Ухвала суду № 85532532, 07.11.2019, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/360/16-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі колегії суддів: в складі головуючого судді Стадченко О.В., суддів Каліуш О.В., Сітнікова Т.Б., при секретарі Клугер Т.А., за участю прокурора Заскалкіна А.С., захисника Расторгуєва О.В., обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42014160690000043 від 23.09.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 146, ч.3 ст. 187, ч.3 ст. 189, ч.1 ст. 410, ч.1 ст. 263 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ст. 198 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області перебуває кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42014160690000043 від 23.09.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 146, ч.3 ст. 187, ч.3 ст. 189, ч.1 ст. 410, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ст. 198 КК України.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження особистого зобов`язання та виконання обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_1 терміном на два місяці, посилаючись на існування ризиків: переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого і свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Захисник та обвинувачені в судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора і просили його відхилити.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання, прийшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Враховуючи один з найважливіших принципів судочинства – забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, законодавець поставив перед судом завдання через певні проміжки часу, визначені законом, контролювати обґрунтованість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу та з`ясовувати доцільність збереження такого запобіжного заходу.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2018 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Підставою для обрання та в подальшому продовження вказаного запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 було існування, з достатньою ймовірністю, ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.

Положення частини 2 статті 194 КПК України зобов`язує суд постановити ухвалу про відмову в продовженні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе, між іншим наявність, достатніх підстав вважати, що продовжує існувати хоча б один із ризиків, на які вказує прокурор, або з`явилися нові ризики, які виправдовують обмеження особистої свободи обвинуваченого та перешкоджають завершенню судового розгляду кримінального провадження.

Кримінальне провадження значний час перебуває на стадії судового розгляді. Разом з тим, незважаючи на те, що наразі судом не допитані свідки сторони обвинувачення і захисту, нові підстави на обґрунтування не зменшення і продовження існування ризику незаконного впливу на свідків і потерпілого прокурором не наведені та не доведені.

Безумовно, метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам незаконно впливати на потерпілого, свідків, а не метою реагування на вже існуючий факт залякування або іншого незаконного впливу на потерпілого або свідків. Проте, прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу, повинен наводити інші підстави на обґрунтування вказаного ризику, а не формально підходити до вимог закону, вказуючи черговий раз на ті ж самі підстави, які вже були оцінені судом при постановленні попередньої ухвали про продовження запобіжного заходу обвинуваченому.

Крім того, суд в котре наголошує на тому, що прокурором не доведено в судовому засіданні, належними доказами, існування ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_1 від суду. Доводи прокурора, на обґрунтування вказаного ризику, про те, що останній після вчинення кримінальних правопорушень самостійно до правоохоронних органів не звернувся, не може свідчити про його ухилення від суду. Крім того, з часу зміни запобіжного заходу обвинувачений ОСОБА_1 належним чином виконував обов`язки щодо явки до суду. Також, на переконання суду, прокурором не доведено існування ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки зазначений ризик ґрунтується лише на припущеннях та об`єктивно нічим не підтверджений. Виявлення за місцем мешкання ОСОБА_1 зброї та її вилучення, не може вказувати на те, що останній буде продовжувати вчиняти злочини з вилученою зброєю.

Згідно ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може бути обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом. Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини визначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Зі спливом певного часу сама по собі тяжкість кримінальних правопорушень, що інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_1 на переконання суду не є підставою для обмеження права на вільне пересування останнього і прокурор має навести інші підстави для подальшого застосування запобіжного заходу.

Зважаючи на вказані гарантії забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, передбачені Конституцією України і діючим КПК України, суд вважає, що підстави для обмеження свободи обвинуваченого ОСОБА_1 шляхом продовження застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відсутні.

Резюмуючи вищенаведене, суд вважає, що прокурор в судовому засіданні не навів і не довів належними і допустимими доказами існування на теперішній час жодного з ризиків, передбачених ст.177 КПК України, з огляду на що клопотання прокурора задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.3 ст.194 КПК України, суд має право зобов`язати обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду, якщо прокурор … не доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.177-179, 194, 331 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу та обов`язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов`язання – скасувати.

Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 прибувати за кожною вимогою до суду роз`яснивши йому, що у разі неприбуття на виклик суду без поважних причин на нього може бути накладено грошове стягнення у розмірі від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також застосований привід.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Судді: