Рішення № 85578172, 28.10.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/5581/18

пр. № 2/336/412/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2019 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Державної казначейської служби України – Орлової О.О.,

представника відповідача прокуратури Запорізької області – Костяновської Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги по якому збільшив протягом судового розгляду, про відшкодування майнової та моральної шкоди, що спричинена незаконним рішенням посадової особи органу досудового розслідування.

В уточненому позові (а. с. 202-206 т. 1) зазначив, що слідчим відділом прокуратури Запорізької області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 42017081020000126 від 25 жовтня 2017 року, за ознаками ч. 1 ст. 366 КК України за фактом внесення слідчим слідчого відділення Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Зайцевим Є.С. недостовірних відомостей до офіційних документів в кримінальному провадженні за номером 12015080080003335. 26 грудня 2017 року постановою прокурора відділу прокуратури Запорізької області Чайкіну В.В. відмовлено у визнанні потерпілим в означеному кримінальному провадженні. Вказану постанову, копію якої позивач отримав лише 14 березня 2018 року, скасовано ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14.06.2018 року, що свідчить про порушення законності співробітниками прокуратури Запорізької області.

У зв`язку з захистом свого права як учасника кримінального провадження позивач зазнав майнової шкоди, так як поніс видатки з отримання правничої допомоги, які складаються з грошових сум, витрачених на отримання допомоги з підготовки скарги слідчому судді на постанову прокурора відділу прокуратури області від 14.03.2018 року; зі складання клопотання слідчому судді від 28.03.2018 року; зі складання клопотання слідчому судді від 26.03.2018 року; зі складання скарги слідчому судді на постанову прокурора відділу прокуратури Запорізької області від 26.12.2017 року в кримінальному провадженні № 42017081020000126.

Крім того, позивач поніс видатки з виготовлення копій документів під час оскарження процесуальних дій на досудовому розслідуванні в сумі 462 грн., які з урахуванням витрачених на отримання правової допомоги коштів в сумі 2763 грн. 02 коп. становлять 3225 грн. 02 коп.

Поряд з майновою шкодою позивач зазнав душевних страждань через тривале порушення його права як учасника кримінального провадження, яке він намагався поновити шляхом подання численних клопотань слідчому та прокурору, скарг слідчому судді. Усвідомлення безвихідності намагань переконати службових осіб органу досудового розслідування в необхідності надання йому статусу потерпілого і, як наслідок, – втрата віри в законність та справедливість правоохоронної системи, - посилила вказані переживання. Заподіяну йому моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює в 510000 грн.

Крім вказаних сум у відшкодування майнової та моральної шкоди, позивач просить стягнути з Державної казначейської служби вартість витрат з отримання професійної правничої допомоги в сумі 1391 грн. 79 коп., що він поніс за складання позову в первісній редакції, та 700 грн., сплачених ним за складання уточненого позову.

Ухвалою судді від 20.11.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

На підставі ухвали суду від 04.04.2019 року закрито підготовче провадження в справі та справу призначено до судового розгляду на 18 червня 2018 року.

Судове засідання в справі 18 червня 2019 року на підставі заяви представника відповідача - Державної казначейської служби України - відкладено.

В судовому засіданні 28 жовтня 2019 року позивач підтримав вимоги позову, просить про ухвалення рішення на користь позовних вимог, про стягнення з Державної казначейської служби у відшкодування моральної шкоди 510000 грн., 3225 грн. 02 коп. у відшкодування майнової шкоди, 2091 грн. 79 коп. витрат на отримання професійної правничої допомоги (1391 грн. 79 коп. + 700 грн. за складання уточненого позову).

Крім того, позивач просить покласти на державну Казначейську службу України судові витрати, пов`язані з підготовкою до розгляду справи, в сумі 276 грн., не зазначаючи, з яких саме видатків складається ця сума, а також просить про розподіл витрат, пов`язаних з виготовленням копій додатків до позову, і витрат на поштові відправлення в загальній сумі 196 грн.

Представник прокуратури Запорізької області проти задоволення позову заперечує. Зауважила на відсутності матеріально-правових передумов для покладення відповідальності за шкоду в силу ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, таких як: шкода, протиправність дій відповідача з спричинення шкоди позивачеві, а також причинний зв`язок між настанням цієї шкоди і діями відповідача.

Що стосується ухвали слідчого судді про скасування постанови органу досудового розслідування про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим, означені обставини лише підтверджують факт реалізації особою свого права на оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, яке передбачено кримінальним процесуальним законодавством та не свідчать про протиправність дій відповідача, оскільки такий спосіб захисту учасника кримінального провадження, як визнання незаконними дій чи бездіяльності уповноважених осіб органу досудового розслідування, не передбачений відповідною главою кримінального процесуального закону.

Сам факт скасування постанови органу досудового розслідування, що винесена внаслідок вирішення процесуального питання про статус особи в кримінальному провадженні, за відсутності в діях автора цієї постанови складу кримінального правопорушення жодним чином не свідчить про незаконність цього рішення та у взаємозв`язку з недоведенням шкоди і причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та шкодою виключає ухвалення рішення на користь позовних вимог.

Визнання ж слідчим суддею порушення само по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за обмеження права позивача як учасника кримінального провадження.

Відповідачем також вказано на ті обставини, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Водночас позивач не навів жодної норми Закону, які б визначали, яке саме його цивільне право чи інтерес порушено діями чи бездіяльністю відповідача, та не надав жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу заподіяння йому моральної шкоди.

Щодо стягнення майнової шкоди, представник відповідача зазначила, що витрати позивача на юридичні послуги у кримінальному провадженні відносяться до процесуальних витрат, які підлягають стягненню в порядку глави 8 КПК України, та не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України. Витрати позивача на послуги з копіювання цивільного позову та додатків до нього також не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків.

Окрім того, що в силу цивільного процесуального закону тягар усіх процесуальних витрат має нести сторона у зв`язку з необгрунтованістю позову, вимоги про стягнення грошових сум з отримання професійної правничої допомоги не підлягають задоволенню, так як не грунтуються на положеннях процесуального закону, оскільки за усяких обставин відшкодуванню підлягають документально підтверджені витрати з отримання правової допомоги адвоката, тоді як особа, що, за поясненнями позивача, надавала їй означені послуги, не має статусу адвоката.

У зв`язку з викладеним просить про відмову в задоволенні позову.

Представник Головного управління Державної казначейської служби позовні вимоги не визнає, виходячи з такого. Як зазначає представник відповідача, моральна шкода відшкодовується за рахунок бюджету у відсутність вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування лише у випадках, які встановлені частиною другою статті 1167 ЦК України, а саме: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Так як підстав для відшкодування моральної шкоди у відповідності до частини другої статті 1167 ЦК України немає, відсутні підстави для покладення на державний бюджет відповідальності за спричинену позивачу шкоду.

Що стосується тверджень про незаконність рішення про відмову у визнанні його потерпілим, він не надав доказів того, що оскаржуване ним рішення прокурора є незаконним, а сам по собі факт скасування цього рішення в порядку судового контролю не свідчить про факт його незаконності.

Відсутність передумов для задоволення позову виключає і задоволення вимог про стягнення за рахунок бюджету судових витрат.

У зв`язку з викладеним просить про відмову в задоволенні позову.

Вислухавши учасників справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Виходячи з наведених положень цивільного і цивільного процесуального законодавства, об`єктом судового захисту кожного учасника цивільних правовідносин, наділеного цивільною процесуальною правоздатністю, є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, які і можуть бути підставою для звернення особи за судовим захистом.

Між тим, встановивши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд не вбачає таких ознак порушення права позивача з боку відповідачів, які могли б стати підставою для застосування судового захисту в межах пред`явленого позову.

Вимоги цього позову витікають з незаконного, на думку позивача, рішення посадової особи органу досудового розслідування про відмову у визнанні його потерпілим в кримінальному провадженні за ознаками ст. 366 КК України, яке втілене в постанові від 26.12.2017 року (а. с. 8-9).

Означене рішення винесене під час здійснення кримінального провадження за ознаками ч. 1 ст. 366 КК України, тому суд при розв`язанні цього позову вважає за необхідне застосовувати положення статті 1176 ЦК України, яка внормовує порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

В силу означеного положення цивільного законодавства незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду відшкодовується шкода, яка завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч. 1 ст. 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом, як випливає із частини 2 ст. 1176 ЦК України.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, встановлений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Цей порядок відповідно до статті 1 «Закону…» розповсюджується на заподіяння фізичній особі шкоди внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Як випливає із змісту наведеної статті Закону, він впорядковує порядок відшкодування шкоди за рахунок держави незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду у випадках, передбачених частиною 1 ст. 1176 ЦК України.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, за змістом статті 2 Закону, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Як випливає з наведених положень цивільного законодавства, коло випадків, коли відшкодування заподіяної громадянинові шкоди відбувається незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду, є вичерпним і наведені позивачем обставини не підпадають під це коло.

Так як вимоги позову, як зазначено, спрямовані в русло правовідносин, що регулюють відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями органу досудового розслідування, суд вважає за необхідне при розв`язанні цих вимог керуватися положеннями частини 6 ст. 1176 ЦК України, за якими шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальні правила відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, встановлені статтею 1174 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, для настання відповідальності за спричинену посадовою або службовою особою органу державної влади шкоду у відсутність підстав для застосування положень частини першої статті 1176 ЦК України в силу ч. 6 ст. 1176 ЦК України, ст. 1174 ЦК України необхідно констатувати сукупність таких передумов, як: незаконність рішення, дії, бездіяльності посадової особи (1), наявність шкоди для прав та інтересів громадянина (2), причинно-наслідковий зв`язок між незаконними діями або бездіяльністю та отриманою шкодою.

Вирішуючи вимоги позову крізь призму наведених положень закону, суд не вбачає жодної з підстав, лише сукупність яких може зумовити покладення на органи державної влади відповідальності, що передбачена вказаними правилами законодавства про деліктні правовідносини.

По-перше, суд не може констатувати незаконність постанови прокурора відділу прокуратури області про відмову у задоволенні заяви про визнання потерпілим, оскільки таке процесуальне рішення винесено під час здійснення кримінального провадження внаслідок розв`язання клопотання заявника в порядку ст. 220 КПК України, з дотриманням вимог вказаної статті, є втіленням умовиводів посадової особи про наявність або відстуність підстав для надання особі статусу потерпілого в кримінальному провадженні.

Можливість захисту інтересів учасника кримінального провадження передбачена главою 26 КПК України, що внормовує питання оскарження слідчому судді рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, визначаючи предметом оскарження, в тому числі, і постанову про відмову у визнанні потерпілим.

Позивач отримав захист у зв`язку із скасуванням слідчим суддею постанови прокурора про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілим.

Сам по собі факт скасування процесуального рішення прокурора не свідчить про незаконність означеного рішення; більш того, такий спосіб захисту учасника кримінального провадження, як визнання рішень, дій та бездіяльності незаконними або протиправними не передбачений статтею 307 КПК України, яка містить вичерпний перелік ухвал слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування.

Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, в силу ст. ст. 307,309, 395 КПК України.

Наведене свідчить про відсутність шкоди для інтересів позивача від прийнятого посадовою особою органу досудового розслідування рішення, а вирішення питання про визнання потерпілим може бути предметом розгляду і під час здійснення судового провадження.

Не вбачаючи шкоди у зв`язку з винесенням постанови прокурора від 26.12.2017 року, суд, окрім наведених міркувань, приймає до уваги, що вимоги про стягнення певних сум у відшкодування майнової шкоди пов`язані не з наслідками для позивача вказаного процесуального рішення органу досудового розслідування, а з витратами, які він поніс під час його оскарження.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Моральна шкода, спричинена фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, що спричинила її, за наявності її вини (ст. 1167 ЦК України).

Виняток з цього правила встановлений частиною другою ст. 1167 ЦК України, згідно з якою моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згадане правило узгоджується зі змістом ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», в силу якої громадянинові відшкодовується моральна шкода, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, лише у наведених в статті 1 цього Закону випадках (п. 5 ст. 3 Закону).

З наведеного випливає, що особа може претендувати на відшкодування моральної шкоди від незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування лише у випадках її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

У зв`язку з викладеним у правовідносинах, що виникли, суд не вбачає підстав і для пред`явлення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Наведені судом міркування не дають підстав для ухвалення рішення на користь позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 16, 23, 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової карки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до прокуратури Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973, Державної казначейської служби України, ЄДРПОУ 37567646, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.В. Щаслива