Ухвала суду № 85540085, 01.07.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2019 Справа №607/15017/19

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дуда О.О., за участю секретаря судового засідання Добрянської О.І., адвоката Дідика Т.О., слідчого Остапчука Ю.М., розглянувши в залі суду в місті Тернополі клопотання адвоката Дідика Тараса Олеговича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» (ЄДРПОУ 37372956) про скасування арешту майна, –

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Дідик Т.О. в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» (ЄДРПОУ 37372956) звернувся до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту майна, в якому просить скасувати арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2015 року (справа № 757/8448/15-к) року на наступне майно: - Самоскид - С марки MAN модель TGA 35.400, шасі № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; Самоскид - С марки MAN модель TGA 35.400, шасі № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 ; Самоскид - С марки DAF модель CF 85.430 шасі № НОМЕР_5 д.н.з. НОМЕР_6 ; Самоскид - С марки DAF модель CF 85.430 шасі № НОМЕР_7 д.н.з. НОМЕР_8 ; зобов`язати Тернопільський ВП ГУНП в Тернопільській області вилучити запис про обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна стосовно наведених транспортних засобів.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що Національним антикорупційним бюро України здійснювалось досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12014000000000464 від 09.10.2014 року за фактом заволодіння коштами в особливо великих розмірах іноземної компанії «Ashmore Emerging Markets Corporate High Yield Fund Limited», ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Укрсоцбанк», ТОВ «УніКредит Лізинг», АТ «Укрсиббанк», TOB «ОТП Лізинг» та інших кредиторів, скоєного колишніми службовими особами групи компаній агрохолдингу «Мрія», за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191; ч. 5 ст. 191 КК України.

14.09.2018 року постановою прокурора підслідність кримінального провадження визначена за Головним управлінням Національної поліції України в м. Києві.

16.11.2018 року постановою прокурора визначено підслідність кримінального провадження за Національним бюро.

29.12.2018 року, відповідно до відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань, постановою прокурора кримінальне провадження №12014000000000464 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 190 КК України закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. 05.03.2019 року постановою начальника відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Кричуном В.В. визначено підслідність у кримінальному провадженні № 12014000000000464 від 09.10.2014 року за Тернопільським відділом поліції ГУ НП в Тернопільській області.

Станом на сьогодні власниками арештованого майна є ТОВ «СКАЙБУД М» код 37372956: - Самоскид-С марки MAN модель TGA 35.400, шасі № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; - Самоскид-С марки MAN модель TGA 35.400, шасі № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 ; - Самоскид - С марки DAF модель CF 85.430 шасі № НОМЕР_5 д.н.з. НОМЕР_6 ; - Самоскид С марки DAF модель CF 85.430 шасі № НОМЕР_7 д.н.з. НОМЕР_8 ; що підтверджується доданими копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу.

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження, передбачених статтею 131 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК України), є арешт майна, суть якого полягає у тимчасові забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним.

Вважає, що вищезазначеною Ухвалою незаконно обмежено право власності на згадане вище майно таке обмеження є незаконним, а Ухвала такою, що винесена без належного обґрунтування підозр застосування заходів забезпечення кримінального провадження, з наступних підстав:

ТОВ «СКАЙБУД М», є добросовісними та законними власниками арештованого майна.

Зазначає, що Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2015 року (справа № 757/8448/15-к) в рамках кримінального провадження 12014000000000464 від 09.10.2014 року є необґрунтованою та такою, що грубо порушує права власника майна.

Жодного відношення, до розслідуваного кримінального провадження, Товариство, інтереси якого

представляє заявник, не має та жодних протиправних дій не вчиняло. В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які посилання на документи чи самі документи відповідно до яких Товариство фігурувало як суб`єкт який вчинив кримінальне правопорушення.

Доводи які зазначені в ухвалі суду є надуманими, безпідставними, які не ґрунтуються на жодному доказу та такими які призводять до порушення права власності на арештоване Майно.

Нажаль, слідчий суддя підійшов формально до винесення даної ухвали, не встановив дійсних обставин справи та виніс завідома незаконне рішення. Слідчий суддя послався на обставини, які станом на сьогодні нічим не підтверджені та є необґрунтованими, інформація зазначена в оскаржуваній Ухвалі та в матеріалах кримінального провадження є неправдивою, необґрунтованою та відповідно не може бути доказом накладення арешту на майно.

