Рішення № 85560071, 07.11.2019, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/936/2019

130/1934/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2019 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шепеля К.А.,

за участю секретаря судового засідання Мельник А.Г.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 4 Жмеринського міськрайонного суду по суті справу за позовом ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державного реєстратора прав на нерухоме майно - Левінського Анатолія Анатолійовича, про визнання права власності на громадський будинок, приходить до такого.

Позиція позивача.

Позивач ОСОБА_1 18 вересня 2019 року звернувся до суду з цим позовом, в якому просив визнати за ним право власності на не житлову громадську будівлю, самочинно зведену ним у 2005 році, розташовану в АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано неможливістю узаконення цієї будівлі в позасудовому порядку відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який передбачає таке узаконення у спрощеному порядку тільки житлових, садових, дачних будинків, зведених до 12 березня 2011 року. На підтвердження цих обставин надав свідоцтво про право власності на земельну ділянку, технічний паспорт на не житлову будівлю, звіт про його оцінку та готовність до експлуатації (а.с.3-6).

Позиція відповідача.

Представник відповідача подала до суду відзив на позов, у якому просила відмовити позивачеві у задоволенні позову з огляду на самочинність цього будівництва (а.с.56-58).

Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання.

Матеріали позову передані судді 18 вересня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.45).

Винесена ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі 24 вересня 2019 року (а.с.46).

Заява третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача про проведення судового засідання 16 жовтня 2019 року у його відсутність поступила до суду 7 жовтня 2019 року (а.с.54).

Відзив на позов представника відповідача поступив до суду 15 жовтня 2019 року (а.с.56-58).

Підготовче провадження закрите 16 жовтня 2019 року, справа призначена до розгляду по суті на 7 листопада 2019 року (а.с.61).

Заява третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача про проведення судового засідання 7 листопада 2019 року у його відсутність поступила до суду 30 жовтня 2019 року (а.с.63).

Представник відповідача у сьогоднішнє судове засідання також не з`явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце судового засідання. Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Враховуючи обізнаність представника відповідача та третьої особи про судове засіданні та їх неявку до суду без поважних причин, а також думку позивача, який просить розглянути справу у їх відсутність, суд, порадившись на місці, постановляє ухвалу про розгляд справи по суті у відсутність представника відповідача та третьої особи.

Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановленим судом фактичним обставинам справи відповідають правовідносини, пов`язані з правом власності, які регулюються главами 23, 24, 27, 29 Розділу І Книги третьої Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні позивач підтримує свій позов і пояснює, що він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 з 2005 року. Документи про власність видавались та змінювались відповідно до зміни статусу його як підприємця, і 23 жовтня 2014 року як фізичній особі йому видане свідоцтво про право власності на цю землю. Ще у 2005 році він побудував на цій земельній ділянці будівлю, однак без відповідних дозволів та реєстрацій, так як не знав, яке буде використання будівлі в подальшому. Коли він 6 вересня 2019 року звернувся до державного реєстратора з метою зареєструвати своє права власності на не житлову будівлю, отримав відмову у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Вимушений звертатись до суду у зв`язку з неможливістю у позасудовому порядку встановити своє право власності.

Згідно з ксерокопією свідоцтва про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 жовтня 2014 року, позивач є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для комерційних потреб площею 0,0192 га (а.с.12-13).

Рішенням виконавчого комітету Жмеринської міської ради № 23 від 15 серпня 2019 року змінена поштова адреса земельної ділянки по АДРЕСА_1 (ксерокопія рішення, а.с.14).

Відповідно до ксерокопії технічного паспорту на громадський будинок АДРЕСА_1 від 3 квітня 2019 року даний громадський будинок складається з магазину площею 142,5 кв.м, та двох туалетів площею 1,2 кв.м та 1,6 кв.м (а.с.15-19).

Згідно із звітом з незалежної оцінки нежитлової нерухомості : нежитлових приміщень громадського будинку загальною площею 145,3 кв.м, розташованої по АДРЕСА_1 від 15 травня 2019 року та про технічне обстеження об`єкта нерухомого майна, вартість цієї будівлі 84259 грн, технічний стан громадської будівлі задовільний (а.с.24-36).

Оцінюючи вище перераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Надані позивачем всі докази прийняті судом до уваги, підстав для їх відхилення не вбачається. Кожний аргумент, наведений позивачем, відноситься до предмета спору, обґрунтований з огляду на законодавство і містить підстави для задоволення позову.

Юридична кваліфікація встановлених обставин.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 331 цього ж Кодексу, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною третьою статті 373 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Статтею 375 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу. 375 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно з Законом України Про внесення зміни до пункту 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо продовження терміну прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт від 22 березня 2018 року № 2363-VIII, з 20 квітня 2018 року власники земельних ділянок, звернувшись до Держархбудінспекції у 10-денний термін за результатами технічного обстеження, змогли узаконити свої забудови та приватизувати відповідні земельні ділянки. Дія закону поширювалась на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів (збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року); будівлі і споруди сільськогосподарського призначення (збудовані до 12 березня 2011 року).

Висновки суду.

Як встановлено у судовому засіданні, самочинно побудована позивачем будівля є громадським не житловим будинком; позивач є власником земельної ділянки, на якій побудований цей громадський будинок; ввести в експлуатацію цей будинок відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" позивач не має можливості, оскільки він не є житловим; позивач є власником майна, яке розташоване на належній йому на праві приватної власності земельній ділянці, а орган державної влади не визнає цього права і відмовляє у реєстрації його права власності на громадську будівлю, хоча позивач дотримався визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а тому суд вважає, що звернення позивача до суду про визнання права власності в порядку статті 392 ЦК України є підставним, і таке визнання не буде порушувати права інших осіб. Про відсутність такого порушення суд робить висновок на підставі доказів, які є у справі, зокрема, відсутність документів про притягнення позивача до будь якої відповідальності за самочинне будівництво з часу зведення громадського будинку у 2005 році по цей час.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Позивач сплатив при подачі позову до суду судовий збір в розмірі 842,60 грн, однак просив його не відшкодовувати.

Керуючись статтями 259, 263 ЦПК України, статтями 316, 331, 373, 375, 376, 392 ЦК України, статтями 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державного реєстратора прав на нерухоме майно - Левінського Анатолія Анатолійовича, про визнання права власності на громадський будинок - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на не житловий одноповерховий громадський будинок, розташований за адресою : АДРЕСА_1 , який складається з приміщення магазину площею 142,5 кв.м та двох туалетних кімнат площею 1,2 кв. м та 1,6 кв.м, загальною площею 145,3 кв.м, вартістю 84259 грн.

Судові витрати залишити за позивачем.

На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 11 листопада 2019 року.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, ідент.номер НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_3 .

Відповідач Жмеринська міська рада Вінницької області, вул.Центральна, 4 м.Жмеринка, код ЄДРПОУ 03084233.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державний реєстратор відділу з питань державної реєстрації Жмеринської районної державної адміністрації Левінський Анатолій Анатолійович, вул.Б.Хмельницького, 14 м.Жмеринка.

Головуючий суддя Костянтин Шепель