Ухвала суду № 85499104, 07.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2019 р. № 520/9891/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чудних С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Хмелівської Н.М.,

представника позивача - Рощупкіної В.Г.,

представника відповідача - Виноградова В.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання представника позивача щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та заяву представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимоги і рішень,

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням ДФС у Харківській області:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, від 09.07.2019 №Ю- 00000951307 Головного управління ДФС у Харківській області на суму 855661,83 грн;

- рішення № 00015941307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 09.07.2019 Головного управління ДФС у Харківській області на суму 427830,91 грн;

- рішення №00015951307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 09.07.2019 Головного управління ДФС у Харківській області на суму 1877,93 грн;

- рішення №00015961307 про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок від 09.07.2019 Головного управління ДФС у Харківській області на суму 255,00 грн.

22 жовтня 2019 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду. В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача зазначив, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", строк звернення до адміністративного суду визначений приписами пункту 56.18 статті 56, статтею 102 Податкового кодексу України не застосовується, на що також вказував Верховний Суд в постановах від 31.01.2019 у справі №802/983/18-а, від 17.07.2019 у справі №0740/1050/18.

У судовому засідання представник відповідача підтримав вказану заяву та просив суд залишити позовну заяву Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" без розгляду.

Представник позивача заперечував проти залишення позовної заяви без розгляду, надав до суду заяву про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та просив поновити пропущений строк звернення до суду. В обґрунтування вказаної заяви зазначив, що оскаржуване рішення отримано 27.08.2019 Державною установою "Качанівська виправна колонія № 54", а не позивачем. Доказів вручення оскаржуваного рішення позивачу відповідачем до суду не надано. Крім того, зазначив, що Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" скористалось правом адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу, а тому відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється тримісячний строк на звернення до суду.

Суд, вислухавши думку осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Отже, Кодекс передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною 2 статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судовим розглядом встановлено, що спірна вимога про сплату боргу сформована контролюючим органом, у зв`язку з несплатою підприємством позивача ЄСВ.

Як вбачається із матеріалів справи позивач оскаржує вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 09.07.2019 №Ю-00000951307 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 09.07.2019 № 00015941307, № 00015951307 та № 00015961307.

Судом встановлено, що позивач скористався правом адміністративного оскарження вказаних вище рішень.

Так, за результатами розгляду скарги позивача Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 21.08.2019 № 40296/6/99-99-11-05-02-25, яке направлена на адресу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)".

З копії рішення Державної фіскальної служби України від 21.08.2019 № 40296/6/99-99-11-05-02-25 вбачається, що 27 серпня 2019 року зазначене рішення отримано Державною установою "Качанівська виправна колонія № 54".

Поряд із тим, суд вважає необґрунтованим посилання представника позивача на те, що рішення отримано 27.08.2019 Державною установою "Качанівська виправна колонія № 54", а не позивачем, оскільки відповідно до резолюції 27.08.2019 вказане рішення передано Рощупкіній В.Г. , яка є представником Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" та ОСОБА_2 для підготовки матеріалів до суду.

Суд зазначає, що посилання Рощупкіної В.Г. на те, що вона працює і у Державному підприємстві "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)", і у Державній установі "Качанівська виправна колонія № 54" не є поважним та об`єктивним доказом того, що позивачу не було відомо про рішення Державної фіскальної служби України від 21.08.2019 № 40296/6/99-99-11-05-02-25.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у позовній заяві позивач самостійно зазначив, що 27.08.2019 за вхідним № 38 Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" отримало від Державної фіскальної служби України рішення про результати розгляду скарги від 21.08.2019 № 40296/6/99-99-11-05-02-25.

Суд зазначає, що дія Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).

Згідно з абзаців 4, 5, 6 частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Відповідно до абзацу 9 частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Зазначене свідчить про те, що положення Податкового кодексу України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Аналогічну позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 по справі №480/106/19 (адміністративне провадження №К/9901/16500/19)

На підставі цього, суд зазначає, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", строк звернення до адміністративного суду визначений приписами пункту 56.18 статті 56, статті 102 Податкового кодексу України не застосовується, на що також вказував Верховний Суд в постановах від 31.01.2019 у справі №802/983/18-а, від 17.07.2019 у справі №0740/1050/18.

Суд зазначає, що в межах спірних правовідносин спеціальною нормою відносно статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є абзац 9 частина 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яким встановлено десятиденний строк для оскарження вимоги про сплату недоїмки, а не норми, що вказані в доводах апеляційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положеннями частин 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи викладене, всебічно перевіривши обставини справи, дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано поважність пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом, у зв`язку із чим, суд вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даною позовною заявою без поважних причин.

Відповідно до приписів частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заву без розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини 1 та частини 2 статті 183 Кодексу адміністративного судочинства України, у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє, зокрема, ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

За таких обставин, заява представника відповідача підлягає задоволенню, а позовна заява Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" - залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 121, 122, 240, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Клопотання представника позивача щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду - залишити без задоволення.

Заяву представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимоги і рішень - задовольнити.

Адміністративний позов Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54)" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимоги і рішень - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 11 листопада 2019 року.

Суддя С.О.Чудних