Рішення № 85580750, 29.10.2019, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/11424/17

Провадження № 2/686/5390/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого судді Палінчака О.М.,

при секретарі Антосєві В.П.,

за участю представника позивача Шевченко Ю.А.,

представника відповідача Лозінського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

15 червня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 71 159 грн. 83 коп., вказавши, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 27.05.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 15 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

У порушення зазначених умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим заборгував банку станом на 06.06.2017 року 71 159 грн. 83 коп., що складається з: 46 746 грн. 47 коп. заборгованості по тілу кредиту; 7 205 грн. 74 коп. заборгованість за відсотками; 13 342 грн. 87 коп. нарахована пеня; 500 грн. штраф (фіксована частина); 3 364 грн. 75 коп. штраф (процентна складова).

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 27.05.2010 року в сумі 71 159 грн. 83 коп. та судові витрати по справі в сумі 1 600 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 29 червня 2017 року по справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

23 жовтня 2018 року Хмельницьким міськрайонним судом по справі ухвалено заочне рішення, яким повністю задоволено позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк».

23 квітня 2019 року відповідачем ОСОБА_1 було подано до суду заяву про скасування заочного рішення від 23.10.2018 року.

Ухвалою суду від 20 вересня 2019 року заочне рішення було скасовано та справа призначена до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні частково визнав позовні вимоги, пояснивши, що вироком Хмельницького міськрайонного суду від 04.07.2019 року ОСОБА_2 визнано винним у незаконному заволодінні кредитними коштами ОСОБА_1 , маючи доступ до його кредитної картки, виданої АТ КБ «ПриватБанк» за договором б/н від 27.05.2010 року в сумі 20 008 грн. 50 коп. А тому, представник відповідача визнає позов на суму 4 043 грн. 00 коп., що є сумою заборгованості ОСОБА_1 станом на момент викрадення у нього кредитної карти.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом об`єктивно встановлено, що відповідач ОСОБА_3 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 27.05.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 15 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. В подальшому 11.01.2014 року кредитний ліміт було збільшено до 19 900 грн. 00 коп.

Підписавши 27.05.2010 року анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 . підтвердив, що він згідний з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згідний з його умовами.

Згідно п. 2.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до пункту 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, банк виконав зобов`язання, надавши відповідачу кредит, а відповідач кредит вчасно не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 06.06.2017 року становить 71 159 грн. 83 коп., що складається з: 46 746 грн. 47 коп. заборгованість за тілу кредиту; 7 205 грн. 74 коп. заборгованість за відсотками; 13 342 грн. 87 коп. нарахована пеня; 500 грн. штраф (фіксована частина); 3 364 грн. 75 коп. штраф (процентна складова).

Заперечуючи проти такого розміру заборгованості сторона відповідача надала до суду копію вироку Хмельницького міськрайонного суду від 04.07.2019 року (набув чинності 06.08.2019 року), яким засуджено ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч. 1, 2 ст. 185, ч. 1 ст. 361 КК України, а саме за те, що він незаконно заволодів кредитними коштами ОСОБА_1 , маючи доступ до його кредитної картки, виданої АТ КБ «ПриватБанк» за договором б/н від 27.05.2010 року в сумі 20 008 грн. 50 коп., а також за несанкціоноване втручання в роботу автоматизованих систем, що призвело до витоку інформації.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, згідно пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.

Згідно із пунктом 14.16 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. Аналогічні норми містить Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 року № 705 (далі - Положення). Крім того, указаним Положенням передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Пунктом 1.1.2.1.13 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання відомостей про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних подій необхідно звернутися у відділення банку або зателефонувати за вказаними номерами.

За змістом статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відтак, відповідачем ОСОБА_1 не доведено факту вжиття ним всіх необхідних та своєчасних заходів для поінформування банку про незаконні дії з його картковим рахунком.

На противагу цьому, у підтвердження своїх позовних вимог банк надав суду Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

У анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 27.05.2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивач, окрім тіла кредиту просить стягнути з відповідача пеню та штраф. На підтвердження своїх позовних вимог, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.05.2010 року, позивач надав суду Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, слід зазначити, що вказані тарифи та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів).

Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (27.05.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року № 342/180/17.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 зробила висновок, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27.05.2010 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 27.05.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням кредитного ліміту, встановленого банком ОСОБА_1 по договору б/н від 27.05.2010 року з 11.01.2014 року в розмірі 19 900 грн. 00 коп., суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 27.05.2010 року в сумі 19 900 грн. 00 коп. – заборгованість за тілом кредиту. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 447 грн. 44 коп.

Керуючись статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст.ст. 207, 525, 526, 530, 549, 628, 638, 629, 610, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001. м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299) 19 900 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту та 447 грн. 44 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

На рішення, може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів до Хмельницького апеляційного суду.

Дата складання повного тексту рішення суду 07 листопада 2019 року.

Суддя: О.М. Палінчак