Рішення № 85554590, 11.11.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я Справа № 932/16440/19

Ім`ям України Провадження № 2а/932/876/19

11 листопада 2019 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді - Литвиненка І.Ю.,

при секретарі - Калантаєнку Д.В.,

за участі представника позивача Булаха Є.Ю. , відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області до ОСОБА_3 про примусове видворення за межі України, -

В С Т А Н О В И В:

05 листопада 2019 року Головне Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області звернулось до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_3 , з вимогами про примусове видворення його за межі України.

Підставами для задоволення позову вказано наступне. Так, відповідач ОСОБА_3 є громадянином Вірменії та документований паспортом громадянина Республіки Вірменія серії НОМЕР_1 , згідно із відмітками в якому він 02 квітня 2018 року в останній раз в`їхав на територію України через прикордонний пункт «Платонове» та з того часу Україну не полишав. Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Виключний перелік підстав для перебуванні іноземців та осіб без громадянства на території України визначений ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до вимог ч. 14 ст. 4 цього Закону, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію. Нормою пункту 5 ч. 1 ст. 5-1 цього Закону визначено, що строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців становить один рік. Згідно із вимогами ч. 3 цієї статті, строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів. З цією метою, іноземець має подати заяву та документи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 5-5 цього закону. Детальний порядок видачі посвідки на тимчасове проживання визначений у Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, який затверджений Постановою КМ України від 25 квітня 2018 року за № 322. Пунктом 67 цього Порядку визначено, що після закінчення строку дії посвідки іноземець зобов`язаний в семиденний строк знятись з реєстрації у місці проживання та виїхати за межі України.

Управлінням встановлено, що 04 серпня 2017 року ОСОБА_3 уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_6 . 22 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Управління із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні. Рішенням ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 05 жовтня 2017 року відповідачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні з терміном дії до 05 вересня 2018 року. Після цього, відповідач із заявами про продовження строку дії посвідки до Управління не звертався. По закінченню строку дії посвідки ОСОБА_3 не виїхав за межі України, а отриману ним посвідку не здав, чим порушив вимоги ч. 14 ст. 4, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також п. 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року по справі № 199/6238/18, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано. Це рішення суду набрало законної сили 11 січня 2019 року. ОСОБА_3 не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Частина 5 ст. 26 цього Закону встановлює обов`язок іноземця самостійно залишити територію України у строк, визначений в рішенні про примусове повернення. Оскільки правові підстави для перебування відповідача на території України на цей час відсутні, Управлінням 21 серпня 2019 року прийнято рішення за № 73 про його примусове повернення з України, та встановлено строк залишення відповідачем території України до 01 вересня 2019 року. Відповідачем це рішення Управління у судовому порядку не оскаржувалось. Однак, ОСОБА_3 не виконано ані вимог Закону, ані рішення Управління від 21 серпня 2019 року за № 73, оскільки територію України він добровільно не полишив. На підставі ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ч. 1 ст. 288 КАС України, Головне Управління ДМС України у Дніпропетровській області звернулось до суду із цим позовом (а.с. 1-9).

Ухвалою суду від 11 листопада 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 43).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні. Пояснення надав аналогічні його тексту. Надав копії рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2019 року по справі № 199/4766/19, постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2018 року по справі № 199/6997/18, постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2018 року по справі № 202/5996/18, постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року по справі № 199/8939/18, постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2019 року по справі № 199/6880/19. Додатково пояснив, що низка цих судових рішень підтверджує факт остаточного припинення шлюбних відносин між відповідачем та ОСОБА_6 , і те, що стосовно відповідача судом видано обмежувальний припис із забороною йому наближатись особисто до ОСОБА_6 ближче 100 метрів, а також до місця її мешкання. Через це, вважає, що на даний час відсутні будь-які правові підстави для перебування відповідача на території України.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення. Пояснив, що із заявами про продовження строку дії посвідки на тимчасове перебування в Україні до ГУ ДМС України у Дніпропетровській області він не звертався. Після винесення позивачем рішення про його примусове повернення з України, він його не оскаржував, але і не виконував, оскільки мав намір налагодити добрі стосунки із колишньою дружиною. Цей намір він реалізував та на даний час ніщо не заважає йому покинути територію України. Прохав надати йому час, від п`яти до семи днів, із дня винесення рішення, на добровільне виконання рішення, щоб він мав можливість придбати квитки до Вірменії та полишити територію України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи у межах наданих суду документів, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Відповідно вимог до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Згідно із вимогами до ч. 8 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», примусове видворення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідачем доказів звернення до відповідних державних органів із заявами про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту суду не надано. Крім того, у справі відсутні докази, які би свідчили, що відповідач залишав країну свого національного походження у зв`язку з побоюванням стати жертвою переслідувань в розумінні ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Частиною 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). Частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Згідно із вимогами ч. 5 цієї статті, за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно із вимогами ч. 14 ст. 5 цього Закону, підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Згідно із вимогами ч. 14 ст. 4 цього Закону, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію. Статтею 5 цього Закону визначено, що строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить, зокрема, один рік. Строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно із вимогами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Вірменії, про що свідчить копія паспорту серії НОМЕР_1 , виданий 11 липня 2016 року (а.с.10-17). Відповідно до відміток, що містяться в особистому паспорті відповідача, ОСОБА_3 останнього разу в`їхав на територію України через прикордонний пункт «Платонове», 02 квітня 2018 року, та з того часу територію Держави не полишав. Також, копія паспорта відповідача містить відмітку про надання йому посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 з терміном дії до 05 вересня 2018 року.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , ОСОБА_3 04 серпня 2017 року уклав шлюб із ОСОБА_6 , який зареєстрований Індустріальним районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Дніпропетровській області 04 серпня 2017 року, актовий запис № 559 (а.с. 18).

22 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ГУ ДМС України із заявою іноземця про надання посвідки на тимчасове проживання в Україні, підставою надання якої зазначив необхідність возз`єднання сім`ї, до складу якої входять громадяни України. 12 жовтня 2017 року ним отримано посвідку на тимчасове проживання в Україні строком до 05 вересня 2018 року (а.с.20-21).

Відповідно до облікової картки відповідача, рішення про продовження дії раніше виданої йому посвідки на тимчасове проживання в Україні не приймалось. (а.с. 23).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано (а.с.24-27).

Відповідачем до суду не надано доказів того, що він звертався до ГУ ДМС України із заявою про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні.

21 серпня 2019 року позивачем, в особі головного спеціалісту відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Дніпропетровській області Молчановим О.О. , прийнято рішення № 73 про примусове повернення з України громадянина Вірменії ОСОБА_3 у зв`язку із закінченням терміну дії посвідки на тимчасове проживання в Україні. Цим рішенням встановлено відповідачу строк на його добровільне виконання до 01 вересня 2019 року та роз`яснено право на його оскарження в суді (а.с. 28-30). Це рішення отримано відповідачем того ж дня, тобто 21 серпня 2019 року, однак до цього часу добровільно не виконано та в судовому порядку не оскаржено.

Відповідно до змісту службової записки начальника відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України у Дніпропетровській області Гері С. , громадянин Вірменії ОСОБА_3 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області не звертався (а.с. 32).

Згідно із заявою відповідача від 05 листопада 2019 року, яку він склав на ім`я в.о. начальника ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, із заявою про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні він не звертався, оскільки після розірвання шлюбу у нього відпали правові підстави для перебування в Україні, а територію Держави не полишив у зв`язку із відсутністю коштів на придбання квитків (а.с. 35).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2019 року, ухваленим у справі № 199/4766/19, видано обмежувальний припис із забороною ОСОБА_3 наближатись особисто до ОСОБА_6 та до її місця мешкання ближче 100 метрів (а.с. 46-51). Постановами Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2018 року по справі № 199/6997/18 та від 20 листопада 2018 року по справі № 199/8939/18 ОСОБА_3 притягався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КпАП України, тобто за вчинення домашнього насилля в сім`ї, у відношенні своєї дружини (а.с. 58-64).

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Відповідач, як громадянин Республіки Вірменії, у зв`язку із укладенням шлюбу з громадянкою України - ОСОБА_6 , отримав в жовтні 2017 року посвідку на тимчасове проживання в Україні строком до 05 вересня 2018 року. По спливу цього строку він із заявою про його продовження до позивача не звертався. На даний час, розірвавши шлюб із ОСОБА_6 , відповідач втратив будь-яку правову підставу для перебування на території України. Він обізнаний із рішенням позивача від 21 серпня 2019 року про його повернення за межі України, втім не виконав його із суб`єктивних причин, якими вказав незадовільний фінансовий стан та необхідність налагодження добрих стосунків із колишньою дружиною. Відповідач не є біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Оскільки відповідач у визначений законом та рішенням позивача строк не залишив територію України, із заявами про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні до компетентного органу не звертався, правові підстави для перебування в Україні після розірвання шлюбу він втратив. Не оформивши дозвіл на імміграцію та не продовживши строк дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, він порушив вимоги чинного законодавства України, дотримання яких є його обов`язком в силу ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», через що позов Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 288 КАС України, судовий збір за подання до суду позовних заяв з приводу примусового повернення за межі України іноземців, не справляється.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 6-11, 77, 143, 243-246, 250-251, 288, 293, 295 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Головного Управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243, 49000, м. Дніпро, вул. Липинського, 7) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про примусове видворення за межі України - задовольнити у повному обсязі.

Примусово видворити за межі України громадянина Вірменії ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду згідно з вимогами ч. 3 ст. 288 КАС України протягом десяти днів зо дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили протягом десяти днів зо дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя І.Ю. Литвиненко