Рішення № 85585069, 07.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2019Справа № 910/11121/19Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про 178 440,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Барабаш О.В.

від відповідача: Петрів Л.П .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 178 440,00 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з незабезпеченням Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" збереженості майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" під час перевезень, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 178 440,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11121/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено засідання у справі на 01.10.2019.

11.09.2019 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

01.10.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: позивачем не долучено жодних доказів, що спірні вагони у період здійснення технічного обслуговування з відчепленням перебували в його правомірному володінні; позивачем не було вжито заходів досудового врегулювання спору, у порядку, передбаченому СМГС; пошкодження вагонів було заподіяне невстановленими особами, а тому відсутня вина відповідача; позивачем не надано належних доказів на підтвердження настання збитків.

01.10.2019 відкладено судове засідання по суті на 22.10.2019.

10.10.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив.

У судовому засіданні 22.10.2019 суд оголосив перерву до 07.11.2019.

30.10.2019 від позивача надійшли документи по справі.

05.11.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 07.11.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

В судовому засіданні 0711.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідач здійснював перевезення вантажів в приватних вагонах, які знаходились на відповідному праві володіння чи користування у позивача, а саме:

- вагон № 61633152 (накладна № 46062196) на підставі договору оренди № 06А/14 від 02.01.2014, укладеного з ТОВ «ОСТ-ВЕСТ ЛОГІСТИК Україна» та акту прийому-передачі вагону від 29.07.2016;

- вагон № 61634143 (накладна № 45883089) на підставі договору поставки № 20кп від 27.03.2013 та акту № 1/04/20кп-30 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 20.06.2013;

- вагон № 61635223 (накладна № 48864565) на підставі договору поставки № 20кп від 27.03.2013 та акту № 2/03/20кп-50 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 10.06.2013;

- вагон № 67615278 (накладна № 45761764) на підставі договору суборенди № 150А/14, укладеного з Transterminal Express GmbH та акту приймання-передачі до вказаного договору від 03.10.2016;

- вагон № 67684472 (накладна № 46170254) на підставі договору суборенди № 150А/14, укладеного з Transterminal Express GmbH та акту приймання-передачі до вказаного договору від 29.03.2018.

Для забезпечення курсування вагонів, які належали та перебували в користуванні (оренді) позивача залізничними коліями, позивачем, як замовником було укладено договір №ПР/М-15103/НЮі про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування від 09.11.2015 з державним підприємством "Придніпровська залізниця" (виконавець).

Відповідно до п. 1.2 зазначеного вище договору, сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС) (Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), "Правилами експлуатації власних вантажних вагонів", іншими нормативними документами.

У лютому-березні 2019 року залізницею було здійснено перевезення вантажних вагонів № 61633152, № 61634143, № 61635223, № 67615278, № 67684472, які належали та перебували в користуванні (оренді) позивача, що підтверджується залізничними накладними № 46062196, № 45883089, № 48864565, № 45761764, № 46170254 за наслідками чого на станції Чоп та Ужгород було встановлено розкомплектованість відповідних вагонів - розукомплектована головна, магістральна частина повітророзподільника, авторегулятор, авторежим, про що було складено повідомлення форми ВУ-23М від 20.02.2019, ВУ-23М №3970 від 15.02.2019, ВУ-23М № 3988 від 17.03.2019, ВУ-23М № 9206 від 14.02.2019, ВУ-23М № 4002 від 20.02.2019.

Крім того, були складені Акти про пошкодження вагонів від 17.02.2019 щодо вагону № 61633152, від 15.02.2019 щодо вагону № 561634143, від 17.03.2019 щодо вагону № 61635223, від 14.02.2019 щодо вагону № 67615278, від 20.02.2019 щодо вагону № 67684472.

Позивачем зазначено, що оскільки пошкодження вагонів відбулось саме під час знаходження вагонів на залізничній колії загального користування після укладання договору перевезення, то із наведених норм та правил слідує, що відповідальність за дотримання якості проведеного технічного обслуговування та ремонту, безпеки руху вагонів несе відповідач.

Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач, він зазнав матеріальних збитків у сумі 178440,00 грн., які зобов`язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами залізниці. Вартість збитків позивач розрахував, виходячи з ціни придбаних деталей і запасних частин для полагодження вагонів, а також вартості ремонтних робіт.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно з ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - "УМВС"), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення вагонів здійснювалось за накладними, в тому числі УМВС.

Наявними в матеріалах справи залізничними накладними № 46062196, № 45883089, № 48864565, № 45761764, № 46170254 підтверджується прийняття Залізницею до перевезення та його здійснення вагонів позивача (власних та орендованих) за № 61633152, № 61634143, № 61635223, № 67615278, № 67684472.

За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Суд зазначає, що прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.

Як свідчать матеріали справи, на станціях Ужгород та Чоп було виявлено відсутність головних, магістральних частин повітророзподільника та відсутність авторегулятора, авторежиму спірних вагонів.

Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п. 6.2.1 зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

З матеріалів справи вбачається, що вагони № 61633152, № 61634143, № 61635223, № 67615278, № 67684472 були відремонтовані з встановленням головних частин повітророзподільника, авторегуляторів, авторежимів, що підтверджується Актом виконаних робіт додатком до нього з розшифровкою наданих послуг з ремонту вагону, а саме: вартість ремонту вагону № 61633152 з урахуванням замінених деталей - 28 300,00 грн. без ПДВ та 33960,00 грн. з ПДВ; вартість ремонту вагону № 61634143 з урахуванням замінених деталей - 37300,00 грн. без ПДВ та 44760,00 грн. з ПДВ; вартість ремонту вагону № 61652223 з урахуванням замінених деталей - 28 300,00 грн. без ПДВ та 33960,00 грн. з ПДВ; вартість ремонту вагону № 67615278 з урахуванням замінених деталей - 27 300,00 грн. без ПДВ та 32760,00 грн. з ПДВ; вартість ремонту вагону № 67684472 з урахуванням замінених деталей - 27500,00 грн. без ПДВ та 33000,00 грн. з ПДВ.

Так, за фактом встановлення відсутності зазначених деталей, вагони були направлені на технічне обслуговування до експлуатаційного вагонного депо Ужгород регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" що свідчать оформлені дефекті відомості форми ВУ-22.

Для усунення пошкоджень позивач змушений був використати необхідні деталі та запасні частини для їх встановлення замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, що підтверджується актами виконаних робіт та додатками до таких актів з розшифровкою наданих послуг з ремонту вагону, складеними за участю виконавця - товариства з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг" (на підставі Договору послуг №25у/14 від 19.02.2014). Понесення витрат з оплати виконаних робіт та використаних запасних частин і деталей підтверджується актами звіряння взаєморозрахунків станом на 30.06.2019 та платіжними дорученнями за червень 2019.

Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 сума збитків за пошкодження вагона складається з:

- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 №551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за №828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;

- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;

- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

З наявних у матеріалах справи актів виконаних робіт, актів звіряння взаєморозрахунків та платіжних доручень вбачається, що позивачем були понесені витрати на придбання необхідних деталей для ремонту розукомплектованих вагонів, а також їх ремонт (встановлення деталей на вагони № 61633152, № 61634143, № 61635223, № 67615278, № 67684472) на загальну суму 178 440,00 грн.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов`язаннях (ст. 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов`язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

У розумінні вище наведених норм права, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Як зазначено у п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 №904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди

З урахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, оскільки при перевезенні належних позивачу вагонів залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого позивачем були понесені витрати на оплату вартості ремонту, з урахуванням вартості замінених деталей на загальну суму 178 440,00 дійшов висновку, що покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитків є правомірним, а тому позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про стягнення збитків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилання відповідача на те, що позивачем не доведено наявність в нього права власності (оренди, користування), на спірні вагони судом відхиляються, оскільки, позивачем долучені до матеріалів справи відповідні договори та акти приймання-передачі вагонів. Також, суд звертає увагу відповідача, що в даному випадку мова йде про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), а відтак статус такого майна (чи вантаж, чи пусті вагони) для встановлення складу цивільного правопорушення принципового значення немає.

Щодо тверджень відповідача про те, що перевезення по вагонам № 61633152, 61634143, 67615278, 67684472 здійснювалось за УМВС накладними, а тому обов`язковим був досудовий порядок врегулювання спору, який не дотриманий позивачем, то судом вказані доводи відхиляються, оскільки в матеріалах справи міститься відповідь відповідача на претензію позивача по вагонам № 61633152, 61634143, 67615278, 67684472, у якій відповідач відмовив у задоволенні претензії з тих підстав, що розукомплектування вагонів було здійснено невстановленими особами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму.

Підсумовуючи вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" повністю.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 17850 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем зазначено про не співмірність вказаних витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги № 09012018/МТ від 09.01.2019 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" та Адвокатським об`єднанням "Сота", додаткову угоду №01082019 від 01.08.2019 до вказаного договору та акт приймання-передавання наданих послуг до додаткової угоди № 01082019 від 01.08.2019 до договору № 09012018/МТ від 09.01.2019 на суму 17850,00 грн.

Також, позивачем долучено платіжне доручення №45228 від 30.08.2019 про сплату за послуги з правничої допомоги згідно додаткової угоди № 01082019 від 01.08.2019 до договору № 09012018/МТ від 09.01.2019 на загальну суму 17850,00 грн.

Також в матеріалах справи наявний оригінал ордеру серії КС № 607417 на ім`я адвоката Барабаш О.В. та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5557/10.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти стягнення вказаних витрат на правничу допомогу, посилаючись на не співмірність витрат зі складністю справи та нате, що адвокатське об`єднання вже здійснювало підготовку в аналогічних справах.

Суд погоджується, з такими доводами відповідача та приходить до висновку про неспівмірність заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим з огляду на наступне.

Ціна спору у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування, свідчать про на незначну складність даної справи. Крім того, оскільки адвокатом вже надавалась правова допомога в аналогічних справах, то необґрунтованим є витрачання часу на опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення судової практики тощо.

З огляду на наведене, враховуючи заперечення відповідача проти обґрунтованості та розумності витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на доведеність неспівмірності таких витрат, суд, керуючись ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката, який підлягає покладенню на відповідача, на 50%.

Таким чином, судом покладаються на відповідача 50% витрат позивача на оплату послуг адвоката , що становить суму 8925,00 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (49000, м. Дніпро, пл.. Героїв Майдану, буд. 1, кв. 524, ідентифікаційний код 33074226) збитки у розмірі 178 440,00 грн., 2676,60 грн. витрат зі сплати судового збору та 8925,00 грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Господарський суд міста Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2019.

Суддя С.О. Турчин