Рішення № 85548889, 08.11.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/17781/18

Провадження № 2/263/784/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2019 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

при секретарі Налісної Ю.О.,

за участю:

представника позивача – Дзюбенко ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Каменюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Маріуполі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до придатного для використання стану,

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області звернулася Маріупольська міська рада з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови під розміщеним металевим гаражем загальною площею 0,0021 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та привести її у придатний до використання стан, шляхом демонтажу гаражу, стягнути з ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору.

Вимоги позову Маріупольська міська рада мотивує тим, що Управлінням земельних відносин Маріупольської міської ради проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства у Центральному районі м. Маріуполь. 23 січня 2018 року спеціалістами відділу контролю за використанням земель проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства України ОСОБА_2 , про що складений акт перевірки від 23 січня 2018 року. Відповідно до цього акта встановлено, що ОСОБА_2 самовільно займає та використовує земельну ділянку із земель житлової і громадської забудови під розміщення металевого гаражу загальною площею 0,0021 га за адресою: АДРЕСА_1 , що є порушенням вимог ст. ст. 125, 126, 211, 212 ЗК України. Враховуючи наведені обставини ОСОБА_2 направлено вказівку (попередження) про необхідність усунення вимог земельного законодавства від 23 січня 2018 року № 1/2018, відповідно до змісту якої відповідачу наданий час на усунення порушень земельного законодавства у десятиденний строк. 09 лютого 2018 року спеціалістами відділу контролю за використанням земель управління земельних відносин Маріупольської міської ради проведено додаткову перевірку за вказаною адресою та вдруге складений акт перевірки вимог земельного законодавства від 09 лютого 2018 року, за результатами якої встановлено, що вимоги вказівки (попередження) від 23 січня 2018 року № 1/2018 ОСОБА_2 не виконані, самовільно зайняту земельну ділянку не звільнено та не приведено її до придатного для використання стану. Маріупольською міською радою, в адміністративному підпорядкуванні якої перебуває указана земельна ділянка, рішення про передачу її у власність або надання у користування відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , для вказаних цілей, не приймалося. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку у відповідача відсутні, відповідач добровільно земельну ділянку не звільняє, тому позивач вважає, що відповідач самовільно зайняла та використовує земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови під розміщення металевого гаражу. Посилаючись на указані обставини та положення ст. ст. 12, 78, 83, 116, 125, 126, 211, 212 ЗК України, ст. ст. 386, 387 ЦК України, позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , не погоджуючись із заявленими вимоги, через свого представника – адвоката Каменюк Л.М. 07 червня 2019 року подала до суду письмовий відзив на позов, який мотивований тим, що металевий гараж розміщений по АДРЕСА_1 , придбаний сім`єю відповідача у 1997 році у громадянина ОСОБА_3 . З указаного часу відповідач користується цим гаражем і жодних вимог щодо звільнення земельної ділянки, на якій він розміщений, не виникало до 2018 року. Земельна ділянка, на якій розташований спірний гараж, надавалася ОСОБА_3 Маріупольською міською радою саме для встановлення та обслуговування гаражу, відповідач не встановлювала на землі гараж, а придбала його у ОСОБА_3 . На теперішній час чоловік відповідача – ОСОБА_4 є інвалідом, даний гараж вкрай необхідний відповідачу. 19 квітня 2019 року відповідачем подано до Маріупольської міської ради заяву про надання у користування земельної ділянки загальною площею 0,0021 га із земель житлової та громадської забудови за указаною адресою. Посилаючись на ці обставини, відповідач просила відмовити у задоволенні позову.

10 липня 2019 року від Маріупольської міської ради надійшла відповідь на відзив, яка мотивована тим, що ані у Комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», ані у Комунальному підприємстві «Міське архітектурне бюро», ані у Відділі у м. Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області не містяться відомостей про передачу указаної земельної ділянки під улаштування металевого гаражу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому вважає посилання відповідача на цю обставину безпідставними. При цьому у Маріупольській міській раді відсутні будь-які відомості про укладення між ОСОБА_3 та радою договору про надання в оренду земельної ділянки. Відповідач у відзиві посилається на те, що вона звернулася із завою до Маріупольської міської ради про надання у користування указаної земельної ділянки, однак таке звернення відбулося після подачі позову до суду, а саме – 19 квітня 2019 року, а також ОСОБА_2 надана відповідь про те, що наразі положення про порядок розміщення гаражів на території міста перебуває у розробці. Разом з цим рішення про надання у користування ОСОБА_2 земельної ділянки Маріупольською міською раду не приймалося.

