Рішення № 85567531, 23.10.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/10007/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Гончарука В.П.,

з секретарем: Гриценко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними, відшкодування шкоди та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до Управління державної виконеавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними, відшкодування шкоди та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. Просить суд, визнати незаконними дії Управління державної виконеавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві при виконанні постанови Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 року по справі № К/9991/23664/11 у виконавчих провадженнях № 41356745, №41356846. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві від 03.06.2019 року про закінчення виконавчого провадження №41356846.; Стягнути з Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь позивача моральну шкоди у розмірі 10 000,00 грн., завданих йому зволіканням примусового виконання постанови від 18.12.2012 року.; Стягнути з Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь позивача матеріальні збитки у розмірі 148 734,19 грн.

Заявлені вимоги обгрунтовані тим, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.16 року по справі №755/4586/15-а постановами УДВС ГТУЮ в місті Києві від 20.05.16 року було відновлено виконавчі провадження ВП №41356745 та ВП №41356846 для примусового виконання Постанови від 18.12.12 року за виконавчими листами від 06.11.13 року по справі №2-а-1636/1/09.

Постановами УДВС ГТУЮ в місті Києві від 03.06.19 року замінено боржника у виконавчих провадженнях ВП №41356745 та ВП №41356846 на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві та поновлено вчинення виконавчих дій.

Один з двох виконавчих листів, виданих Дніпровським районним судом міста Києва 06.11.13 року на виконання Постанови від 18.12.12 року, передбачав виконання частини Постанови від 18.12.12 року і перерахунку державної пенсії позивачу у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону №796-ХІІ з 24.01.05 року по 04.01.06 року.

За цим виконавчим листом відповідачем здійснювалось ВП №41356846, яке постановою УДВС ГТУЮ в місті Києві від 03.06.19 року було закінчено.

Закінчуючи ВП №41356846, відповідач послався на п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII, яким передбачено закінчення виконавчого провадження у разі «9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом».

З дати відкриття 13.10.14 року ВП №41356745 та ВП №41356846 минуло більше чотирьох років! Постанову від 18.12.12 року не виконано до цього часу, ні перерахунку пенсії, ні коштів позивач не отримав. Відповідач не вчинив дій, які відповідно до передбачених п.2 ст.7 Закону №4901-VI 2-х місяців забезпечили б примусове виконання Постанови від 18.12.12 року і дали б позивачу змогу отримати кошти на її виконання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.17 року по справі №755/6909/17 визнано незаконними дії відповідача при виконанні у тому числі ВП №41356745 та ВП №41356846. Стягнуто з Державного бюджету України на мою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 грн.

У Постанові від 15.11.17 року зазначено: «Судом встановлено, що постанова Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 р. у справі №2-а-1636/1/09 та постанова Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 р. по справі № К/800/5136/13 (2а/2604/639/12) на час прийняття рішення судом у даному спорі залишаються не виконаними. Докази виплати ОСОБА_1 відповідних сум допомоги та пенсій у матеріалах справи відсутні.»

Посилаючись у Постанові від 03.06.19 року на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 12.12.17 року по справі №754/11515/17, відповідач не врахував того, що справа №754/11515/17 розглянута з порушенням правил підсудності, без участі сторін, без залучення стягувана та на основі неправдивих відомостей, наданих боржником.

Адже з тексту Постанови від 12.12.17 року вбачається, що боржник замовчував при розгляді справи №754/11515/17 існування Постанови від 15.11.17, якою визнано, як вказано вище, що Постанову' від 18.12.12 року не виконано боржником станом на 15.11.17 року.

А відповідач всупереч підп.5) п.2 ст.18 Закону №1404-VIII, не повідомив мене (стягувана) про розгляд справи №754/11515/17, не отримав від боржника документів на підтвердження виконання Постанови від 18.12.12 року, безпідставно закінчив ВП №41356846.

Вважає, що відповідачем не використано всі надані йому Законом №1404-VIII права та не виконано всі обов`язкові дії для виконання Постанови від 18.12.12, порушено ст.ст.21,41,64, п.1),6),7) ч.1 ст.92, ст.129- 1 Конституції України та п.п.1,2,3,4 ст,13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.1, підп. підп. 1 ),2),3),5),7),8) ст.2, п.1 ст,13, п.1, підп.1),5) п.2 ст.18, ст.63 Закону №1404-VIII, п.2 ст.7 Закону №4901-VI, ст.ст.1,6,13.17 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод» (далі- Конвенція) та ст.1 Протоколу 1 до Конвенції, і моє право на отримання належних мені за законодавством коштів.

