Рішення № 85539782, 28.10.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6542/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2019року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Свірідової В.В.

секретаря с/з Шаповалової Ю.О.

з участю позивача ОСОБА_1

справа №466/6542/17; 2/466/204/19

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «Львівгаз» (Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»), ТОВ «Львівгаз збут» про скасування нарахувань за користування газом та зобов`язання до вчинення дій,

установив:

11.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ПАТ «Львівгаз» (Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»), ТОВ «Львівгаз збут» про скасування нарахувань за користування газом та зобов`язання до вчинення дій, в якому просить скасувати всі фальшиві нарахування йому «Львівгаззбутом» по квитанціям починаючи з квітня 2017року по липень 2017року в яких нарахована проплата більше норми 4,4м3; зобов`язати «Львівгаз» згідно чинного законодавства України і згідно наказу Уряду України від 2016року до 01.01.2018 встановити в його квартирі індивідуальний газовий лічильник за рахунок «Львівгаз», в разі, якщо по якимось суб`єктивним причинам «Львівгаз» не в змозі встановити індивідуальний лічильник газу за його рахунок, заборонити «Львівгаззбут» нарахувати йому оплату за використаний газ більше як по спущений урядом України норми від 18.08.2017 для фізичного споживача (одну людину). На даний момент ця норма дорівнює 3,3м3 і заборонити до тих пір поки «Львівгаз» за свій рахунок не встановить в його квартирі індивідуальний газовий лічильник.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. від 12.09.2017 позовну заяву залишено без руху (т.1 а.с.31).

На виконання вищевказаної ухвали, позивач, в подальшому не змінюючи предмету та підстав позову, уточнив позовні вимоги (т.1 а.с.34-38) та просив суд ухвалити рішення, яким скасувати всі фальшиві нарахування йому «Львівгаззбутом» по квитанціям починаючи з квітня 2017року в яких нарахована проплата більше норми 4,4м3; зобов`язати «Львівгаз» згідно чинного законодавства до 01.01.2018 встановити в його квартирі індивідуальний газовий лічильник за рахунок «Львівгаз»; в разі, якщо по якимось суб`єктивних причинам «Львівгаз» не в змозі встановити індивідуальний лічильник газу за його рахунок, заборонити «Львівгаззбуту» нараховувати йому оплату за використаний газ більше як по спущений Урядом України норми від 18.08.2017 для фізичного споживача (одну людину). На даний момент ця норма дорівнює 3,3м3 і заборонити до тих пір поки «Львівгаз» за свій рахунок не встановить в його квартирі індивідуальний газовий лічильник.

В подальшому не змінюючи предмету та підстав позову, позивач неодноразово уточнював позовні вимоги (т.1 а.с.159-162, т.2 а.с.30) та просив суд ухвалити рішення, яким зобов`язати ПАТ «Львівгаз» безкоштовно встановити в його квартирі індивідуальний газовий лічильник на протязі 30-ти календарних днів після того як рішення суду вступить в законну силу; зобов`язати ТОВ «Львівгаз збут» скасувати всі фальшиві та незаконні нарахування за використаний ним газ починаючи з квітня 2017року по квитанціях в яких нарахована проплата більше доведеною Урядом України норми для фізичного споживання – одної людини – в 4,4м3, а після 18.08.2018 – 3,3м3; заборонити ТОВ «Львівгаз збут» нарахувати йому платіжки за використаний газ більше за затверджену норму в 3,3м3.

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що 29.07.2016року ПАТ «Львівгаз» встановив на їх будинку загальний будинковий газовий лічильник. Цей лічильник був встановлений без дозволу мешканців - споживачів газу їх будинку. І певно без дозволу ЖЕК - 406 «Тополя». Навіть оголошення перед цим встановленням не було. Нещодавно керівництво ЛКП видало йому список вулиць і номерів будинків, які належать до ЖЕКу і для яких НКРЕ дала дозвіл на встановлення будинкових лічильників. В цьому списку відсутній їх будинок.

А вже 03.08.2016 р. він написав заяву генеральному директору «Львівгаззбут» і вимагав встановити в його квартирі індивідуальний газовий лічильник за рахунок ПАТ «Львівгаз» і попередив - він обурений тим, що прописаний і проживає в своїй квартирі один і має двох-комфортну плитку для приготування їжі, а ПАТ «Львівгаз» буде розприділяти оплату вище спущеної норми уряду в м3 як схоче навіть однаково де прописані і проживають 5-10 людей і де в квартирі - одна людина. Він написав що оплачувати за більшу кількість кубів ніж по нормі він не буде.

5 серпня 2016року він написав другий лист-заяву до «Львівгаззбут» і додав до заяви бланк «Львівгаз» - «Заяву – приєднання» в якій він записав свої зауваження і вимоги.

22 серпня 2016року він написав заяву генеральному директору ПАТ «Львівгаз» в якій вимагав встановлення в його квартирі за рахунок «Львівгазу» індивідуального газового лічильника. Пізніше від «Львівгазу» отримав два листа в яких розписана туманна демагогія і посилання на всякі тимчасові рішення Уряду і НКРЕ які до речі не мають сили Закону і в встановленні в його квартирі індивідуального лічильника за рахунок «Львівгазу» було відмовлено.

І ось «Львівгаз» надсилав споживачам-мешканцям їх будинку квитанції з серпня 2016року по лютий 2017року незважаючи що вже висів їх будинковий газовий лічильник зі старими звичайно спущеними нормами Урядом на оплату по 4,4 м3. Тобто «Львівгаз» свідомо приспав їх пильність. За березень 2017року не тільки в їх будинок, а мабуть у всьому Львові «Львівгаз» не прислав квитанції за газ. І тут почалося саме мерзотне. Починаючи з квітня 2017року по липень 2017року почали їм мешканцям будинку надсилати квитанції, які перевищили норму на одну людину тобто 4,4 м3. Спочатку вони думали - ну в квітні перевищили - наче за два місяці включно з березнем; три тижні травня і декілька перших днів червня була профілактика централізованого гарячого водопостачання. І вони вирішили - що їм напишуть за чистий місяць липень і фальсифікація в квитанція «Львівгаз» не забарилася - в відображенні за липень знов перевищила 4,4 м3.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. від 13.10.2017 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (т.1 а.с.39).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07.12.2018 зупинено провадження у справі до вчинення дій до перегляду судового рішення у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у подібних правовідносинах по справі №214/2435/17 (т.1 а.с.246).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14.01.2019 поновлено провадження у справі (а.с.т.2 а.с.21).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, покликаючись на мотиви викладені в позовній заяві та уточнення до позовної заяви, поясненнях на заперечення на позовну заяву, відповіді на відзив, відповіді на заперечення, додаткових поясненнях (т.1 а.с.34-38, 61-69, 116-124, 159-162, 179-191, т.2 а.с.30, 110) та просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідача ПАТ «Львівгаз» Шльосер А.Р., Турчиняк Я.І. позовні вимоги не визнали та заперечили проти їх задоволення, покликаючись на мотиви викладені в відзиві, доповненні до відзиву на позовну заяву, додаткових поясненнях, які долучені до матеріалів справи (т.1 а.с.50-52, 84-87, 154-156, т.2 а.с.49-51), однак в судове засідання призначене на 18.10.2019 не з`явились.

Представник ТОВ «Львівгаззбіт» в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення, заяв та клопотання на адресу суду не надходило.

Заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4 ст. 77 ЦПК України).

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , інвалід 2 групи, є власником квартири АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 перебуває на балансі ЛКП «Тополя-406».

Позивач являється побутовим споживачем природного газу відповідно до договору розподілу природного газу (для побутових споживачів). Квартира не обладнана індивідуальним приладом обліку газу.

Нарахування оплати за спожитий газ по кв. АДРЕСА_1 , відбувався згідно норм, затверджених Постановою Кабінету Міністрів №203 від 23 березня 2016 р. із розрахунку 3,3 кубічних метрів на одну особу.

29 липня 2016року відповідачами у будинку АДРЕСА_2 встановлено загальнобудинковий лічильник газу, після чого нарахування об`ємів спожитого газу проводиться відповідно до показників загальнобудинкового лічильника пропорційно до кількості осіб, зареєстрованих у квартирах будинку.

Згідно ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як передбачено ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачені права споживача на встановлення безоплатного газового лічильника до 1 січня 2021 року.

Встановлення загальнобудинкових вузлів обліку передбачено Кодексом газорозподільних систем, затвердженим НКРКП, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а порядок проведення розрахунків встановлений Постановою Кабінету Міністрів від 27.01.2016 р. №46.

Згідно глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2494 (далі Кодекс), оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Як встановлено у судовому засіданні позивачі є споживачами природного газу, а відповідач ПАТ «Львівгаз» є Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

П. 1 ч. 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем (Постанова №2494 від 30.09.2015 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), зазначено, що за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу.

При цьому балансоутримувач не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.

Відповідно до ст. 14 ч.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

У судовому засіданні встановлено, що тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно ст.19 ч.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Як передбачено ст. 20 ч.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 20 цього Закону, споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з п. 2 ч. 1 розділу VI Кодексу газорозподільних систем доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498.

Відповідно до п. 1.3. Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498, цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Судом встановлено, що позивач приєднався до цього типового договору розподілу природного газу, так як щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.

Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором постачання природного газу споживачам, а саме Розділом IV. «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», Розділом V. «Права та обов`язки споживача» та Розділом VІ. «Права і обов`язки постачальника». Зміст типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2500, констатує, що права та обов`язки для всіх споживачів є ідентичними.

Згідно п. 2.1. даного договору, ПАТ «Львівгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам, в необхідних об`ємах (обсягах), а ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

За змістом статті 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» споживачі природного газу - фізичні особи (населення), фізичні особи-підприємці та юридичні особи, які відповідно до договору користуються послугами з газопостачання та використовують природний газ для приготування їжі, опалення, підігріву води, а також як паливо або сировину.

Відповідно до вимог цього Закону, із змінами згідно Закону України «Про внесення змін до ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» , які набрали чинності 23.01.2018 р., визначений порядок встановлення лічильників газу споживачам. У разі не встановлення населенню лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Відповідачами порушено вимоги Кодексу газорозподільних систем, зокрема, пунктом 3 глави 4 «Порядок комерційного обліку газу по об`єктах побутових споживачів (населення)» розділу IX вказаного кодексу передбачено, якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу не забезпечений лічильником газу, фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по об`єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання. Побутовий споживач - це споживач, який споживає газ у своєму помешканні і квартирі). Загальнобудинковий лічильник рахує газ, спожитий цілим будинком, тобто всіма побутовими споживачами а також юридичними особами та суб`єктами господарської діяльності, розташованими в будинку.

Тому лічильник газу не забезпечує і не може забезпечити облік споживання кожного окремого побутового споживача. Вказаний нормативний акт НКРЕ, окрім того, що надає газорозподільним підприємствам право встановлювати загальнобудинкові лічильники, містить також пряму вказівку на застосування норм споживання до побутових споживачів, помешкання яких не обладнані лічильником.

Відповідач ПАТ «Львівгаз» будучи зобов`язаним вищевказаним законом встановити безкоштовно квартирні лічильники газу для такої категорії споживачів, як позивач, до 01 січня 2021 року, а у випадку не встановлення з його вини таких лічильників - обліковувати газ за нормами споживання. Натомість, ігноруючи вимоги Закону та порушуючи права позивача на безкоштовне встановлення приладу обліку газу в його помешканні, не встановив квартирний засіб обліку, встановив один загальнобудинковий лічильник, змінив порядок обрахунку, у зв`язку з чим позивачу проводиться нарахування неспожитого ним газу.

Відтак, нарахування позивачу ОСОБА_1 , як власнику кв. АДРЕСА_1 і споживачу газу обсягу та плати за спожитий газ, виходячи із показників загальнобудинкового лічильника з квітня 2017року, суд вважає неправомірним.

А тому вимога позивача про здійснення перерахунку об`єму і плати за спожитий газ у квартирі АДРЕСА_1 , виходячи із діючих протягом періоду з квітня 2017року норм споживання газу для громадян, які споживають газ, в квартирах, в яких не встановлені індивідуальні газові лічильники; суд вважає підставною, обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються порушеними, якщо: при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами.

Тобто, діями ПАТ «Львівгаз», споживач, у якого немає квартирного лічильника і якому відповідачі, як суб`єкти, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані за законом встановити такий лічильник безкоштовно, поставлений у нерівні умови в порівнянні з іншими споживачами, які мають квартирні лічильники газу.

Оскільки встановлення лічильника в окремому помешканні передбачено законодавчо, відповідачі зобов`язані за власні кошти встановити такий лічильник у квартирі позивача в передбачені законом строки.

Вище наведені висновки також підтверджуються правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного суду від 18.11.2018 у справі №214/2435/17.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Також, суд враховує, що задоволення позову буду відповідати такому, передбаченому ст. 1 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою захисту оспорюваних прав позивачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідачів в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40грн. у рівних частинах з кожного.

Керуючись ст.ст. 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 247, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до ПАТ «Львівгаз» (Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»), ТОВ «Львівгаз збут» про скасування нарахувань за користування газом та зобов`язання до вчинення дій – задовольнити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (м. Львів, вул. Золота,42, ЄДРПОУ 03349039) у передбачені законом строки встановити у квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , лічильник газу за кошти Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз».

Зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (м. Львів, вул. Золота,42, ЄДРПОУ 03349039), Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (м. Львів, вул. Золота,42, ЄРДПОУ 39594527) здійснити перерахунок об`єму та плати за спожитий газ по квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , виходячи із діючих протягом періоду нарахування - з квітня 2017року по день ухвалення рішення, норм споживання газу для громадян, у яких не встановлені газові лічильники.

Стягнути з Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (м. Львів, вул. Золота,42 ЄДРПОУ 03349039), Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (м. Львів, вул. Золота,42, ЄРДПОУ 39594527) в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок коп.) у рівних частинах з кожного (по 384грн.20коп.).

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Львова.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2019року.

Суддя В. В. Свірідова