Рішення № 85557807, 01.11.2019, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/1048/19

Провадження № 2/355/461/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2019 року Баришівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Коваленка К.В.

за участі секретаря судового засідання Старенької С.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в с. Баришівка справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, введення в оману та визнання договору недійсним, повернення коштів сплачених за наслідками укладення договору,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача і заперечення відповідача

17 липня 2019 року за вх. № 5513 позивач ОСОБА_1 ( в подальшому позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( надалі відповідач) про захист прав споживачів, введення в оману та визнання договору недійсним, повернення коштів сплачених за наслідками укладення договору.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що 16.06.2019 року між ним та відповідачем було укладено договір № 000846, предметом якого є надання інформації про житловий фонд по вул. Анни Ахматової в м. Києві .

Предметом даного договору є надання особі послуг, метою яких є отримання інформації.

Позивач вважає, що укладений 16.06.2019 Договір № 000846 про надання інформації про житловий фонд по вул . Анни Ахматової , був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вважає, що він отримав не чітку неправдиву інформацію стосовно оспорюваного Договору, дії Відповідача є забороненими та підпадають під дію ст. 79 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки Законом забороняється нечесна підприємницька практика, яка виключає будь-яку діяльність, що вводить в оману споживача. Зазначає, що при умові належного роз`яснення йому усіх умов та наслідків даного Договору, Позивач не погодився б на його укладення.

За таких обставин стверджує, що укладений Договір є таким, що не відповідає чинному законодавству України, грубо порушує його права як споживача послуг та як громадянина України, а сам Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі на момент його укладення та на даний час, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Відповідач ОСОБА_2 у встановлений законом строк відзиву на позовну заяву не надала, доказів на спростування доводів позивача в судове засідання не представила.

ІІ. Заяви і клопотання.

2.1. Від позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного провадження (а.с.11 )

2.2. Від позивача на адресу суду надійшло клопотання про відкриття провадження по справі в зв`язку з усуненням виявлених недоліків позовної заяви (а.с.27 )

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

3.1. Ухвалою судді від 19.07.2019 року позовна заява ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 була залишена без руху ( а.с.23).

3.2. Ухвалою суду від 20.09.2019 року по справі відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження ( а.с.30).

3.3. Судом на підставі статті 247 Цивільного процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

IV. Фактичні обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

16.06.2019 року між ОСОБА_1 з однієї сторони та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з іншої був укладений договір № 000846, предметом якого є надання інформації про варіанти житлових приміщень на ринку оренди, а саме житловий фонд по вул. Анни Ахматової в м. Києві ( а.с 14).

Відповідно до п.2.1 даного договору, виконавець брав на себе зобов`язання надавати клієнту послугу особисто або доручити її виконання третім особам, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед клієнтом за виконання цього договору.

Згідно п.2.2. договору, виконавець зобов`язувався здійснювати пошуки варіантів житлових приміщень згідно замовлення - заяви по всьому банку даних, наявних в його розпорядженні .

Клієнт зобов`язувався узгодити на надати виконавцю замовлення - заявку на інформаційне обслуговування ( п. 3.2) .та оплатити послуги виконавця ( п.3.3.) в розмірі 10800 грн.( п.4 ) .

Клієнт свої зобов`язання за даним договором виконав надавши виконавцю замовлення - заявку та сплативши суму винагороди в розмірі 10800 грн., що підтверджується квитанцією № 000846 від 06.06.2019 року ( а.с.15).

В порушення умов договору, ФОП ОСОБА_2 . не в повному обсязі виконала його умови, зокрема позивач отримав нечітку, неправдиву інформацію стосовно своєї заявки в зв`язку з чим, з метою врегулювання спору в досудовому порядку, ОСОБА_1 направив до відповідачки претензійний лист , відповідно до якого, пропонував відшкодувати йому кошти в розмірі 10800 грн.

Оскільки його вимога залишилася без відповідного реагування, звернувся до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюється Законом України № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року « Про захист прав споживачів».

У Постанові Пленуму ВС України від 12.04.1996 р. №5 « Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» зазначено, судам слід мати на увазі, що до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Враховуючи наведене, слід прийти до висновку, що на вказані правовідносини розповсюджується дія Закону України « Про захист прав споживачів» ( надалі Закон)

Статтею 19 Закону заборонено нечесну підприємницьку практику, яка включає, зокрема будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману і спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, стосовно основних характеристик продукції, таких як: її наявність, специфікація та ціна або спосіб розрахунку ціни чи наявність знижок або інших цінових переваг.

Згідно частини 3 статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; недостовірне повідомлення з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Відповідно до частини 6 статті 19 цього Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно п. 2 ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 вищевказаного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.

Частинами 1, 2, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору; визначення процентної ставки за користування кредитом на момент розрахунків по кредиту; можливості збільшувати пені та відсотків без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення відсотків за користування кредитними коштами та штрафних санкцій за прострочення платежу по кредиту порівняно з тими, що були погоджені на момент укладення договору.

Згідно частини 4 статті 18 цього Закону перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до частин 5, 6, 8 статті 18 цього Закону, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнано недійсним у цілому.

Нечіткі або двозначні положення договорім із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у : 1) введенні в омину споживача; 2) отриманні не чіткої, неправдивої інформації стосовно оспорюваного договору, а також коли 3) положення договору несправедливі на підставі встановлення жорстких обов`язків споживача.

Як встановлено в ході судового розгляду, у відповідача відсутній будь-який акт прийому-передачі виконаних робіт, що засвідчили би факт надання інформації про житловий фонд по вул. Анни Ахматової .

Пункт 6 ст . 3 , п.1 ст. 6, ст. 203, 509, 627 ЦК України декларують розумність, добросовісність, справедливість, єдність волі і волевиявлення - як основні засади законодавства України, а договір, положення якого не відповідають ЦК України та Законам України, є нікчемний.

Відповідно стаття 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частині першій вказаної статті сформульоване загальне правило, згідно з яким договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.

Оскільки факт укладення договору, за загальним правилом, пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливо визначити, які умови належать до числа істотних. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Це означав що при недосягненні сторонами згоди хоча б за однією з них договір вважаються неукладеним, тобто таким, що не породив юридичних наслідків. Утім, якщо сторони домовилися про всі істотні умови, договір вважається укладеним, навіть якщо він не містить ніяких інших умов.

Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору. Утім, частина друга статті, що коментується, встановлює загальні критерії для визначення тих чи інших умов істотними.

По-перше, істотною умовою у всіх без винятків випадках є умова про предмет договору.

По-друге, - це умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча і не визначені прямо, однак є необхідними для договорів даного виду. Необхідним, а значить й істотними слід вважати умови, що виражають природу відповідного договору. Так, очевидно, що для всіх оплатних договорів, істотною є умова про ціну, для строкових договорів - умова про строк і і т.д.

По-третє, істотними є-будь-які інші умови, відносно яких згода має бути досягнута на вимогу будь-якої із сторін.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законодавством. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З огляду на введення в оману споживачу, надання не чіткої, неправдивої інформації стосовно договору, а також несправедливі його положення на підставі встановленних жорстких обов`язків споживача за відсутності обовязків відповідача, недодержання в момент вчинення правочину передбаченого Цивільним кодексом порядку його укладання, відсутність у тексті правочину істотних умов - є наданням п`яти вагомих підстав визнання його недійсним.

Обґрунтуванням вищевикладеного є постанови ВСУ, а саме у постанові від 27.03.2013 Верховний Суд України (судова палата у цивільних справах) у справі № 6-22ц13 зазначає наступне .Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями ч. 1, п. 7 ч. З, ч. 6 ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України (судова палата у цивільних справах) у своїй постанові від 16.01.2013 р. у справі № 6-16 зазначаючи, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Все вищевикладене дає підстави стверджувати, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, внутрішній волі Позивача та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вчинений з введенням його в оману щодо істотних умов, та дає законні підстави для визнання Договору про надання інформаційних послуг недійсним.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому заявлений позов підлягає до задоволення.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Таким чином позивач при подачі позовної заяви до суду, звільнений від сплати судового збору в зв`язку з чим, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

З 1 січня 2019 встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розмірі 1921,00 грн., згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

Таким чином суд вважає за необхідне стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1921, 00 грн.

Керуючись ст.55 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 10-13, 18,141, 258-259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.192,512,514,524,525,526,530, 533 ЦК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, введення в оману та визнання договору недійсним, повернення коштів сплачених за наслідками укладення договору, задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним з моменту укладення Договір про надання інформаційних послуг № 000846 від 16.06.2019 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 Свідоцтво державної реєстрації №2 480 000 0000 218136 адреса реєстрації АДРЕСА_5 . на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ПН: НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_6 . грошові кошти в розмірі 10 800,00 ( десять тисяч вісімсот) грн.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 Свідоцтво державної реєстрації № 2 480 000 0000 218136 адреса реєстрації АДРЕСА_5 на користь держави судові витрати, а саме судовий збір в сумі 1921,00 гривень

Отримувач коштів : Бариш. УК/ смт. Баришівка/22030106

Код отримувача ( ЄДРПОУ): 37993783

Банк отримувача: Казначейство України ( ЕАП)

Номер рахунку : UA 798999980000031211256026001

Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 20 днів з дня отримання його копії.

Повний текст рішення виготовлено 05.11.2019 року

Суддя Баришівського

районного суду К. В. Коваленко