Рух справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 березня 2019 року відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначені у справі підготовчі судові засідання, роз`яснено сторонам право та строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та відповідно письмових заперечень.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполь Донецької області від 04 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті дану цивільну справу.

У судовому засіданні представник позивача – Дзюбенко Н.А. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, які викладені у позові та у відповіді на відзиви, вказала, що відповідачем не представлено жодних доказів, які б свідчили про її право на користування спірною земельною ділянкою.

Представник відповідача – адвокат Каменюка Л.М. у судовому засіданні проти вимог позову заперечувала, просила відмовити у його задоволені, посилаючись на те, що її довіритель правомірно набула право користування цим гаражем, оскільки придбала його у ОСОБА_3 , якому і надано земельну ділянку для розташування металевого гаражу, у той же час, на теперішній час усі документи перебувають в архівах м. Донецьк та не можливо представити будь-які докази з цього приводу.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, хоча належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, учасники процесу не заперечували проти розгляду справи за її відсутності, де її інтереси захищає адвокат, тому її неявка відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України визнана судом неповажною та розгляд справи вирішено проводити за її відсутності.

Фіксування судового процесу здійснювалося за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України.

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася кожна із сторін, інших суду не представлено та жодною із сторін не порушувалося клопотань про їх витребування.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Предметом спору (зміст спірних правовідносин) у справі є звільнення земельної ділянки для житлової та громадської забудови, яка перебуває у віданні Маріупольської міської рада та на якій розташований металевий гараж, яким користується ОСОБА_2 .

Судом установлено, що відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управління земельних відносин Маріупольської міської ради від 23 січня 2018 року, установлено, що ОСОБА_2 самовільно зайнято та використовується земельна ділянка із земель житлової та громадської забудови за адресою: АДРЕСА_1 , під розміщення металевого гаражу загальною площею 0,0021 га, що є порушенням ст. ст. 125, 126, 211, 212 ЗК України, який відповідно до план-схеми земельної ділянки має наступні розмірі 6.50х3.3 м, позначений штрих лініями.

Цього ж дня органом місцевого самоврядування на адресу ОСОБА_2 направлена вказівка (попередження) про необхідність усунення порушень вимог земельного законодавства № 1/2018, відповідно до змісту якої ОСОБА_2 наданий строк у десять днів для усунення указаних порушень. Факт направлення вказівки підтверджений поштовою квитанцією ЦПЗ Укрпошта № 55 від 30 січня 2018 року.

Управлінням земельних ресурсів Маріупольської міської ради 09 лютого 2018 року складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким встановлено, що ОСОБА_2 вимоги вказівки від 23 січня 2018 року № 1/2018 не виконала.

Стороною відповідача до матеріалів справи долучена розписка, зі змісту якої вбачається, що « ОСОБА_5 продав свій гараж ОСОБА_6 за 1 000 рублів 05 вересня 1997 року, ОСОБА_7 .».

Комунальне підприємство «Міське архітектурне бюро» на запит Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради 27 червня 2019 року повідомило, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з питань надання викопіювання з генерального плану на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до комунального підприємства не зверталися.

Відділ у м. Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на запит Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради 03 липня 2019 року повідомив, що відповідно до даних відділу станом на 01 січня 2013 року відомості про надання у власність (користування) земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 відсутні. З 01 січня 2013 року реєстрація земельних ділянок здійснюється відділом Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції, на підставі викладеного у відділі інформація з 01 січня 2013 року відсутня.

Міське комунальне підприємство «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» 21 червня 2019 року також повідомило про відсутність в архіві інвентарної справи на спірний гараж.