Вже після ухвалення Постанови від 15.11.17 року не перевірено відповідачем виконання Постанови від 18.12.12 року в двомісячний строк, встановлений п.2 ст.7 Закону №4901-VI, не здійснено інші дії, визначені Законом №1404-VIII для виконання Постанови від 18.12.12 року, чим завдано позивачу матеріальних та моральних збитків.

Моральні збитки частково відшкодовано позивачу виконанням Постанови від 15.11.17 року.

Вважає абсурдним і таким, що додає позивачу ще більше моральних збитків крім невиконання Постанови від 18.12.12 року, той факт, що Постанову від 15.11.17 року виконано, а Постанову від 18.12.12 року, яку прийнято на 5 років раніше, до цього часу не виконано.

Отже, за Постановою від 18.12.12 року позивач має отримати (вже очікую майже 7 років!) 8,75 мінімальних пенсій за віком з 24.01.05 року по 04.01.06 року (за 11 місяців і 11 днів), що на дату подання цієї заяви становить: 8,75 X 1497 грн X 11 місяців + 8,75 X 1497 грн :31 день X 11 днів = 144086,25 грн + 4647,94 грн = 148734,19 грн

Таку суму коштів позивач не отримав за розрахунком на дату цієї заяви через неналежне примусове виконання відповідачем Постанови від 18.12.12 року. Це розмір матеріальних збитків.

Враховуючи те, що розмір цих збитків на виконання Постанови від 18.12.12 року, через збільшення прожиткового мінімуму та тривале (майже 7 років!) її невиконання постійно зростає, а позивач через неналежне примусове виконання Постанови від 18.12.12 року не може отримати кошти на її виконання, що завдає йому ще і моральної шкоди та погіршує і так поганий стан його здоров`я у 85-річному віці, вважає, що відповідачем має бути відшкодовано і моральну шкоду.

Має бути враховано судом, що відшкодування моральної шкоди Постановою від 15.11.17 року компенсувало частково моральні втрати позивача. Але Постанова від 18.12.12 року залишилась невиконаною, а після 15.11.17 року пройшов уже не один двомісячний строк (дев`ять двомісячних строків, визначених 4.2 ст.7 Закону №4901-VI).

А відповідач, замість здійснити примусове виконання Постанови від 18.12.12 року, забезпечив уникнення боржника від відповідальності за її невиконання.

Вважає, що за повторне (після Постанови від 15.11.17 року) невиконання Постанови від 18.12.12 року за логікою і аналогією Закону №1404-VIII має бути збільшено розмір відшкодування позивачу моральних збитків.

Постанову від 03.06.19 має бути визнано протиправною та скасовано, оскільки вона не містить жодних доказів виконання Постанови від 18.12.12 року, а грунтується лише на неправдивих відомостях боржника.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у змісті позовної заяви та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки в судове засідання не повідомив.

Вивчивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Віповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважен.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що постановою Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 р. по справі № К/9991/23664/11 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2011 року скасовано та залишено в силі постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2009 року, змінивши її шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини двома абзацами в такій редакції: «Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок за період із 24 січня 2005 року по 04 січня 2006 року державної пенсії ОСОБА_1 у встановленому статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі 8 мінімальних пенсій за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до положень статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок за період із 24 січня 2005 року по 04 січня 2006 року додаткової пенсії ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну здоров`ю, у встановленому статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі 75% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до положень статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 51-52).

06.11.2013 на підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 р. Дніпровським районним судом м. Києва видано два виконавчих листи №2-а-1636/1/09, а саме: про перерахунок з 24.01.2005 по 04.01.2006 року державної пенсії за ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком; про перерахунок з 24.01.2005 по 04.01.2006 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, відповідно до ст. 50 Закону у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

13.10.2014р. на підставі цих виконавчих листів державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції відкрито виконавчі провадження ВП №41356745 та ВП №41356846.

Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 р. по справі № К/800/5136/13 (2а/2604/639/12) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 14.08.2012р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2013 р. і прийняте нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсії та доплати до пенсії відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районні м.Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії та доплати до пенсії відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 11.08.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 22.07.2011, з урахуванням фактично виплачених сум пенсії; зобов`язано Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва призначити, провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії відповідно до абз. 4 п.20 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 11.08.2007 р., з урахуванням фактично виплачених сум доплати; позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 04.01.2006 по 10.08.2007 залишені без розгляду (а.с. 53-56).

На виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 та Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 Дніпровським районним судом м. Києва 12.06.2014 р. видано два виконавчих листа №2а-2604/12214/12, на підставі яких 26.08.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції відкрито виконавчі провадження ВП №44479406 та ВП №44479487.

В подальшому, вказані виконавчі провадження державним виконавцем були закінчені, проте. постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 визнано протиправними дії управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві щодо винесення постанов про закінчення виконавчих проваджень №41356745, №41356846, №40883927, №40947644, №40948233, №44479487 та скасовано постанови про закінчення цих виконавчих проваджень (справа №755/4586/15-а, т. 2, а.с. 232-241).

На виконання вказаного рішення суду виконавчі провадження ВП №41356745, ВП №41356846 та ВП №44479487 були відновлені 20.05.2016 року.

При цьому, у виконавчому провадженні ВП № 41356745, після відновлення провадження державним виконавцем в межах виконавчого провадження вчинено наступні дії: 14.09.2016 замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва на Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві; 11.08.2017р. (майже через рік!) до Дніпровського районного суду м. Києва подано заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду та заяву про видачу дублікату виконавчого листа.

У виконавчому провадженні ВП № 41356846, після відновлення провадження державним виконавцем в межах виконавчого провадження вчинено наступні дії: 14.09.2016р. замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва на Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві; 14.09.2016р. на адресу боржника направлено вимогу щодо виконання рішення суду; 11.08.2017р. до Дніпровського районного суду м. Києва подано заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду; 17.08.2017р. державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Крім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 року у справі №755/6909/17 постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року - скасовано, та ухвалено нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання незаконними дій та бездіяльності, стягнення компенсації матеріальних та моральних збитків задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві при виконанні судових рішень у виконавчих проваджень №41356745, №41356846, №44479487, №44479406. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000,00 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амброським А.В. від 03.06.2019 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-а-1636/09 від 06.11.2013 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з виконанням боржником рішення суду закінчено.

Згідно з вимогами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії, та відповідальність за невиконання вказаної категорії рішення, передбачені ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Даною нормою Закону встановлено, що державний виконавець у разі невиконання боржником без поважних причин вимог щодо виконання рішення суду у визначений державним виконавцем строк, накладає на боржника штрафні санкції відповідно до ст.75 вказаного закону.

Державний виконавець уникнув виконання своїх обов`язків встановлених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»: ним не вжито достатніх заходів, спрямованих на примусове виконання судового рішення.

Згідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амборським А.В., не було використано всі надані йому законом права для примусового виконання рішення суду, а саме постанови Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 року по справі № К/9991/23664/11, щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-а-1636/09 від 06.11.2013 року у виконавчому провадженні №41356846, що потягло за собою передчасний висновок про необхідність винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з чим спірну постанову слід визнати протиправною.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням вищевказаних положень норм закону, суд приходить до висновку про те, що встановлений факт наявності в діях відповідача як суб`єкта владних повноважень протиправних дій. Відтак судом встановлена неправомірність його дій, як такого, що діяв не у відповідності до чинного законодавства, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Крім того, заявлена вимога позивача про визнання незаконними дій Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві при виконанні постанови Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 року по справі № К/9991/23664/11 у виконавчому провадженні № 41356745, також задоволенню не підлягає, оскільки доводи представника позивача, щодо даної вимоги не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

При вирішенні питання щодо моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 №5 та від 27 лютого 2009 року №1 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди.

Тому, підстави для відшкодуванню позивачу моральної шкоди у суду відсутні.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві на його користь матеріальних збитків у розмірі 148 734,19 грн., суд вважає, що останні задоволенню не підлягають оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судових рішень, тому несплачена позивачу сума пенсії, яка підлягає стягненню на його користь за судовими рішеннями, не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанов суду, відтак, зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними, відшкодування шкоди та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

На підставі вищевикладеного ст. 19 Конституції України, керуючись ст.ст. 6 - 10, 14, 72, 122, 139, 143, 241, 242, 246, 257, 287, 297 КАС України, Законом України «Про виконавче провадження», суд ,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними, відшкодування шкоди та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження - задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у м. Києві, пов`язані з винесенням у виконавчому провадженні №41356846 постанови від 03 червня 2019 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-а-1636/09 від 06.11.2013 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амборського А.В. від 03.06.2019 року про закінчення виконавчого провадження №41356846, з виконання виконавчого листа № 2-а-1636/09 від 06.11.2013 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: