суд зазначає наступне.

Всупереч твердженням, висловленим представниками позивача в даному судовому процесі, щодо фактичної відсутності боргу відповідача перед позивачем в силу презумпції правомірності односторонніх правочинів відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, фактичні дії та поведінка позивача свідчать про те, що починаючи з лютого 2015 року ним ніколи не визнавалась правомірність вчинених відповідачем вищезазначених правочинів.

Покликання позивача у справах №914/260/18 та 914/3217/16 на очевидну неправомірність проведеного відповідачем в заявах про припинення зобов`язань зарахування зустрічних однорідних вимог згідно конвертації валют за крос-курсом євро до долара США за офіційним курсом, встановленим НБУ, чи крос-курсом міжнародної агенції Bloomberg, оскільки таке суперечить умовам кредитних договорів, а також на інші обставини, що унеможливлюють зарахування зустрічних вимог згідно ст.601 ЦК України, не узгоджуються із доводами позивача в цій справі щодо визнання банком вказаних правочинів правомірними.

Як вбачається з пояснень представників позивача та матеріалів справи, зокрема з поданих позивачем суду виписок по особових рахунках відповідача за період з 27.06.2013 по 20.08.2019, банком так і не було відображено в банківському та бухгалтерському обліку виконання відповідачем зобов`язання по поверненню суми отриманого кредиту, банком не припинено нарахування та облік процентів за кредитом, не вчинено дій щодо зняття обтяжень з заставного/іпотечного майна.

Крім того, позивачем не наведено суду наявності об`єктивних обставин, які унеможливлювали подання позову про стягнення з відповідача всієї суми заборгованості за кредитом та нарахованими процентами разом (одночасно) з поданням позову про визнання недійсними односторонніх правочинів відповідача про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Слід також зазначити, що один з оспорюваних правочинів, а саме односторонній правочин від 27.02.2015, визнано недійсним рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2017, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017. Беручи до уваги факт набрання рішенням суду законної сили, позивач в межах строку позовної давності не заявив позовні вимоги у відповідному розмірі.

В силу приписів частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак, з набранням законної сили рішеннями судів у справах №914/260/18 та № 914/3217/16 слід вважати, що вчинені відповідачем односторонні правочини про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 09.02.2015 та б/н від 27.02.2015 не створили жодних юридичних наслідків, в тому числі й тих, що могли б бути підставою для зупинення чи переривання перебігу позовної давності.

Щодо покликань позивача на неможливість подання позову на всю суму позовних вимог через непомірно великий розмір судового збору, що його слід було сплатити за подання позову, суд відзначає наступне.

Стаття 8 Закону України «Про судовий збір» надавала суду право враховуючи майновий стан сторони, відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, а також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Вказана редакція статті 8 названого Закону була чинною до внесення змін до неї Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, які набрали чинності 15.12.2017.

Відтак, враховуючи майновий стан позивача, останній впродовж тривалого періоду часу з моменту початку перебігу позовної давності вправі був скористатися можливістю, передбаченою статтею 8 названого вище Закону, на подання до суду позову разом з клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, або про зменшення розміру судового збору чи звільнення від його сплати.

В матеріалах даної судової справи відсутні, а позивачем не надано суду доказів звернення позивача до суду із вказаними клопотаннями чи ухвал суду про відмову в задоволенні таких клопотань.

Крім цього, пунктом п`ятим статті сьомої Закону України «Про судовий збір» передбачено обов`язок суду повернути сплачений позивачем судовий збір за його клопотанням у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відтак, у випадку винесення судами рішень у спорах щодо визнання недійсними односторонніх правочинів відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не на користь позивача, останнє мало б наслідком закриття провадження у справі про стягнення заборгованості та давало б позивачу підстави для повернення сплаченого судового збору з Державного бюджету.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Позовна давність тісно пов`язана із принципом правової визначеності, який, у свою чергу, є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов`язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає Європейський Суд з прав людини, строки позовної давності слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив Суд, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності (пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Таким чином, сама ідея позовної давності виправдана метою внести певність щодо наявних прав та обов`язків. Така мета слідує із принципу верховенства права, проголошеного в Преамбулі Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вірно зазначив позивач, Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

В той же час, як неодноразово наголошував ЄСПЛ, при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (п. 27 рішення у справі «Олександр Шевченко проти України»).

Висновки суду.

1. Належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, доведено наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 в розмірі 34 000 000,00 євро за кредитом та 233 424,75 євро за процентами, нарахованими до 20.01.2015 включно.

В той же час відповідачем у відзиві на позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог заявлено про застосування судом позовної давності.

Судом встановлено, що позовна давність щодо вищеназваних позовних вимог розпочала перебіг 21.01.2015 та із врахуванням трирічного строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, сплила 22.01.2018.

Позивачем в межах строку позовної давності заявлено лише вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 374 603,04 грн. за один день користування кредитними коштами згідно доданого розрахунку.

Оскільки з позовом про стягнення решти суми заборгованості позивач звернувся лише 28.08.2019, суд дійшов висновку про пропуск позивачем щодо вказаних сум заборгованості позовної давності, за винятком заборгованості в розмірі 374 603,04 грн., вимога про стягнення якої заявлена позивачем в межах строку позовної давності та яка підлягає до задоволення. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

2. Аргументи позивача щодо переривання позовної давності внаслідок подання позивачем 19.01.2018 позову на частину позовних вимог в розмірі 374 603,04 грн. судом відхиляються з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц, відповідно до якої позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

3. Беручи до уваги правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, суд вважає відсутнім у позивача право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування.

Відтак позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 34 264 547,80 євро боргу за процентами, нарахованими за період з 21.01.2015 по 19.08.2019, суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

4. З огляду на необґрунтованість пред`явлених вимог про стягнення боргу за процентами, нарахованими за період з 21.01.2015 по 19.08.2019, не підлягає у такому випадку стягненню і пеня за несвоєчасну сплату процентів у силу природи пені як відповідальності за невиконання зобов`язання, оскільки таке зобов`язання є додатковим до зобов`язання по поверненню процентів.

5. Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачем не було надано суду належних доказів, які б обґрунтовували наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розподіл судових витрат.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5 619,06 грн.

При поданні позивачем заяви про збільшення позовних вимог останнім сплачено судовий збір у розмірі 614 938 грн.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», 81500, Львівська область, м.Городок, вул. Львівська, 274А (ідентифікаційний код 32475074) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», 01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б (ідентифікаційний код 34047020) заборгованість за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 в розмірі 374 603,04 грн. та 5 619,06 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

5. Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

В судовому засіданні 29.10.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 08.11.2019.

Суддя Мазовіта А.Б.