Хоча згідно ч.1 ст. 2 КПК України - жодна особа не може бути піддана необґрунтованому процесуальному примусу, а згідно абз. 2 ч. 2 ст. 171 КПК України до клопотання про арешт майна « мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання».

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю.

У відповідності до ст. 321 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Окрім вище переліченого судом було поверхнево досліджено підстави та докази, якими обґрунтовано клопотання слідчого про накладення арешту. В результаті чого, всупереч нормам Кримінально- процесуального кодексу України та основам європейського права, які захищають непорушність права власності та передбачені в Європейські конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в протоколі №1 прийнятому до неї, було застосовано захід забезпечення кримінального провадження, у вигляді арешту майна, за відсутності обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та обґрунтованої потреби, що виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи.

Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Зазначене питання було вирішене Верховним судом України в постанові № 6-26цс13 від 15 березня 2013 року, предметом перегляду якого стала суперечка за позовом власника про звільнення майна з-під арешту, накладеного в процесі кримінального провадження.

В мотивувальній частині Ухвали, суд виключно посилається на норми Кримінально-процесуального кодексу України без зазначення обставин, доказів, висновків, які лягли в основу його рішення, що є порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за аналогією можна посилатися на думку Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Бойченко проти Молдови», 41088/05, 11 липня 2006 року, де мала місце схожа ситуація, коли суд без належної аргументації посилався виключно лише норми закону, в якій зауважив: «Суд відзначає, що в цій справі суди першої та другої інстанцій, ухвалюючи рішення про тримання заявника під вартою й продовження строку останнього, посилалися на відповідну норму закону, не вказуючи підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини. Вони також не намагалися спростовувати доводи захисту заявників. Суд вважає, що підстави, на які посилаються у своїх рішеннях щодо попереднього ув`язнення заявника і продовження його терміну Буюканський районний суд і Кишинівський апеляційний суд, не є «відповідними і достатніми». Зі сторони моїх клієнтів не вчинялося жодних дій, які б давали підставу вважати, що майно може зникнути або можуть настати інші наслідки, які можуть перешкодив кримінальному провадженню, а зазначене в ухвалі є всього лиш доводами не підтвердженими жодними фактами чи доказами.

Як уже було зазначено, питання про арешт майна розглядалося за відсутності власника майна, обґрунтованих підстав для неповідомлення власника майна на судові засідання, які відбувалися - в ухвалі не зазначено.

У відповідності до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача прі арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешт майна. Заявник про час та місце розгляду клопотання про накладення арешту на майно повідомлений не був.

Аналогічну позицію Європейський суд з прав людини висловлював у справі «Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» від серпня 1990, пункт 48.

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, ТОВ «СКАЙБУД М» є єдиними законним власником майна, на яке накладено арешт, проте слідчим суддею цього не було встановлено при ухвалені судового рішення.

У свою чергу арешт є помилково накладеним, поміж іншого з тих причин, що був застосований щодо Товариства яке не має жодного відношення до статусу підозрюваного або обвинуваченого та не несе за законом матеріальну відповідальність за їх дії.

Аналогічної думки притримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у своєму Узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року погоджується із нашою позицією та зазначає що: «Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому cт.291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати. що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на наведене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру».

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю.

Аналогічне питання розглядалося Верховним судом України в постанові № 6-26цс13 від 15 березня 2013 року, предметом перегляду якого стала суперечка за позовом власника про звільнення майна з-під арешту, накладеного в процесі кримінального провадження.

При розгляді вище зазначеної справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого, вимоги особи, що гуртуються на її праві власності на арештоване в процесі кримінального провадження майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, розглядаються заяви на правильність арешту майна.

Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на наведене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру».

Відтак, жодних підстав вважати, що не застосування заборони розпоряджатися та використовувати вказане майно може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, немає.

Звертає увагу Суду на те, що протягом майже півроку перебування майна під арештом орган досудового розслідування не вчинив навіть спроб викликати на допит представників власника майна.

Переконані, що ні в грудні 2016 року, ні на сьогоднішній день у сторони обвинувачення не було і немає жодного доказу, на підставі якого можна зробити висновок про обґрунтовану причетність власника майна до вчинення будь-якого кримінального правопорушення, тим більше до того, яке розслідується в рамках кримінального провадження №12014000000000464 від 09.10.2014 року, що само по собі свідчить про те, що і на сьогоднішній день підстава застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження відсутня.

