Рішення № 85532899, 29.10.2019, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/2347/19

Провадження № 2/234/1536/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2019 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Сухоручко Ю.О.,

за участю секретаря Харькової Т.С.,

справа № 234/2347/19; провадження №2/234/1536/19

за участю представника позивача Федченка М.Л., відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: м.Київ, вул.Грушевського, 1д)

до

ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 ),

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивував тим, що 04.06.2007 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 6100 грн. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Станом на 14.01.2019 заборгованість за кредитним договором становить 27 702,16 грн., що складається з: 2471,32 грн. - заборгованість за кредитом; 17 425,47 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6248,12 грн. – пеня; 250 грн. – штраф (фіксована частина), 1307,25 грн. – штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, просить стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 27 702,16 грн., а також судовий збір у сумі 1921 грн.

Ухвалою суду від 26.02.2019р. відкрито спрощене позовне провадження по справі та призначено судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Додатково представник банку пояснив, що 04.06.2007р. відповідач в АТ КБ «ПриватБанк» підписав заяву про отримання кредиту в сумі 6100 грн. з базовою процентною ставкою за кредитом в розмірі 1,9 % на місяць на залишок заборгованості зі щомісячною комісією 1,0%. (а.с.13). В подальшому вказана процентна ставка змінювалася, про що відповідач був повідомлений 3 рази за допомогою СМС-повідомлення. Останній раз повідомлення було направлено 15.12.2012р. У разі незгоди з підвищеною процентною ставкою відповідач мав можливість погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці. На сьогоднішній день процентна ставка за кредитним договором складає 3,6% на місяць. Відповідач здійснював платежі на погашення кредиту до 2017р. В подальшому він припинив погашення кредитної заборгованості. В порядку п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (а.с.24) позивачу у серпні 2014р. був нарахований штраф. На підставі вищенаведеного просив задовольнити позовні вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки заборгованості перед банком не має. Додатково він суду показав, що, дійсно отримав в АТ КБ «ПриватБанк» кредиту картку з кредитним лімітом – 1000 грн., в подальшому ліміт був збільшений спочатку до 2000 грн., а в подальшому – до 15000 грн. Він постійно користувався кредитною карткою. Здійснював придбання товарів у вересні 2015р. та жовтні 2015р. Про підвищення процентної ставки він не знав, хоча до теперішнього часу користується тим самим мобільним номером.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні відповідач позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки заборгованості перед банком він не має.

РОЗГЛЯНУВШИ МАТЕРІАЛИ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ, СУД ВСТАНОВИВ:

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04.06.2007р. між сторонами по справі укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 6100,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з базовою кредитною ставкою в розмірі 1,9% на місяць.

У результаті неналежного виконання боржником умов укладеного договору, станом на 14.01.2019р. виникла заборгованість у розмірі 27 702,16 грн., з яких: 2 471,32 грн. – тіло кредиту, 17 425,47 грн. – відсотки за користування кредитом, 6248,12 грн. – пеня, 250 грн. – штраф (фіксована частина), 1307,25 грн. – штраф (процентна складова).

Наявність вказаної суми заборгованості і стала підставою для звернення позивача в суд з даним позовом про її стягнення у примусовому порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Щодо права банку на зміну процентної ставки, суд зазначає наступне.

У анкеті-заяві між банком та ОСОБА_1 зазначено, що ця анкета разом із Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами банка складає між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг.

Пунктом 1.1.3.2.4 Умов і правил надання банківських послуг передбачено, що банк має право здійснювати зміни тарифів, а також інших умов обслуговування рахунку. При цьому банк, за винятком випадків зміни наданого кредиту, зобов`язаний не пізніше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати про це клієнта у встановленому пунктом 1.1.3.2.10 порядку, зокрема у виписці по картрахунку або шляхом направлення СМС-повідомлень. Якщо упродовж 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то рахується, що клієнт погодився та приймає нові умови та тарифи.

Також судом встановлено, що 07.01.2013 року АТ КБ «ПриватБанк» підвищило процентну ставку за користування кредитом по кредитній карті «Універсальна» до 2,5%, а з 01.09.2014 року - до 2,9 % щомісячно. Про відповідну зміну позичальника повідомлено шляхом направлення СМС-повідомлень і відображення нової процентної ставки у виписці по картковому рахунку.

Частина четверта статті 1056-1 ЦК України встановлює, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

Оскільки встановлений Умовами і правилами надання банківських послуг порядок повідомлення клієнта про зміну процентної ставки не може бути застосований до спірних правовідносин з тих підстав, що ці Умови не є складовою укладеного сторонами договору про надання банківських послуг, а іншого порядку вони не погодили, повідомлення позичальника про зміну процентної ставки за користування кредитом повинно відбуватися у порядку, визначеному статтею 1056-1 ЦК України.

