Рішення № 85569112, 06.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року Справа № 183/4492/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОзерянської С.І. за участі секретаря судового засіданняХобот І.М. за участі: позивача представників відповідача ОСОБА_1 . Жданової А. А . , Цюпак О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради про скасування наказу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2019 року з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради, в якій позивач просить скасувати наказ начальника управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради № 32-к від 24.06.2019 року «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » та поновити на посаді; зобов`язати відповідача провести оплату за час вимушеного прогулу в розмірі середньомісячного заробітку 25638 грн. 18 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 06.05.2019 року під морально психологічним тиском зі сторони начальника управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради позивачем було складено заяву про звільнення з посади за власним бажанням, у якій зазначена дата складення - 11.06.2019 року. 27.05.2019 року у відповідності до п.7 ст. 38 КЗпПУ позивач направив відповідачу заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням. В телефонній розмові з інспектором з кадрових питань Цюпак Е.В. позивач отримав підтвердження, що заява про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням отримана. 24.06.2019 року у перший робочий день після закінчення відпустки близько 17 години начальник управління Сігіда СЮ. в присутності заступника начальника управління Золотько В.Г. та головного бухгалтера управління Жданова О.А. вручив позивачу витяг з приказу №32-к від 24.06.2019 року про звільнення з посади та трудову книжку, чим порушив право на працю і вимоги статті 38 КЗпПУ. Оскаржуваний наказ про звільнення вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного від 02.09.2019 року постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Так, згідно записів, які містяться у трудовій книжці ОСОБА_1 01.08.2017 року він призначеній на посаду начальника відділу благоустрою та екологічного забезпечення Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради. 01.03.2019 року ОСОБА_1 переведений на посаду начальника відділу житлово-комунального господарства, благоустрою та екологічного забезпечення.

Згідно журналу вхідних заяв працівників по управлінню ЖКГ та КБ Новомосковської міської ради 29.04.2019 року було зареєстровано заяву ОСОБА_1 за № 32 про звільнення.

Відповідно до наказу Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради від 06.05.2019 року № 23-к ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку строком 41 календарний день з 13.05.2019 року по 22.06.2019 року.

27.05.2019 року до Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради надійшла заява ОСОБА_1 від 24.05.2019 року про відкликання заяви про звільнення, яка була зареєстрована у журналі вхідних заяв працівників по управлінню ЖКГ та КБ Новомосковської міської ради за № 35.

11.06.2019 року у журналі вхідних заяв працівників по управлінню ЖКГ та КБ Новомосковської міської ради за № 41 було зареєстровано заяву ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади з 24.06.2019 року.

Наказом начальника Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради від 24.06.2019 року № 32-к ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу житлово-комунального господарства, благоустрою та екологічного забезпечення з 24.06.2019 року відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України на підстави заяви від 11.06.2019 року.

Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, однією із підстав припинення трудового договору є ініціатива працівника.

Відповідно до частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що по справах про звільнення за статтею 38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з

іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Як встановлено судом 29.04.2019 року позивачем було написано заяву про звільнення за власним бажанням.

При цьому, судом така заява досліджена не була, враховуючи її відсутність.

Так, позивач зазначив, що знищив заяву від 29.04.2019 року одразу після її написання, за п`ять хвилин після того як залишив кабінет начальника.

Представник відповідача Цюпак О. В. зазначила, що 27.05.2019 року знищила дану заяву від 29.04.2019 року після того як отримала заяву про її відкликання датовану 24.05.2019 роком.

Згідно журналу вхідних заяв працівників по управлінню ЖКГ та КБ Новомосковської міської ради 29.04.2019 року було зареєстровано заяву ОСОБА_1 за № 32 про звільнення.

Як позивачем так і відповідачем не заперечувався факт існування заяви від 29.04.2019 року про звільнення за власним бажанням позивача.

24.05.2019 року позивач склав заяву про відкликання заяви про звільнення, яка надійшла поштою до Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради 27.05.2019 року.

При цьому, судом не приймаються до уваги твердження позивача, що така заява про відкликання від 24.05.2019 року стосувалась заяви про звільнення від 11.06.2019 року, оскільки остання була направлена 24.05.2019 року, до подання заяви про звільнення від 11.06.2019 року.

11.06.2019 року у журналі вхідних заяв працівників по управлінню ЖКГ та КБ Новомосковської міської ради була зареєстрована заява ОСОБА_1 датована 11.06.2019 року про звільнення з займаної посади з 24.06.2019 року.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, обидві заяви про звільнення від 29.04.2019 року та від 11.06.2019 року були складені 29.04.2019 року під тиском начальника Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради. Подавши заяву про відкликання заяви про звільнення позивач вважав, що він відкликав останню заяву про звільнення від 11.06.2019 року.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що ОСОБА_1 була подана заява про звільнення 29.04.2019 року, яка потім була знищена. Заява позивача від 11.06.2019 року про звільнення була подана ним саме 11.06.2019 року, що підтверджується реєстрацією в журналі вхідних заяв працівників по управлінню ЖКГ та КБ Новомосковської міської ради за № 35.

Суд не приймає пояснення позивача про те, що обидві заяви були написані ним 29.04.2019 року, оскільки позивачем самостійно у повторній заяві про звільнення була вказана дата складення - 11.06.2019 року. Також, надходження повторної заяви про звільнення до відповідача 11.06.2019 року підтверджується даними журналу вхідних заяв працівників по управлінню ЖКГ та КБ Новомосковської міської ради.

Отже, подавши заяву про звільнення за власним бажанням 11.06.2019 року, і зазначивши про звільнення з 24.06.2019 року, позивач не звертався з відповідними заявами до відповідача про відкликання своєї заяви про звільнення в період з 11.06.2019 року по 24.06.2019 року.

Що стосується тверджень позивача про написання заяв про звільнення за власним бажанням під тиском начальника управління, суд зазначає, що такі доводи позивача не підтверджені жодними доказами. Так, позивач не звертався з відповідними скаргами на дії начальника управління Сігіди С.Ю . ні до правоохоронних органів, ні органів, які здійснюють нагляд та контроль за дотриманням трудового законодавства.

Отже, доказів, які б підтверджували факт здійснення тиску на позивача та, відповідно, написання заяв про звільнення під таким тиском, судом встановлено не було.

Щодо твердження позивача про те, що в кінці робочого дня 24.06.20.19 року його було звільнено, незважаючи на те, що у цей день він перебував на роботі, що свідчить про те, що він не мав наміру звільнятись, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 N 58 року, днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, враховуючи, що саме на 24.06.2019 року припадає закінчення двотижневого строку передбаченого частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, за заявою позивача від 11.06.2019 року, то саме 24.06.2019 року є останнім робочим днем та днем звільнення, у кінці якого працівник має бути ознайомлений з наказом, йому повинна бути видана трудова книжка та проведено розрахунок.

При цьому суд зазначає, що згідно частини 2 статті 38 Кодексу законів про працю України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як встановлено із пояснень позивача та представника відповідача наданих у судовому засіданні, позивач після отримання витягу з наказу про звільнення від 24.06.2019 року № 32-к та трудової книжки, не висловлював незгоду зі звільненням та не заявив про бажання продовжувати роботу.

При цьому суд зазначає, що у даному випадку, позивач після звільнення за його заявою від 11.06.2019 року, не звертався до Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради із приводу незаконності його звільнення чи бажання продовжити роботу, що могло б свідчити про те, що він після закінчення двотижневого строку не вимагає розірвання трудового договору.

Лише 22.07.2019 року, тобто через місяць після звільнення позивач звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовною про скасування наказу начальника управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради № 32-к від 24.06.2019 року.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем було звільнено ОСОБА_1 з дотримання вимог трудового законодавства, а тому наказ № 32-к від 24.06.2019 року є правомірним та не підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України , предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Новомосковської міської ради (вул. Українська, б. 12, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200, код ЄДРПОУ 37734076) про скасування наказу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 12 листопада 2019 року.

Суддя С.І. Озерянська