Рішення № 85552756, 28.10.2019, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/21865/17

н/п 2/766/8189/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого - судді Прохоренко В.В.,

секретар Литвиненко В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом до відповідача посилаючись на ту обставину, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Позивачу, яка мала намір розпорядитися належним їй нерухомим майном, стало відомо про те, що за зазначеною квартирою згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження, а саме арешт нерухомого майна. Вказаний арешт накладено 26.02.2009 року постановою слідчого відділу УСБУ в Херсонській області в межах кримінальної справи, яку було порушено стосовно ОСОБА_3 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 06.03.2009 року скасовано постанову про порушення кримінальної справи та прийнятті її до свого провадження від 23.02.2009 року відносно ОСОБА_3 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, однак судом не було вирішено питання про скасування арешту майна. З метою зняття арешту з належного їй майна, ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області з відповідною заявою. Ухвалою слідчого судді від 18.10.2017 року їй відмовлено в задоволенні клопотання про скасування арешту майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки питання про його скасування повинно вирішуватися в порядку КПК України 1960 року, а не КПК України 2012 року. Частиною 4 ст. 126 КПК 1960 року передбачено, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. В судовому засіданні під час розгляду заяви про скасування арешту майна прокурором було зазначено, що матеріали кримінальної справи, в межах якої 26.02.2009 року постановою слідчого було накладено арешт, відсутні у зв`язку з закінченням строку їх зберігання в архіві. Таким чином, з огляду на відсутність кримінальної справи зняти арешт з нерухомого майна в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 126 КПК України 1960 року неможливо. Обтяження у вигляді арешту, зареєстрованого за належною позивачу квартирою, створює їй перешкоди в реалізації її права розпорядження вказаним майном.

У зв`язку з викладеним просить звільнити з-під арешту належну ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , обтяжену на підставі постанови слідчого Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 26.02.2009 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про арешт належної ОСОБА_3 квартири за адресою АДРЕСА_2 , накладений реєстратором Херсонської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови слідчого УСБУ в Херсонській області від 26.02.2009 року, реєстраційний номер обтяження 8501197.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.07.2019 року справу прийнято до розгляду, та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

Представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що оскільки арешт на вищезазначену квартиру було накладено 26.02.2009 року, тобто до набрання чинності КПК в редакції 2012 року, то згідно п. 9 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України в редакції 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, тобто вирішуються у порядку КПК України в редакції 1960 року. Відповідно до ст. 126 КПК України в редакції 1960 року забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Разом з тим, ст. 248 КПК України в редакції 1960 року зазначає, що суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. 02.03.2009 року Суворовським районним судом м. Херсона розглянуто скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Управління Служби безпеки України в Херсонській області про порушення кримінальної справи від 23.02.2009. Внаслідок чого було відкрито провадження за даною скаргою. Постановою Суворовського районного суду м. Херсона (суддя Головко О.В.) від 06.03.2009 року у зв`язку з відсутністю заяви про спричинення збитків та достатніх підстав для порушення кримінальної справи за ч. 5 ст. 191 КК України було скасовано постанову про порушення кримінальної справи № 502 та прийняття її до свого провадження від 23.02.2009 відносно ОСОБА_3 Питання щодо скасування арешту, накладеного на майно, судом не розглядалось. У зв`язку з чим, питання щодо звільнення майна з-під арешту повинно було врегульовуватися під час винесення даної постанови саме суддею Суворовського районного суду м. Херсона в рамках кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань від сторін про виклик надходило.

За таких обставин суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд установив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 .

23 лютого 2009 року постановою слідчого відділу УСБУ в Херсонській області було порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України. Винесеною в межах цієї справи постановою слідчого від 26 лютого 2009 року накладено арешт на вищезазначену квартиру.

Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 06 березня 2009 року скасовано постанову про порушення кримінальної справи від 23 лютого 2009 року. Однак питання про зняття арешту з майна позивача ні судом, ні органом досудового розслідування вирішено не було.

Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2017 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна було відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 24 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2017 року.

Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 03 листопада 2017 року заяву ОСОБА_3 про скасування арешту на майно повернуто заявнику. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20 листопада 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 03 листопада 2017 року.

Кримінальна справа № 502 відносно ОСОБА_3 , в межах якої було накладено арешт на її майно, зберігається в архіві УСБУ в Херсонській області.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, відповідним критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV«Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа як суб`єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Тобто у контексті зазначених норм процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після припинення кримінальної справи (в тому числі у зв`язку зі скасуванням постанови про її порушення, винесеної за процедурою КПК України 1960 року) відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно ОСОБА_3 було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи КПК України 1960 року не встановлював.

З урахуванням зазначеного, а також тривалого часу, що минув після скасування постанови про порушення кримінальної справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися в правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_4 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

КПК України 1960 року не містив інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Кримінальну справу, в межах якої на майно ОСОБА_3 накладено арешт, припинено на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу направлено не було.

Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя наділений повноваженнями вирішувати такі клопотання під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чиним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у припиненій кримінальній справі, даний Кодекс не передбачає.

Водночас слідчий суддя, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.

Оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону вирішення питання про зняття арешту з майна можливе лише в межах кримінального провадження, розгляд відповідного клопотання ОСОБА_3 за правилами кримінального судочинства вимагав би повторного порушення кримінальної справи щодо неї. Проте початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки позивача і таким чином призведе до погіршення її правового становища. Означений спосіб розв`язання порушеного ОСОБА_3 питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту її прав та законних інтересів.

Суд може розглядати справу в кримінальному провадженні як цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно, порушується право власності позивача, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги є заснованими на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

Крім того, суд вважає, що що вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 766/21865/17.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 280,00 грн.

На підставі викладеного, ст. 41 Конституції України, ст. ст.3, 15, 16, 316, 317, 319, 321ЦК України, керуючись ст. ст. 6-13, 15,16,19, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою слідчого Управління служби безпеки України в Херсонській області від 26.02.2009 року, номер обтяження 8501197.

Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про арешт належної ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , накладений реєстратором Херсонської філії ДП «Інформаційний центр» Міністрества юстиції України на підставі постанови слідчого Управління служби безпеки України в Херсонській області від 26.02.2009 року, номер обтяження 8501197.

Стягнути з Управління служби безпеки України в Херсонській області на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1280 грн.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Суддя: В.В. Прохоренко