Рішення № 85499376, 08.11.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2019 року справа № 580/2957/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1744 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини А1744, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1744 (м. Черкаси, вул. Надпільна, 222, ідентифікаційний код юридичної особи 08088626) щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в запас грошової допомоги для оздоровлення за 2018 рік в розмірі 15406,30 грн., грошової допомоги для оздоровлення за 2019 рік в розмірі 15406,30 грн., грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 рік в розмірі 3594, 80 грн., а всього 34407, 40 грн.

- зобов`язати військову частину А1744 (м. Черкаси, вул. Надпільна, 222, ідентифікаційний код юридичної особи 08088626) виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2018 рік в розмірі 15406,30 грн., грошової допомоги для оздоровлення за 2019 рік в розмірі 15406, 30 грн., грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 рік в розмірі 3594, 80 грн., а всього 34407,40 грн., а також виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в Збройних Силах України у складі військової частини А1744 та наказом командира від 25.03.2019 року №63 звільнено зі служби та виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення.

В день звільнення з військової служби в запас позивач звернувся до командування військової частини із двома рапортами від 25.03.2019, в яких просив виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік та за 2019 рік, однак вказана допомога не виплачена. Також позивачу не виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток, чим допущено протиправну бездіяльність.

Оскільки позивачу в день звільнення зі служби в запас не виплачено усі належні суми при звільненні, тому на думку позивача у відповідності до ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач подав відзив проти адміністративного позову, в якому вказує, що в період з 30.10.18 по 13.03.19 ОСОБА_1 не перебував в трудових відносинах з військовою частиною А1744, тому військова частина є неналежним відповідачем у даній справі.

ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «д» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через службову невідповідність) та з 30.10.2018 по дату звільнення, відповідно ухвал Соснівського районого чуду м. Черкаси та наказу начальника тилу Збройних Сил України від 30.10.2018 №46 ОСОБА_1 увільнений з посади помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби та зарахований у розпорядження начальника тилу Збройних Сил України. Перебуваючи у розпорядженні начальника тилу ЗСУ ОСОБА_1 не виконував обов`язки за посадою, щодо виконання ним обов`язки військової служби жодних доказів ним не надано. Будь-яких рапортів щодо надання відпустки від ОСОБА_1 до військової частини А1744 не надходило. Тобто в свою чергу ОСОБА_1 не виконані вимоги п. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ст. 9 Закону України «Про відпустки». Отже, щорічна основна відпустка за 2018-2019 роки не надається та грошова допомога на оздоровлення не виплачується.

Виходячи з вищезазначеного військовою частиною А1744 ОСОБА_1 виплачено всі належні йому кошти при звільнені, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що із 17.07.2001 по 11.05.2016 та з 25.04.2017 по 25.03.2019 року, ОСОБА_1 , проходив службу у Збройних Силах України.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.10.2018 задоволено клопотання прокурора військової прокуратури Черкаського гарнізону та відсторонено позивача від посади помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини А1744. В подальшому відсторонення від посади продовжувалося ухвалами слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.12.2018 та від 24.01.2019.

Наказом начальника тилу ЗСУ від 30.10.2018 №46 позивача увільнено від посади помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи начальника фінансово-економічної служби 104 окремого автомобільного батальйону тилу Збройних Сил України та зараховано у розпорядження начальника тилу ЗСУ, на термін перебування у розпорядженні наказано утримувати позивача на всіх видах забезпечення та у списках 104 окремого автомобільного батальйону тилу Збройних Сил України.

Наказом начальника тилу ЗСУ №9 від 13.03.2019 позивача звільнено з військової служби у запас. Наказом командира в/ч А1744 від 25.03.2019 № 63 позивача виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення.

В день звільнення з військової служби в запас 25.03.2019 позивач звернувся до командування в/ч із двома рапортами, в яких просив виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік та за 2019 рік.

Листом №1177 від 16.04.2019 військова частина А1744 звернулась до Департаменту фінансів Міністерства оборони України з проханням надати роз`яснення:

- які види грошового забезпечення нараховуються і виплачуються майору ОСОБА_1 з 27 грудня 2018 року (дата зміни запобіжного заходу) до дати виключення майора ОСОБА_1 із списків військової частини А1744;

- виходячи з яких видів грошового забезпечення потрібно нарахувати грошову компенсацію за 26 днів невикористаної щорічної відпустки за 2018 рік;

- чи має право майор ОСОБА_1 , на виплату йому, грошової допомоги на оздоровлення за 2018 та 2019 роки. Якщо так, то з яких видів грошового забезпечення повинна бути здійснена виплата;

- чи має право майор ОСОБА_1 , на виплату йому індексації грошового забезпечення з грудня 2018 року по день виключення із списків військової частини А1744.

17 квітня 2019 року позивач звернувся до командира військової частини А1744 з проханням повідомити підстави невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2018-2019 роки та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Листом №1246 від 25.04.2019 військова частина А1744 повідомила позивача про надіслання запиту до Департаменту фінансів Міністерства оборони України з проханням надати роз`яснення щодо питань, які порушені позивачем.

На повторні звернення від 31.05.2019 та від 17.07.2019 позивач відповіді не отримав, доказів реагування на вказані звернення відповідач до відзиву на позов не приєднав.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

У відповідності до п. 2 розділу XXIX Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, які відповідно до Кримінального процесуального кодексу України відсторонені від посад, виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з дня, наступного після відсторонення від посади, до дня повернення до виконання службових обов`язків за посадою.

З аналізу норм наведених законодавчих актів слідує висновок, що військовослужбовці, які відсторонені від посади відповідно до Кримінального процесуального кодексу України продовжують отримувати грошове забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Пунктом 3 розділу XXIX Порядку №260 визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, щодо яких відповідно до Кримінального процесуального кодексу України застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (цілодобово), призупиняється з дня взяття під варту або направлення під цілодобовий домашній арешт до дня повернення до виконання службових обов`язків за посадою.

У разі якщо до зазначених військовослужбовців обрано інший запобіжний захід, що дозволяв йому виконувати службові обов`язки, визначені командиром військової частини, за період їх виконання з дня прибуття до військової частини і до дня отримання військовою частиною повідомлення суду про набрання вироком законної сили чи закриття кримінального провадження грошове забезпечення виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

В свою чергу, у разі застосування цілодобового домашнього арешту до військовослужбовця, виплата грошового забезпечення йому не здійснюється до обрання іншого запобіжного заходу.

Як встановлено судом, ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.10.2018 у справі №712/13045/18 відмовлено слідчому УСБУ в Черкаській області у задоволенні клопотання про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Також ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.10.2018 у справі №712/13045/18 ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади до 28.12.2018.

В подальшому ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.12.2018 у справі №712/13045/18 частково задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту: продовжено ОСОБА_1 строк застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час доби з 20 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. до 25.01.2019 року. Ухвала набрала законної сили 27.12.2018.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.01.2019 у справі №712/13045/18 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Проаналізувавши наведені обставини, суд дійшов висновку, що з 27.12.2018 ОСОБА_1 хоча і відсторонений від займаної посади, проте цілодобовий домашній арешт йому припинено та змінено його домашнім арештом у нічний час доби, а в подальшому - особистим зобов`язанням.

Таким чином, з 27.12.2018 ОСОБА_1 у відповідності до вимог Порядку №260 мав право на отримання грошового забезпечення в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, оскільки встановлена Порядком №260 заборона виплати грошового забезпечення поширюється виключно на випадки цілодобового домашнього арешту та тримання під вартою.

В силу положень п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

В контексті зазначених норм Закону України «Про відпустки» вбачається, якщо за працівником зберігалось місце роботи та частково заробітна плата, навіть якщо працівник фактично не працював, то вказаний період часу враховується до стажу роботи який дає право на щорічну відпустку.

З урахуванням наведеного, суд встановив, що позивач має право на щорічну відпустку за період роботи з 01.01.2019 по дату звільнення 25.03.2019.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до абз. 1 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.

Отже, згідно наведених норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, за наявності права на відпустку, мають право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

При цьому, судом відхиляються посилання відповідача на п. 15 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки ці норми закону передбачають право військовослужбовців, в тому числі тих, які звільняються через службову невідповідність, на отримання відпустки з подальшим звільненням, та ними не відміняється встановлене попереднім пунктом право на отримання грошової компенсації невикористаних днів щорічної відпустки.

Згідно наданої відповідачем довідки-розрахунку №210 від 27.08.2019 грошова компенсація позивачу за невикористані у 2019 році 7 днів щорічної відпустки складає 3594,80 грн., які не виплачені відповідачем у добровільному порядку, тому підлягають стягненню за рішенням суду. Закон не містить прямої вказівки, що звільнення військовослужбовця через службову невідповідність позбавляє його права на компенсацію невикористаних днів відпустки.

Щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2018 та 2019 роки суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Нормами п. 1, 2 розділу XXІІІ Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року).

З системного аналізу наведених норм Закону та Порядку №260 слідує висновок, що військовослужбовець, який набув право на отримання щорічної відпустки, має право на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

При цьому, Порядок №260 наділяє військовослужбовця обирати один з можливих варіантів отримання грошової допомоги на оздоровлення:

- або у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку;

- або у другу частину щорічної основної відпустки;

- або без вибуття у відпустку, шляхом подачі рапорту протягом поточного року.

З огляду на викладене, суд відхиляє твердження відповідача про необхідність використання позивачем права на виплату допомоги на оздоровлення виключно разом із вибуттям у відпустку.

Позивач скористався своїм правом на отримання допомоги на оздоровлення шляхом подачі рапортів у день звільнення, тому на відповідача покладено обов`язок щодо виплати позивачу допомоги на оздоровлення.

Згідно довідок-розрахунків №211, №212 від 27.08.2019 розмір грошової допомоги на оздоровлення позивача у 2018 та 2019 роках складає 15406,30 грн., що в сумі становить 30812,60 грн., яка не виплачена відповідачем у добровільному порядку, тому підлягає стягненню в судовому порядку.

Щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з того, що згідно частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частино 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частино 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ця норма передбачає обов`язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб`єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Нормативно-правовими актами, які визначають порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб які проходять службу за контрактом, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

У постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року №6-259цс17 наведені правові висновки, за якими, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Одноразова грошова допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року у справі №805/294/16-а.

З огляду на те, що відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем у день звільнення, суд вважає, що згідно ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Твердження відповідача, що військова частина А1744 є неналежним відповідачем у справі, судом оцінюються критично, оскільки згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Суд приймає до уваги, що виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, припинення доступу до державної таємниці, відбулось на підставі наказу командира військової частини А1744 №63 від 25.03.2019.

Отже, саме військова частина А1744 є безпосереднім роботодавцем позивача, який і повинен на підставі вищенаведених норм КЗпП України здійснити повний розрахунок при звільненні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1744 (Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Надпільна, 222, ідентифікаційний код 08088626) щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільненні з військової служби в запас грошової допомоги для оздоровлення за 2018 рік в розмірі 15406,30 грн грошової допомоги для оздоровлення за 2019 рік в розмірі 15406,30 грн., грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 рік в розмірі 3594,80 грн., а всього 34407 (тридцять чотири тисячі чотириста сім) грн. 40 коп.

Зобов`язати військову частину А1744 (м. Черкаси, вул. Надпільна, 222, ідентифікаційний код юридичної особи 08088626) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги для оздоровлення за 2018 рік в розмірі 15406,30 грн., грошової допомоги для оздоровлення за 2019 рік в розмірі 15406,30 грн., грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 рік в розмірі 3594,80 грн., а всього 34407 (тридцять чотири тисячі чотириста сім) грн. 40 коп., а також виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко