Рішення № 85544501, 31.10.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 31.10.2019

Справа № 320/6302/17

2/320/1069/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Левандовська О.М.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.02.2010,

за участі:

представника позивача - Гетьман Ю.С.,

представника відповідача - ОСОБА_4, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.02.2010 року у розмірі 27 566,96 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 грн., зазначаючи, що 08.02.2010 року з відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого він одержав від позивача кредит у розмірі 4 000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору за ним виникла заборгованість, яка станом на 31.07.2017 року становить 27 566,96 грн. і складається з: 3 893,88 грн. - заборгованість за кредитом; 22 122,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1300,81 грн. - штраф (процентна складова).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, на задоволенні позову наполягав з підстав, викладених в самій позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки Банк звернувся з позовом через сім років після укладення договору. Крім того, пояснив, що 08.02.2010 ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримати лише банківську картку для особистих потреб, а не для отримання кредиту.

Вислухавши думку представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за наступними підставами.

За змістом ст.ст.12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

В судовому засіданні встановлено наступне.

08 лютого 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, відповідно до якої він виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну карту «Кредитка «Універсальна», а також підписав довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, оригінали яких досліджено в судовому засіданні /а.с.8,9; 229-230/. У заяві Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Згідно з наданим банком розрахунком, у відповідача ОСОБА_1 станом на 31.07.2017 наявна заборгованість у сумі 27 566,96 грн., яка складається з: 3 893,88 грн. - заборгованість за кредитом; 22 122,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1300,81 грн. - штраф (процентна складова)./а.с.6-7/

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 04.02.2010 процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, 22 122,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 250,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1300,81 грн. - штраф (процентна складова).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08.02.2010, посилається на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, якими визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, слід зазначити, що вказані тарифи та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів).

Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (208.02.2010) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови (Тарифи банку взагалі суду не надано) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року №342/180/1-ц.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зробила висновок, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 червня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній Постанові зауважила, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Також суд звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 08.02.2010 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім вищезазначених доказів, посилається на довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, в якій наявні процентна ставка, умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми, яка підписана відповідачем 04.02.2010 (а.с.9,230).

Однак, додана до позовної заяви вищевказана довідка не може бути належним доказом погодження процентної ставки, оскільки з її змісту не вбачається, що вона видана саме по анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, підписаної сторонами 08 лютого 2010 року.

Таким чином, представником позивача не надано доказів на підтвердження того, що зазначені докази якимось чином пов`язані між собою, тому перевірити зазначене не є можливим.

Крім того, у згаданій довідці відсутні відомості про порядок та черговість зарахування сплачених боржником коштів.

Також, у змісті вказаних доказів в наявності розбіжності у визначенні базової процентної ставки по кредиту. Так, в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку визначено базову процентну ставку по кредиту у 2,5 відсотків щомісячно на залишок заборгованості, у довідці про про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду»- 1,9 відсотків.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Разом з тим, на підставі норм ст. ст. 1049, 530 ЦК України, враховуючи фактичне отримання та використання позичальником коштів, у разі відсутності їх добровільного повернення, АТ КБ «ПриватБанк» мав би право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Однак, згідно розрахунку заборгованості, виписки по рахунку, наданих позивачем, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 було сплачено усього по кредиту 17810,68 грн. /а.с.98, 155-157/, що значно перевищує суму взятого ним кредиту та, відповідно, вказує на відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з тіла кредита через відсутність такої.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема доказів укладення договору приєднання між сторонами, яким би визначались умови надання кредитних коштів, нарахування відсотків, штрафних санкцій, обґрунтованого розрахунку заборгованості за кредитом, а також підстав нарахування її складових (процентів, штрафних санкцій), з огляду на що суд доходить висновку, що в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог по суті, не вбачається підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про що просив представник відповідача ОСОБА_4 . суд у судовому засіданні. Більш того,згідно розрахунку заборгованості, останній раз відповідач сплачував кошти на погашення кредиту 26.01.2015 року, що з урахуванням норм ст. 264 ЦК України, вказує на відсутність спливу позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача.

Враховуючи відмову у задоволенні позову та те, що судовий збір повністю сплачено позивачем при поданні позовної заяви, суд відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 3, 16, 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 247 ч.2, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.02.2010 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», розташоване за адресою: вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49094 (р/р НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 05.11.2019.

СУДДЯ: Ю.В. Ковальова