Позивачем не надано суду доказів письмового повідомлення відповідача про зміну процентної ставки за кредитним договором від 04.06.2007 року, у зв`язку із чим, суд приходить до висновку про безпідставність підвищення базової процентної ставки за користування кредитом по виданій позивачу кредитній карті «Універсальна».

Доводи представника позивача про те, що підписанням анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між ним і банком договору про надання банківських послуг, суд відхиляє, оскільки банк не довів, що саме поданий ним примірник Умов і правила надання банківських послуг розумів позивач при підписанні анкети-заяви і погодився з його положеннями.

Твердження позивача про повідомлення відповідача щодо наступного підвищення базової процентної ставки шляхом направлення СМС-повідомлення і надання виписки по рахунку не ґрунтуються на законі, тому суд вважає, що відповідач не повідомлений належним чином про зміну процентної ставки, так як стаття 1056-1 ЦК України вимагає саме письмового повідомлення позичальника про підвищення процентної ставки.

За таких обставин також не мають правового значення посилання представника позивача на те, що позивач не заявив про незгоду зі зміною процентної ставки і продовжив користуватися кредитною картою, оскільки, за відсутності належного повідомлення про зміну процентної ставки, такі дії відповідача не можуть бути розцінені як його мовчазна згода на відповідні зміни.

В анкеті-заяві позичальника від 04.06.2007 року встановлена базова процентна ставка 1,9 % на місяць , що загалом на рік становить 22,80 %.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № б/н від 04.06.2007 року проценти за користування грошовими коштами банк нараховував за процентною ставкою в розмірі 22,8% за період з 05.06.2007 по 31.12.2012р, а в період з 01.01.2013 по 31.08.2014р. за процентною ставкою в розмірі 30%, в період з 01.09.2014р. по 31.03.2015р. за процентною ставкою в розмірі 34,8% , з 01.04.2015 р. по 14.01.2019 р. за процентною ставкою в розмірі 43,2 %

При цьому заборгованість за процентами за період з 05 червня 2007 року до 31 грудня 2012 року (до підвищення банком процентної ставки до 43,20% річних) становила 58,38 грн.

Суд вважає неправомірними дії позивача щодо підвищення з 01 січня 2013 року процентної ставки до 30% , а потім до 43,20% річних, оскільки це виходить за межі узгодженого сторонами договору розміру процентів за користування грошовими коштами.

Судом встановлено, що заборгованість за тілом кредиту станом на 01.01.2013 року (день підвищення відсоткової ставки ) складала 1124,42 грн., кількість днів прострочення сплати заборгованості за кредитним договором за період з 01 січня 2013 року по 14 січня 2019 року, дорівнює 2205 дня, тому заборгованість за відсотками за цей період складає 1570,25 грн. (1124,42 грн. х 22,8%:360 днів х 2205 днів).

Оскільки відповідач несвоєчасно виконував зобов`язання за кредитним договором суд приходить до переконання про необхідність стягнення заборгованості процентів за користування кредитом, яка відповідно до розрахунку, станом на 31 грудня 2012 року, накопичувальним підсумком складає 58,38 грн. грн., яка розрахована виходячи із суми заборгованості за кредитом за відсотковими ставками 22,80% що відповідає умовам, передбачених кредитним договором та є такими, що не порушують права відповідача, як споживача кредитних послуг.

Отже, відповідач, в межах заявлених позовних вимог, повинен сплатити банку заборгованість по процентам за користування кредитом, яка за період з 31.12.2012 року по 14 січня 2019 року складає 1628,63 грн. (1570,25 грн. + 58,38 грн.).

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.06.2007 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https:www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період – з часу виникнення спірних правовідносин (04.06.2007р.) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14.01.2019р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічну норму містить і частина шоста статті 81 ЦПК України.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів банку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів льготного періоду, яка також не містить підпису позичальника.

Суд вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів льготного періоду, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04.06.2007 року шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді, відповідальність у вигляді неустойки (штрафів, пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору зі ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Таким чином, суд вважає що позов підлягає задоволенню частково – з відповідача необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 04.06.2007р., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 2471,32 грн., заборгованість за процентами – 1628,63 грн. , а разом 4099,95 грн.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 284,31грн.( 4099,95 х 1921 : 27702,16)

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 82, 95, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.526, 551, 549, 625, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299 код ЕДРПОУ 14360570 р/р № НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.06.2007 року на загальну суму 4099,95 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 2471,32 грн., заборгованість за процентами – 1628,63 грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299 код ЕДРПОУ 14360570 р/р № НОМЕР_2 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 284,31 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Донецького Апеляційного суду через Краматорський міський суд Донецької області.

Суддя Краматорського міського

суду Донецької області Ю.О. Сухоручко