В рамках кримінального провадження №12014000000000464 від 09.10.2014 року накладався арешт і на майно інших осіб, які, також не мають відношення до даного кримінального провадження, і на сьогоднішній день всі ці арешти скасовані: ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 24.03.2017 року по справі № 757/8448/15-к, ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 25.01.2017 року по справі № 757/8448/15-к, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 21.09.2016 року по справі № 757/32389/16-к, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 18.07.2016 року по справі № 757/29888/16-к тощо.

Наприклад, в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 21.09.2016 року зазначено: «... не дивлячись на те, що кримінальне провадження №12014000000000464 зареєстроване ще 09.10.2014 року повідомлення про підозру будь-кому із посадових осіб ТОВ «Профіт-Контроль» не повідомлено, отже на час розгляду клопотання слідчо та накладення арешту на майно у кримінальному провадженні службові особи вказаних підприємств в статусі підозрюваного не перебували, в зв`язку з чим у слідчого судді були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно.»

З моменту першого арешту майна і станом на сьогодні внаслідок неналежного зберігання та користування арештованою технікою третіми особами, остання втрачає свою ринкову вартість, що є порушенням права власності власника майна.

Отже, вважає обґрунтованими та переконливими у даному клопотанні підстави для скасуванні арешту майна, який було накладено Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2015 року (справа № 757/8448/15-к).

Адвокат Дідик Т.О. у судовому засіданні клопотання підтримав повністю з підстав що у ньому викладені, просить задовольнити.

Слідчий Остапчук Ю.М. у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечив.

Вивчивши клопотання та додані до нього документи, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.03.2015 року у справі №757/8448/15-к, накладено арешт на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» (ЄДРПОУ 37372956), у тому числі і на майно, щодо якого заявник просить скасувати арешт, а саме заборону відчужувати, використовувати та розпоряджатися будь-яким чином цим майном.

Відповідно до ч.ч.1,2,11 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Дослідивши матеріали клопотання, враховуючи, що у кримінальному провадженні відсутні докази, які б свідчили про причетність власника до вчинення кримінальних правопорушень, а також те, що органом досудового розслідування зі спливом значного часу після вилучення майна не наведено додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналізу, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності, яке буде перешкоджати здійсненню господарської діяльності товариства протягом невизначеного строку, слідчий суддя вважає, що відсутні подальша потреба у арешту зазначеного майна відпала.

За таких обставин, клопотання підлягає до часткового задоволення, слід скасувати частково арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.03.2015 року у справі №757/8448/15-к, а саме заборону відчужувати, використовувати та розпоряджатися будь-яким чином майном, на наступне не майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» (ЄДРПОУ 37372956): MAN TGA 35.400 В06889ВВ 2008 БІЛИЙ НОМЕР_1 ; MAN TGA 35.400 В06887ВВ 2008 БІЛИЙ НОМЕР_3 ; DAF CF 85.430 В06898ВВ НОМЕР_9 ОРАНЖЕВИЙ НОМЕР_5 ; DAF CF 85.430 НОМЕР_8 НОМЕР_10 БІЛИЙ НОМЕР_7 .

Вимоги про зобов`язання Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області вилучити запис про обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна стосовно наведених транспортних засобів задоволення не підлягають, оскільки не належать до компетенції слідчого судді.

На підставі викладеного, керуючись ст. 170, 174 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання адвоката Дідика Тараса Олеговича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» (ЄДРПОУ 37372956) про скасування арешту майна – задовольнити частково.

Скасувати частково арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.03.2015 року у справі №757/8448/15-к, а саме заборону відчужувати, використовувати та розпоряджатися будь-яким чином майном, на наступне майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбуд М» (ЄДРПОУ 37372956):

-MAN TGA 35.400 НОМЕР_2 2008 БІЛИЙ НОМЕР_1 ;

-MAN TGA 35.400 В06887ВВ 2008 БІЛИЙ НОМЕР_3 ;

-DAF CF 85.430 В06898ВВ 2006 ОРАНЖЕВИЙ НОМЕР_5 ;

-DAF CF 85.430 В06897ВВ 2007 БІЛИЙ НОМЕР_7 .

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області О. О. Дуда