Рішення № 85519363, 01.11.2019, Микільський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Володарський районний суд Донецької області)

Справа № 222/1302/19

Провадження 2/222/381/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2019 року Володарський районний суд Донецької області в складі:

судді Доценко С.І.,

за участі секретаря Болбат Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі АТ КБ "Приватбанк", звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову посилався на те, що відповідачкою, з метою отримання банківських послуг, підписано заяву б/н від 04.11.2010 року, згідно якої остання отримала кредит у розмірі 3500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Підписавши заяву, відповідачка підтвердила згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку, які викладені на офіційному банківському сайті, складає Договір про надання банківських послуг.

Несвоєчасне виконання умов вищевказаного договору з боку відповідачки призвело до утворення заборгованості, що станом на 23.04.2019 року становить 33343,44 грн та складаєтьсяз: заборгованості за кредитом в розмірі 2741,6 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 26037,87 грн, штрафів за фіксованою частиною та процентною складовою в розмірі 500 грн та 1563,97 грн відповідно.

Просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у вказаній сумі.

05.08.2019 року ухвалою суді Володарського районного суду Донецької області відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено її розгляд. Копію ухвали надіслано сторонам.

21.08.2019 року відповідачка надала відзив на позов. Згідно відзиву ОСОБА_1 позовні вимоги визнала в частині заборгованості в межах позовної давності та не заперечувала проти їх задоволення. Проте, заперечила підвищення позивачем процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку, правомірність нарахування штрафів з огляду на постійне проживання на території проведення антитерористичної операції. Просила відмовити в цій частині позову.

16.09.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечував проти доводів відповідачки в частині нарахування процентів, посилаючись на те, що такий порядок передбачений "Умовами та правилами надання банківських послуг", які є складовою частиною Договору про надання банківських послуг. Також посилався на те, що звернувся до суду з позовом в межах позовної давності, оскільки строк дії перевипущеної картки сплинув лише в грудні 2017 року. Отже, просив задовольнити позов в повному обсязі. Не заперечував зменшити позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки штрафів з огляду на її проживання на території проведення антитерористичної операції.

20.09.2019 року відповідачка надала заперечення, в яких, окрім раніше викладеного у відзиві додала, що не підписувала «Умови та правила надання банківських послуг», що свідчить про те, що вони на неї не розповсюджуються. Визнала позов в частині стягнення заборгованості за договором в межах позовної давності.

Представник позивача, відповідачка до судового засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

З огляду на неявку сторін, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши заяви сторін по суті справи, подані сторонами докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості, а саме заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом та штрафів (фіксованої частини та процентної складової).

Так, за змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 04.11.2010 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 3500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Згідно з Умовами договору відповідачка зобов`язалася здійснювати повернення кредиту частинами, визначеними Тарифами (обов`язковими щомісячними платежами в розмірі 7% від заборгованості але не менше 50 грн,) та у визначені строки, а також щомісячно до 25 числа кожного місяця сплачувати проценти за користування кредитом (3%) із розрахунку 360 календарних днів на рік (пункти 2.1.1.5.5., 2.1.1.12.6., 2.1.1.12.4. Договору).

Крім того, Умовами встановлена відповідальність за порушення строку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Строк дії Договору становить 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про розірвання договору, він автоматично лонгується на той же строк (пункт 1.1.7.12. Договору) .

Таким чином, повернення кредиту відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами.

На порушення умов договору позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості станом на 23.04.2019 року в розмірі 33343,44 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 2741,60 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 26037,87 грн, штрафу за фіксованою частиною в розмірі 500 грн та штрафу за процентною складовою в розмірі 1563,97 грн.

Останній платіж на погашення боргу відповідачка здійснила 19.07.2016 року на суму 300 грн.

Заперечуючи проти позову відповідачка посилалася на пропуск банком строку звернення до суду з цим позовом, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Як зазначалося, 04.11.2010 року відповідачка отримала кредитну карту зі строком її дії до 30.11.2017 року, при цьому повернення кредиту відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами.

Останній платіж на погашення суми боргу за вказаним договором здійснено відповідачкою 19.07.2016 року.

Таким чином, перебіг строку позовної давності почався з моменту настання строку погашення чергового платежу за договором тобто з серпня 2016 року.

Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 30.07.2019 року, тобто в межах установленого законом строку позовної давності.

У зв`язку з чим не заслуговують на увагу доводи відповідачки про те, що позивачем пропущена позовна давність, а тому підстави для відмови у позові за спливом позовної давності відсутні.

Проте, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18 та від 04 липня 2018 року, у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.

Судом встановлено, що кінцевим терміном повернення кредиту є 30.11.2017 року, що відповідає строку дії картки.

Таким чином, право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, та штрафи припинилося зі спливом строку кредитування 30.11.2017 року, а тому після цієї дати позивач не мав права здійснювати зазначені нарахування.

Отже, вирішуючи питання про стягнення заборгованості з відсотків за користування кредитом, в межах загальної позовної давності, тобто нарахованих за останні три роки до дня звернення до суду з позовом з 30.07.2016 року по 30.07.2019 року, на чому наполягала позивачка, суд вважає законним стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість з відсотків за користування кредитом за період з 30.07.2016 року (початок перебігу строку позовної давності) по 30.11.2017 року (строк дії картки), в решті вимоги про стягнення заборгованості з відсотків відмовити на підставі того, що право нараховувати відсотки після закінчення строку дії кредитного договору у позивача припинилося, в той же час до таких вимог не може бути застосована позовна давність, оскільки вони є безпідставними.

Розраховуючи суму заборгованості з відсотків, що підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, суд звертає увагу на таке.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором б/н від 04.11.2010 року вбачається, що проценти за користування кредитом відповідачці нараховувалися з часу укладання договору до 01.01.2013 року виходячи із процентної ставки 3% на місяць, з 01.01.2013 року до 01.09.2014 року - із розрахунку 2,5 % на місяць, з 01.09.2015 року до 01.04.2015 року - із розрахунку 2,9% на місяць, після 01.04.2015 року - 3,6% на місяць.

Відповідно до частини 1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Частина 4 зазначеної статті передбачає, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17 боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.

Матеріали справи доказів належного повідомлення відповідача про підвищення відсоткової ставки не містять.

Посилання представника позивача на Умови та правила надання банківських послуг, які передбачають повідомлення про зміни тарифного плану через SMS-повідомлення, судом не може бути прийнято до уваги, як належне повідомлення споживача про зміну таких послуг, оскільки ці доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Умовами встановлено обов`язок банку, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту) не менш як за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по рахунку згідно договору, а даних щодо такого інформування матеріали справи не містять.

Отже, заслуговують на увагу заперечення відповідача щодо необґрунтованого підвищення процентної ставки за кредитом, про що він не повідомлений належним чином.

Враховуючи, що зміна умов договору по картковому рахунку в односторонньому порядку без згоди відповідача визнана судом порушенням Умов та правил надання банківських послуг, наданий позивачем розрахунок заборгованості за процентами підлягає коригуванню та розрахунку, виходячи з відсоткової ставки 3% на місяць.

Вирішуючи питання про розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитом, суд, детально перевіривши, шляхом математичного перерахунку, розрахунок заборгованості по відсоткам, наданий позивачем, застосовуючи формулу: N*M/360*Y=Z, де N- заборгованість за кредитом (поточне та прострочене тіло кредиту); М - процентна ставка, 360 - кількість днів у році; Y - кількість днів, за які здійснюється нарахування, приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 1114,92 грн за період з 30.07.2016 року по 30.11.2017 року виходячи чи із розрахунку 2741,60 х 30% : 360 х 488.

Крім того, суд вважає, що до правовідносин, що склались між сторонами необхідно також застосувати Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року з змінами та доповненнями від 12 лютого 2015 року.

Відповідно до преамбули Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Згідно ст.1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

В пункті 5 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов`язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» №405/2014 від 14 квітня 2014 року, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" Кабінет Міністрів прийняв Розпорядження № 1275р в редакції від 02.12.2015 року, яким затвердив Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Згідно п.20 ч.1 Додатку до Розпорядження КМУ № 1275р в редакції від 02.12.2015 року, м.Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає в селі Зоря Ніколсьького району Донецької області, тобто у зоні проведення АТО, а тому на неї розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст.11 Прикінцевих та перехідних положень визначено, що термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Даний Закон набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, опублікований 14 жовтня 2014 року в газеті «Голос України» №197.

Аналізуючи вказаний Закон, суд приходить до висновку, що позивач не мав права нараховувати відповідачу штраф на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором б/н від 04.11.2010 року, починаючи з 14 квітня 2014 року, тому суд відмовляє позивачу в цій частині. А саме, не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідачки штрафів в сумах 500 грн та 1563,97 грн відповідно.

Враховуючи викладене, а саме те, що відповідачка умови кредитного договору б/н від 04.11.2010 року не виконує належним чином, з неї на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом в сумі 2741,60 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 1114,92 грн, а разом 3856,52 грн, в решті позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір пропорційно до задоволених позовних (11,57%) вимог в розмірі 222,30 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 13, 18, 76, 81, 141, 247, 263,265 ЦПК України, 257-259, 264, 509, 530, 533, 554, 559, 526, 611, 625, 629, 638, 1046, 1048, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», суд,

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (АТ КБ « ПРИВАТБАНК»), код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО №305299, заборгованість за кредитним договором №б\н від 04.11.2010 року сумі 3856 (три тисячі вісімсот п`ятдесят шість) гривень 52 грн копійки, витрати по сплаті судового збору в сумі 222 (двісті двадцять дві) гривні 30 копійок, а разом 4078 (чотири тисячі сімдесят вісім) гривень 82 копійки.

В решті позову -відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Суддя С.І. Доценко