Рішення № 85576073, 07.11.2019, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер справи 235/3982/19

Номер провадження 2/235/1466/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 листопада 2019 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді: Клікунової А. С.,

за участю секретаря судового засідання: Ліпскіс О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Алехіна Олена Анатоліївна до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконкому Будьоннівської районної в м. Донецьку ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд суду пред`явлено вказану позовну заяву, в якій ОСОБА_1 заявлено вимоги надання дозволу на тимчасовий в`їзд / виїзд на / з тимчасово окуповану територію України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, через лінію розмежування в Донецькій та Луганській областях та на виїзд за кордон до Російської Федерації малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без дозволу (згоди), супроводу батька ОСОБА_2 в супроводі матері ОСОБА_1 строком на один рік з дня набрання рішенням законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 серпня 2013 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, є батьками неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні відносини сторін фактично розірвано в 2015 році, причиною припинення спільного проживання позивач пояснює співпрацею відповідача з незаконними збройними формуваннями, що діють в м. Донецьк. В 2016 році ОСОБА_2 зник, зі слів знайомих, ОСОБА_1 відомо, що відповідач ймовірніше позбавлений волі і утримується в катівнях представниками ЗНФ так званої «ДНР» або взятий в полон в результаті військових дій на сході України. За таких обставин, з 2016 року позивач самостійно утримує їх спільну з відповідачем доньку, належним чином піклується про здоров`я дитини, фізичний, матеріальний та духовний розвиток. На теперішній час у позивача виникла необхідність у вирішенні питання про в`їзд неповнолітньої ОСОБА_3 , 2014 року народження на тимчасово окуповану територію м. Донецьк. Так, позивач в літній період року відвозить старшу дитину від першого шлюбу ОСОБА_5 , 2009 року народження та доньку ОСОБА_3 , 2014 року народження на відпочинок в м. Лисичанськ до батьків колишнього чоловіка. Після літніх канікул позивач забирає дітей, однак з причини встановлення певного пропускного режиму через лінію зіткнення, - неповнолітня ОСОБА_3 без згоди батька виключно в супроводженні матері не має права на в`їзд до м. Донецька (окупованої території). Також, наразі винила необхідність тимчасового виїзду дитини на територію Російської Федерації. З червня 2009 року ОСОБА_1 проживає в м. Москві, працевлаштована, винаймає житло, донька ОСОБА_4 , 2009 року народження навчається в освітньому закладі (школі) міста. За таких обставин, з метою збереження родинних зав`язків, спільного проживання з донькою ОСОБА_3 , - позивач звернулась до суду з позовом про надання дозволу на переміщення дитини без згоди батька через лінію зіткнення, та виїзд за кордон .

Судом порушено справу, між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення. Розгляд справи проведено в порядку спрощеного позовного провадження, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Алехіна О.А. (діє на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру) у судове засідання не з`явилися, в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43, ст. 60, ч. 3 ст. 211 ЦПК України, подано заяви про розгляд справи в їх відсутність, просять ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги, проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався, судом вжито максимальні заходи для його повідомлення про розгляд справи з дотриманням ст. ст. 128, 130 ЦПК України. Інформацію про судові засідання . для відповідача проживання якого є тимчасово непідконтрольна територія (Донецька область, м. Донецьк), - розміщено на сторінці Красноармійського міськрайонного суду Донецької області офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (здійснити повідомлення поштою за місцезнаходженням, шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв`язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення не видалося можливий). Повідомлення учасника процесу про судовий розгляд у наведений спосіб слід вважати належним в контексті статті 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» та ч. 11 ст. 128 ЦПК України. Згідно інформації Міністерства соціальної політики України (наданої на запит суду) - відомості про ОСОБА_2 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутні.

Третьої особою Органом опіки та піклування виконкому Будьоннівської районної в м. Донецьку ради пояснення по суті позову відповідно до ст. 193 ЦПК України не надано.

З огляду на вказане, в розумінні ст. 280 ЦПК України наявні умови для проведення заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши в судовому засіданні докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

Судом встановлено наступні факти та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Донецьк, громадянка України, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 (підтверджено копією паспорта - а.с. 26-28).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м. Хабаровськ Російської Федерації, громадянин України, адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 (підтверджено копією паспорта - а.с. 30-31).

З 02 серпня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_1) перебувають в зареєстрованому шлюбі (підтверджено свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 - а.с. 15).

Позивач ОСОБА_1 має двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво - а.с. 16), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 17).

Батьком ОСОБА_3 , 2014 року народження є ОСОБА_2 .

Згідно роздруківки з офіційного сайту Національної поліції України - 07.06.2019 року ОСОБА_1 подала заяву про безвісне зникнення людини - ОСОБА_2 (а.с. 18 - 19).

Згідно роздруківки з сайту «Миротворець» (створений неурядовою організацією, що займається злочинами проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку) - за результатами введення в пошуковій строчці даних ОСОБА_2 - формується інформація як про бойовика незаконних збройних формувань (а.с. 20).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 . вбачається потреба оформлення пропуску на в`їзд неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2014 року народження на непідконтрольну територію України (м. Донецьк Донецької області), мета таких поїздок - відвідування та спілкування дитини з родичами, а також виїзд дитини за кордон з причини тимчасового проживання позивача в м. Москва Російської Федерації.

Отримання нотаріальної згоди ОСОБА_2 на виїзд дитини на непідконтрольну територію, вивезення дитини за кордон - об`єктивно неможливо.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Статті 12, 81 ЦПК України передбачають обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом надано оцінку поданих ОСОБА_1 доказів і прийнято висновок про слушність поданих аргументів, наведених в позовній заяві та наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог з огляду на наступні норми права.

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно ст. 270 ЦК України фізична особа має право, зокрема, на свободу пересування.

Згідно ч. 2 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Згідно ст. 12 Закону № 1382-IV від 11.12.2003 року свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено, зокрема на тимчасово окупованих територіях.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Статтею 7 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» передбачено, що громадяни України під час перетину адміністративного кордону ВЕЗ «Крим», керуючись нормами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - мають право перетнути адміністративний кордон між ВЕЗ «Крим» та іншою територією України за умови пред`явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

4 червня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 367 «Про затвердження Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї», яка регулює питання перетину адміністративного кордону вільної економічної зони «Крим» під час в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї громадян України відповідно до Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», а також іноземців та осіб без громадянства - з урахуванням вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до п. 3 Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою КМУ № 367 від 04.06.2015 року - в`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються через контрольні пункти: громадян України - за умови пред`явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України «Про громадянство України» або статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Відповідно до пунктів 3-5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ № 57 від 27.01.1995 року - виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, на підставі: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Враховуючи вищевикладені правові норми вбачається, що чинним законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення про надання дозволу на перетин державного кордону, лінії зіткнення територій проведення Операції об`єднаних сил без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, такі поїздки можуть мати разовий характер з визначенням відповідного часового проміжку перебування.

Так, ОСОБА_1 заявлено вимогу надання дозволу на переміщення неповнолітньою ОСОБА_3 , 2014 року народження через лінію зіткнення без згоди батька ОСОБА_2 . З мотивувальної частини позову вбачається, що мета отримання такого дозволу є багаторазові поїздки позивача разом з її неповнолітніми доньками - ОСОБА_3 , 2014 року народження та ОСОБА_4 , 2009 року народження до м. Лисичанськ Луганської області для відвідування родичів, а саме батьків колишнього чоловіка позивача - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які тепло сприймають перебування в них на літніх канікулах онуків. Після літнього відпочинку дитина має повертатися до матері, але це ускладнюється тим, що без письмової згоди ОСОБА_2 позивач не має можливості перевезти доньку до м. Донецьк через лінію розмежування в Донецькій області.

За переконанням суду, право в`їзду на непідконтрольну територію м. Донецька Донецької області узгоджуються з інтересами неповнолітньої дитини.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За таких обставинах, враховуючи, що ОСОБА_1 як мати має право на самозахист дитини і несе повну відповідальність за її життя, здоров`я, та в`їзд доньки у супроводі позивача на тимчасово непідконтрольну територію м. Донецька пов`язаний з необхідністю відвідування родичів, що повністю відповідає інтересам неповнолітньої доньки, при тому, що нормами діючого законодавства не встановлено обмеження щодо в`їзду дітей на тимчасово окуповану територію, - суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині надання дозволу позивачу ОСОБА_1 на в`їзд на тимчасову окуповану територію разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 , 2014 року народження, без згоди батька ОСОБА_2 строком на один рік з дня набрання рішення суду законної сили.

Приймаючи таке рішення, суд акцентує увагу, що позивачем заявлено позовні вимоги щодо надання дозволу на переміщення неповнолітньою дитини лінії зіткнення без зазначення маршруту слідування до місця (пункту) призначення. Суд зауважує, що виходячи зі змісту п. 3 Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердж. постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 367, обов`язкова нотаріальна згода одного із батьків на виїзд дитини з тимчасово окупованої території України не передбачена. Також, суд зазначає, що чинним законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на поїздки неповнолітніх дітей за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду з зазначенням конкретного виїду / в`їзду. За таких обставин, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру спірних відносин, - суд вважає за доцільне надати позивачу дозвіл на в`їзд разом з донькою ОСОБА_3 , 2014 року народження до тимчасово непідконтрольної території та чітко зазначити місце такого прямування - м. Донецьк Донецької області.

Визначаючи строк дозволу на в`їзд позивача разом з дитиною до тимчасово непідконтрольної території м. Донецька (один рік з дня набрання рішення суду законної сили), - суд враховує, що відповідно до роз`яснень Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб дія дозволів для перетину лінії розмежування складає 1 рік.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині надання тимчасового дозволу на виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , 2014 року народження за кордон, а саме територію Російської Федерації - суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Так, з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 має рідну сестру ОСОБА_8 , яка проживає в м. Москві, та надає позивачу допомогу, в тому числі в матеріальну, з метою організації життя належним чином, щоб для планового та гармонійного розвитку неповнолітніх дітей позивача було створено всі необхідні чинники. Також в позові зазначено, що ОСОБА_1 разом з старшою донькою ОСОБА_4 , 2009 року народження з червня 2019 року проживають в м. Москві Російської Федерації, де наразі позивач працює. Такі доводи документально підтверджено. Згідно договору найму жилого приміщення від 21.06.2019 року позивач орендує житлове приміщення (трикімнатну квартиру) за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 24). Згідно довідки № 304 від 05.06.2019 року - ОСОБА_4 , 2009 року народження є ученицею 3-4 класу денної форми навчання Державного бюджетного загальноосвітнього закладу міста Москва «Школа « 1595» (а.с. 21). З причини втрати зв`язку з батьком неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2014 року народження, - позивач не має можливості вивезти дитину за кордон для спільного проживання в м. Москва Російської Федерації.

З урахуванням таких сімейних обставин, позивач ОСОБА_1 як мати безсумнівно має право на отримання дозволу на підставі рішення суду на виїзд неповнолітньої доньки за кордон.

Дозвіл на тимчасові виїзди за кордон з дати набрання рішення законної сила у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 712/10623/17 (підлягає обов`язковому врахуванню в розумінні ч. 4 ст. 263 ЦПК України), в якому зазначено, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею; у такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини; кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини; тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Оскільки у позивача ОСОБА_1 є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дитини за кордон, а також беручи до уваги той факт, що судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд неповнолітньої доньки за межі України, керуючись інтересами дитини, - суд приходить до висновку про доцільність задоволення позовних вимог та надання дозволу на виїзд ОСОБА_3 , 2014 року народження за кордон без згоди батька ОСОБА_2 , до конкретної держави - Російської Федерації, на певний період, з визначенням його початку й закінчення - протягом одного року з дня набрання рішенням законної сили.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Вимог про відшкодування витрат за рахунок відповідача не заявлено.

На підставі ч. 2, 3 ст. 313 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 2, 4 Закону України «Про порядок виїду з України і в`їзду в Україну громадян України», п. 1, 3 Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого Постановою КМУ № 367 від 04.06.2015 року, керуючись ст. ст. 13, 141, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконкому Будьоннівської районної в м. Донецьку ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон- задовольнити частково.

Надати ОСОБА_1 дозвіл на в`їзд на тимчасову окуповану територію м. Донецьк Донецької області разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 строком на один рік з дня набрання рішенням суду законної сили.

Надати тимчасовий дозвіл на виїзд за межі України за кордон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2 у супроводі матері ОСОБА_1 , а саме до Російської Федерації строком на один рік з дня набрання рішенням суду законної сили.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, - до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте Красноармійським міськрайонним судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Дата складання повного тексту рішення суду - 07.11.2019 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ;

- третя особа: Орган опіки та піклування виконкому Будьоннівської районної в м. Донецьку ради, код ЄДРПОУ 33577273, адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Транспортна, буд. 2

Суддя: