Рішення № 85498446, 11.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№439/1390/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправної відмови, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову у виплаті недоотриманої пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити недоотриману пенсію за 20 місяців за період з серпня 2017 по березень 2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2014 року позивачу призначено пенсію за віком. У 2017 році позивач виїхав в США на постійне місце проживання. З 01.02.2017 р виплата пенсії була припинена та нараховано 23346,96 грн. за шість місяців наперед перед від`їздом. Після повернення в України 12.04.2019 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії. 21.05.2019 року позивач звернувся із заявою про виплату недоотриманої пенсії за період перебування за кордоном. Відповідач повідомив, що підстави для виплати відсутні. Позивач не погоджується з вказаною відмовою, оскільки вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, яким визнано неконституційним положення щодо заборони виплати пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон та будучи громадянином України має безспірне право на отримання пенсії, а місце його проживання не може впливати на його право щодо отримання пенсії. Звертає увагу, що має право на поновлення та виплату пенсії, просить позов задоволити.

Ухвалою від 21.10.2019 суддя відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

06.11.2019 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що нарахування пенсійної виплати позивачу припинилось з лютого 2017 по 11.04.2019 у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, а отже, в даний період позивач не перебував на обліку як отримувач пенсійної виплати. Позивач став на облік в ГУ ПФУ у Львівській області 12.04.2019 року та з цього часу виплата пенсії проводиться відповідно до норм законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 ,1950 року народження.

З 28.02.2014 року позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львіфвській області і отримував пенсійну виплату призначену відповідно до Закону України «Про державну службу» тв. З врахуванням положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

10.01.2017 року позивачем подано заяву про припинення виплати пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання в США та про виплату пенсії за шість місяців наперед перед вихздом.

12.04.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.

21.05.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому пенсії за період з 03.05.2017 по 03.04.2019.

06.06.2019 р. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом № 2994 повідомило позивача про те, що підстави для виплати пенсії відсутні.

Не погоджуючись з даною відмовою ГУ ПФУ у Львівській області позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач, проживаючи в США, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні не допускає обмежень права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституції України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).

Отже громадянин України, проживаючи в США, має такі ж конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.

Відповідно до приписів ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов`язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Тобто, відсутність законодавчо встановленого механізму призначення пенсії у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст.46 Конституції України.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, як встановлено судом, виїхавши на постійне місце проживання позивачу припинено виплату пенсії в силу п.2 ч. 1 ст. 49, ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Однак Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав неконституційними положення п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на вищенаведене відмова позивачу у виплаті пенсії є протиправною.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю судові витрати стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправної відмови, зобов`язання вчинити дії - задоволити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області у виплаті ОСОБА_1 пенсії з серпня 2017 по березень 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 пенсію з серпня 2017 по березень 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ід№ НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768,40 грн ( сімсот шістдесят вісім грн..40 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Суддя Кухар Н.А.