Мотиви суду.

Згідно зі ст. 13 Конституції України від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи місцевого самоврядування, окрім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснює територіальна громада через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів самоврядування захищаються в судовому порядку.

За змістом ст. 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, а також передача земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

За вимогами ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За приписами ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використаннями та охороною земель» самовільне зайняття земельних ділянок – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 125 та статті 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою (державного акта), та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

На підставі викладеного, враховуючи доведеність позивачем факту самовільного використання відповідачем земельної ділянки комунальної власності площею 0,0021 га за адресою: АДРЕСА_1 , а також те, що вказаний факт відповідач не спростувала, доказів на підтвердження правомірності користування спірною земельною ділянкою суду не надала, необхідно дійти висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на указану розписку суд відхиляє, оскільки з її змісту не можливо встановити, який саме гараж був проданий ОСОБА_3 , за якою адресою, та чи мав він узагалі право на користування ним та відповідно розпорядження у такий спосіб.

За змістом ст. 225 ЦК Української РСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Стороною відповідача доказів того, що ОСОБА_3 був власником цього гаражу, до матеріалів справи не долучено, як і не представлено доказів виділу йому земельної ділянки під розміщення указаного металевого гаражу.

Аргументи відповідача про те, що вона звернулася до місцевої ради із заявою про передачу їй у користування земельної ділянки, не можуть бути розцінені судом як підстава для відмови у позові, оскільки єдиною правовою підставою для користування земельною ділянкою є відповідний правовстановлюючий документи, який наразі відсутній, тому за відсутності такого, користування є неправомірним, отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування такого рішення та отримання на підставі нього правовстановлюючого документу про дозвіл на користування земельною ділянкою за указаною адресою, відповідач не позбавлена права на повторне встановлення металевого гаражу.

Мотиви відповідача про те, що ніхто не може бути позбавлений права власності та що право приватної власності є непорушних (ст. 321 ЦК України), судом відхиляються, оскільки відповідачем не представлено доказів, які б свідчили про наявність у неї права власності на земельну ділянку, яка розташована під металевим гаражем.

Саме по собі знесення металевого гаражу не є позбавленням права власності відповідача на цей металевий гараж, оскільки за своїми складовими функціями він відноситься до рухомого майна, яке залишається у неї, а предметом спору є саме земельна ділянка.

Також матеріали справи не містять доказів про те, що чоловік відповідача – ОСОБА_4 є особою з інвалідністю і він у силу вимог чинного законодавства має пільгове право на користування земельною ділянкою, яка розташована під металевим гаражем, без відповідних правовстановлюючих документів, тому і цей аргумент не приймається судом.

Оскільки відповідачем у добровільному порядку земельну ділянку не повернуто позивачу у придатному для використання стані, не знесений металевий гараж, вимоги позивача про повернення земельної ділянки обґрунтовані та підлягають задоволенню у визначений позивачем спосіб, що буде належним способом захисту порушених прав позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

У справі судовими витратами є сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 762 грн., який пов`язаний із розглядом справи, відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про судовий збір», зокрема щодо розміру його сплати при подачі позову, тому, з урахуванням висновку суду про задоволення позову, такий підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 78, 83, 116, 125, 126, 211, 212 ЗК України, ст. ст. 386, 387 ЦК України, ст. ст. 1 – 5, 12, 13, 76–81, 84, 89, 247, 263–265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Маріупольської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до придатного для використання стану – задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови під розміщеним металевим гаражем загальною площею 0,0021 га за адресою: АДРЕСА_1 , та привести її у придатний до використання стан, шляхом демонтажу металевого гаражу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Маріупольської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 762 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення суду виготовлений 11 листопада 2019 року.

Відомості про сторін:

Маріупольська міська рада, юридична адреса: проспект Миру, 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 33852448, електронна адреса: mar.v@dn.gov.ua; www. ОСОБА_8 .org.ua, засоби зв`язку: НОМЕР_1 345-1555; НОМЕР_2 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , ІПН НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , засоби зв`язку – 096 902 29 28.

Суддя О.М. Музика