Рішення № 85511118, 30.10.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/134/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Прокопчук Л.М.,

з участю представника позивача Гетманщук Л.С. ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, суд -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Гетманщук Л.С. в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив, просила суд стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 30 липня 2013 року в розмірі 104047, 59 грн. в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності просила суд відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала з підстав викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях, просила суд застосувати строки позовної давності та відмовити АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позову.

Суд, заслухавши представника позивача Гетманщук Л .С . , представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:

Як було встановлено в судовому засіданні, 30 липня 2013 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 30.07.2013 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 4700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

21 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (АТ КБ "Приватбанк").

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту долученої позивачем до позовної заяви копії анкети-заяви позичальника вбачається, що у даній анкеті хоча і ведеться посилання на «Умови та правила надання банківських послуг», проте не зазначено, що це саме ті умови, які затверджені наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та на які робить свої посилання позивач, існували та були предметом укладення кредитного договору та є його складовою, у тому числі про згоду позичальника ОСОБА_3 , щодо погодження розміру кредитного ліміту та його зміну за одностороннім рішенням та ініціативою АТ КБ "Приватбанк", а також про обов`язок позичальника щодо повернення кредиту протягом невизначеного строку, сплати процентів за користування кредитом у зазначеному банком розмірі, винагороди, неустойки (пені і штрафів) та щодо одностороннього збільшення терміну позовної давності відносно вимог банка до 50 років.

Крім того, подана анкета-заява, яка підписана сторонами, не містить умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

У той же час, позивач АТ КБ "Приватбанк" у своїй позовній заяві зазначає, що станом на 30 вересн я 2017 року, у позичальника ОСОБА_3 перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 104047,59 грн., яка складається з наступного: 4699,85 грн. заборгованість за кредитом, 94697,74 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 4650,00 грн. заборгованість за пенею та комісією.

Таким чином, у поданій позовній заяві, позивач крім тіла кредиту просить стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять та АТ КБ "Приватбанк" не надано на вимогу суду належних підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку є неможливим застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин та до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

А тому, у даному випадку суд вважає, що долучені банком до позову умови і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним споживчому кредитуванню, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

А оскільки, волевиявлення позичальника є відсутнім то у такому разі, зазначені Умови та Правила надання банком кредиту та Тарифи банку не можуть вважатися складовою кредитного договору між банком та позичальником.

За таких умов, є відсутніми правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Вищенаведений висновок узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та висновком Верховного Суду, викладений у постанові від 17 липня 2019 року по справі № 175/4576/14-ц (провадження № 61-18993св18).

Окрім того, зазначені «Умови та правила надання банківських послуг», затверджені наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифи Банку» які долучені позивачем до позовної заяви, не мають реквізитів необхідних для офіційного документа (дата і номер) та не містять посилань на їх складову або їх приналежність в якості додатків до договору №б/н від 30.07.2013 року.

Також, суд вважає за необхідне вказати, що всупереч вимоги ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначені «Умови та «Тарифи Банку» в редакції, поданій позивачем, не містять підписів відповідача, які б засвідчували, що вони укладені разом в один день з підписанням заяви №б/н від 30.07.2013 року та що позичальник їх отримав, а відтак розумів, що саме ці умови він мав на увазі підписуючи заяву (з посиланням на конкретну редакцію таких Умов та Тарифів), у тому числі про досягнення домовленості з банком та згоду Позичальника на прийняття від банку будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку, а також про обов`язок Позичальника щодо повернення кредиту протягом невизначеного строку, сплати процентів за користування кредитом у зазначеному на розсуд банку розмірі, винагороди, неустойки (пені і штрафів) та щодо терміну позовної давності відносно вимог банка у 50 років.

Окрім того, позивачем взагалі не було долучено до позовної заяви «Пам`ятку клієнта», яка за умовами зазначеної анкети-заяви є складовою кредитного договору. З наведеного, в порушення вимоги ст.1055 ЦК України, не вбачається за можливе встановити факт поінформованості позичальника в письмовій формі та належності укладення в письмовій формі кредитного договору.

Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, зокрема: рішення у справі: Van de Hurk v. the Netherlands (Ван де Гурк проти Нідерландів (§59), завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами.

У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява №10705/12) Європейський суд з прав людини відзначив таке: «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Відповідно до вимоги частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.80 ЦПК України).

Згідно з частинами 2, 6 статті 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, то такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до положень п.25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Заява № 63566/00) від 18 липня 2006 року, суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше вони не виконують свої зобов`язаннях щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція).

Згідно ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, оскільки доказів підписання та узгодження відповідачем ОСОБА_3 Умов та Правил надання банком кредиту та Тарифів банку, в редакції поданій АТ КБ "Приватбанк", суду не надано, то суд дійшов висновку, що їх умови не сторонами не узгоджувались.

За наведених обставин, нараховані позивачем до стягнення з відповідача складові суми заборгованості по кредиту, зокрема: по процентам за користування кредитом в розмірі 94697,74 грн. та пені і комісія в розмірі 4650,00 грн., до задоволення не підлягають в зв`язку з їх недоведеністю.

Щодо заявленої до стягнення суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4699,85 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з розрахунком заборгованості останній платіж за кредитним договором ОСОБА_3 здійснив 10 вересня 2013 року. Вказана обставина визнається представниками сторін.

З наданого позивачем АТ КБ "Приватбанк" розрахунку заборгованості відповідача станом на 30.09.2017 року вбачається, що саме 30 квітня 2014 року у позичальника ОСОБА_3 виникла заборгованість по сплаті тіла кредиту, а саме: поточна в розмірі - 3444,73 грн. та прострочена в розмірі - 1 255,12 грн. (разом: 4699,85 грн.).

У той же час, судом встановлено, що строк дії виданої відповідачу кредитної картки обмежено 30 липня 2014 року. Вказана обставина визнається представниками сторін.

Позовна заяву АТ КБ "Приватбанк" датована 06.12.2017 року, а фактично пред`явлена банком до суду лише 04 січня 2018 року.

Під час розгляду справи в суді представник відповідача ОСОБА_2 подала до суду письмові пояснення по суті спору в яких, зокрема, вказала на застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, посилаючись на те, що заборгованість по кредиту виникла 30 квітня 2014 року, а 30 липня 2014 року взагалі закінчився строк дії кредитної картки.В свою чергу АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду лише 04 січня 2018 року.

Вищезазначене в цій частині слід вважати заявою представника відповідача ОСОБА_2 про застосування судом наслідків спливу позовної давності (в порядку визначеному ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки відповідно до Умов та правил надання банківських послуг строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починаєтьсяз моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Як було зазначено вище, виходячи з того, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам пунктом 1.1.7.31 яким встановлено позовну давність тривалістю в 50 років, не містять підпису відповідача, та у заяві позичальника ОСОБА_3 домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, позивач дійшов хибного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам пунктом 1.1.7.31, яким встановлено позовну давність тривалістю в п`ятдесят років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи анкету-заяву, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальником, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, посилання представника позивача на те, що згідно п.1.1.7.31 договору, а саме про те, що строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені, штрафів) був збільшений до 50 років, не може заслуговувати на увагу суду.

З урахуванням наведеного, до даних правовідносин підлягають застосуванню загальні строки позовної давності у три роки, які визначені ч.1 ст.257 ЦК України.

Судом не приймаються до уваги посилання представника позивача на те, що на умовах укладеного договору, а саме Умов та правил банківських послуг, банк здійснив пролонгацію карткового кредиту відповідачу на підставі його Заяви №б/н від 30.07.2013 року, оскільки, як вже зазначалось вище, вказані Умови та правила банківських послуг не були підписані позичальником, а тому, не можуть бути взяті до уваги судом як належні докази та бути підтвердженням зазначених позовних вимог банку. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 321/1653/13-ц (провадження № 61-18656св18).

Оскільки на картці вказано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, тому строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12.

Оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів щомісячно, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Таким чином, виникнення 30 квітня 2014 року прострочення по тілу кредиту та закінчення 30 липня 2014 року строку дії кредитної картки та відсутності належних і допустимих доказів її фактичної пролонгації, а також фактичні обставини пред`явлення банком до суду позовної заяви лише 04 січня 2018 року, вказують на пропуск позивачем строку позовної давності.

За наведеного, у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4699,85 грн., яка складається з поточної в розмірі - 3444,73 грн. та простроченої в розмірі - 1255,12 грн., слід відмовити з підстав пропуску позовної давності АТ КБ «Приватбанк» на задоволення такої вимоги у примусовому порядку через суд.

Частиною 4 статті 267 цього Кодексу встановлено: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

За вищевикладених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4699,85 грн. не підлягають до задоволення, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача А отже у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_3 судових витрат понесених позивачем по справі по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 30.07.2013 року в розмірі 104 047 грн. 59 коп., відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рівненського

міського суду Бердій М.А.