Рішення № 85498329, 04.11.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 листопада 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3451/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Смішливої Т.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Чепурової К.В.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Давидової О . В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління Державної міграційної служби України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділу (далі - відповідач), про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при досягненні 45 річного віку, звернувся до ЦНАП для отримання послуги вклеювання фотокартку у паспорт громадянина України.

Після перевірки Лисичанський міський відділ управління Державної міграційної служби України в Луганської області, відмовив в наданні цієї послуги, на підставі того, що паспорт є непридатний до користування і підлягає обміну та підлягає видачі тільки паспорт нового зразку у вигляді пластикової чипованої ID - картки. Однак, позивач зазначає, що він є священником і через свої релігійні переконання відмовився оформлювати паспорт у вигляді пластикової ID картки.

Позивач посилається на Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, з послідуючими змінами (надалі положення) зазначає, що записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Відповідно до абз. 1 п. 8 положення, термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Також, позивач зазначив, що, жодним законодавчим актом, не визначено, що паспорт є непридатним, якщо в ньому є напис «відсутнє фото в 25», у місті в яке буде вклеюватись нове фото. Таким чином, відмовляючи, у здійсненні вклеювання фото в паспорт громадянина України, посадові особи відповідача, не діяли в межах та у спосіб визначений законом, як того вимагає, ч. 2 ст. 19 Конституції України. Тому позивач вважає, що відповідач незаконно намагається примусово спонукати позивача, отримати паспорт у вигляді ідентифікаційної електронної картки, чого ОСОБА_1 як віруюча православна людина, не бажає та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність управління Державної міграційної служби України в Луганській області, в особі Лисичанського міського відділу щодо відмови вклеїти фотокартку у паспорт громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , виданий Лисичанським міським відділом Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Луганській області 27 січня 2000 року, у зв`язку з досягненням 45 річного віку;

- зобов`язати управління Державної міграційної служби України в м. Лисичанськ Луганської області в особі Лисичанського міського відділу, здійснити вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , виданий Лисичанським міським відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, 27 січня 2000 року, у зв`язку з досягненням 45 річного віку.

16 серпня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду через канцелярію надійшов відзив на позов (арк. спр. 16-18), в якому відповідач зазначив, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Згідно пунктів 6, 7 Положення вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Таким чином, згаданий паспорт позивача, в якому існує не передбачений Положенням та нормами чинного законодавства України запис «где фото в 25» (мовою оригіналу) є пошкодженим, непридатним для користування.

Тобто, зіпсований, пошкоджений паспорт громадянина України, який непридатний для подальшого користування, в результаті внесення неуповноваженими особами до паспорта запису, не передбаченого Положенням або законодавчими актами України, є пошкодженим, недійсним паспортом, це означає, шо даний документ не посвідчує особу громадянина України, і його треба обміняти.

УДМС у Луганській області запис «где фото в 25» в паспорті позивача ОСОБА_1 не здійснювало.

Пунктом 6 Положення передбачено, що третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта.

Згідно п. 8 Положення до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові.

Таким чином, при досягненні особою 25-річного віку - фотокартка вклеюється на третю сторінку паспортами на четвертій сторінці здійснюється відповідний запис.

При досягненні особою 45-річного віку - фотокартка вклеюється на п`ятій сторінці паспорта, а на шостій - здійснюється відповідний запис.

Тобто, нормами чинного законодавства України чітко передбачені конкретна сторінка паспортного документу для вклеювання фотокартки при досягненні особою конкретного віку. Відповідач просить суд відмовити у задоволені позову повністю.

20 серпня 2019 року у судовому засіданні позивачем надано суду відповідь на відзив на позовну заяву в якій викладено аналогічні за змістом обґрунтування, вказані в позовній заяві (арк. спр. 29-30).

27 серпня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду через канцелярію надійшло заперечення проти відповіді на відзив в яких викладено аналогічні за змістом обґрунтування, вказані у відзиві на позовну заяву (арк. спр. 34-35).

У подальшому, під час розгляду справи сторони неодноразово намагались вирішити спір шляхом примирення, однак, остаточного примирення так і не досягли.

28 жовтня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду через канцелярію надійшов уточнюючий адміністративний позов (арк. спр. 71-74) ОСОБА_1 в якому останній просить суд:

- визнати незаконною та протиправною відмову управління Державної міграційної служби України в Луганській області в особі Лисичанського МВ УДМС України в Луганській області у оформленні та видачі в порядку обміну паспорта громадянина України зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХП ОСОБА_1 ;

- зобов`язати управління Державної міграційної служби України в Луганській області в особі Лисичанського МВ УДМС України в Луганській області оформити та видати в порядку обміну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Процесуальні дії у справі:

Ухвалою суд від 06 серпня 2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні та призначено судове засідання на 20 серпня 2019 року (арк. спр. 1-2).

20 серпня 2019 року оголошено перерву в судовому засіданні до 17 вересня 2019 року (арк. спр. 31).

Ухвалою суду від 17 вересня 2019 року зупинено провадження у справі до 17 жовтня 2019 року з метою примирення (арк. спр. 59).

Ухвалою суду від 17 жовтня 2019 року поновлено провадження у справі (арк. спр. 65).

Ухвалою суду від 17 жовтня 2019 року зупинено провадження у справі до 04 листопада 2019 року з метою примирення (арк. спр. 68).

Ухвалою суду від 04 листопада 2019 року поновлено провадження у справі (арк. спр. 78).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити позов, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, письмових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області 27 січня 2000 року (арк. спр. 6).

12 жовтня 2018 року позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг у м. Лисичанську із заявою щодо вклеювання фотографії до паспорта громадянина України у формі книжечки при досягненні 25 - та 45- річного віку (арк. спр. 19).

Листом № 4430.30-118/4430.30-18 від 16 жовтня 2018 року відповідач повідомив позивача (арк. спр. 7, 26), що відповідно до норм чинного законодавства України, а сам «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі по тексту - Положення) «Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України». Статтею 16 Положення передбачена необхідність обміну паспорту громадянина України у зв`язку з його непридатністю для користування. Так, зіпсований (пошкоджений) паспорт громадянина України, який непридатний для подальшого використання в результаті зношеності (тривалого чи інтенсивного використання), має пошкодження фотокартки, плями (внаслідок впливу будь-якої рідини), псування записів, тощо є недійсним паспортом, це означає, що даний документ не посвідчує особу громадянина України, і його треба обміняти. Частиною 5 Положення передбачена наявність на усіх сторінках книжечки нумерації і на кожній з них Державного герба України, зокрема. У частині 6,7 зазначено, що вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. У наданому для вклеювання паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області 27 січня 2000 року, на 3 сторінці кульковою ручкою здійснено напис «где фото в 25» (мовою оригіналу). Беручи до уваги викладене, паспорт є непридатний для користування і підлягає обміну.

23 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо вклеювання фотографії до паспорта громадянина України у формі книжечки при досягненні 25 - та 45- річного віку з релігійних переконань (арк. спр. 48).

Листом № Ф-82/6/4401-18/4401.3/45453-18 від 10 грудня 2018 року відповідач повідомив позивача (арк. спр. 50-52) про відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, посилаючись на норми Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745).

У листі № Ф -133/6/4401-19/4401.3.3/22433-19 від 24 жовтня 2019 року (арк. спр. 76) зазначено, що 07 червня 2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302», якою визначено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. 21 червня 2019 року набрав чинності наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», яким передбачено підстави та перелік документів, необхідних для обміну паспорта громадянина України. Згідно Розділу IV вказаного Тимчасового порядку, обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для користування. Для обміну паспорта заявник подає: 1 ) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). Також зазначено, що позивачу відмовлено в оформлені та видачі паспорта громадянина України в формі книжечки у зв`язку з ненаданням відповідного рішення суду.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого.

За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "ОСОБА_6 проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.

Частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з частини першою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Так, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.

Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення 2503-ХІІ).

Відповідно до пунктів 3, 5, 6 Положення № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року № 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Згідно пункту 7 Положення № 2503-XII записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства

З урахуванням викладеного, суд погоджується з твердженням відповідача, що паспорт громадянина України в який внесені не передбачені Положенням № 2503-XII та нормами чинного законодавства України записів є пошкодженим, не придатним для користування, та вважає безпідставними твердження позивача, що жодним законодавчим актом не визначено, що паспорт є непридатним, якщо в ньому є напис «где фото в 25» (мовою оригіналу), тобто стороні написи, а також твердження про відсутність чіткої вказівки на якій сторінці потрібна бути фотокартка, якого віку.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним (пункт 8 Положення № 2503-XII).

Для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування (пункт 18 Положення № 2503-XII).

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.

З 01 листопада 2016 року - запроваджено оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 січня 2016 року припиняється.

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (від цифрований образ обличчя особи, від цифрований підпис особи, від цифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить від цифровані персональні данні особи.

Згідно з частини 1 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина п`ята та шоста статті 6 Закону № 2297-VI ).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції».

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).

Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

До того ж, слід враховувати, що 03 жовтня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 795, якою внесено зміни до підпункту 6 пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 та визначено, що обмін паспорта громадянина України здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулась в установленому порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

При цьому, як слідує із змісту заяви позивача від 12 жовтня 2018 року, останній звернувся до відповідача із проханням вклеїти у паспорт зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку із досягненням 45-річного віку.

Разом з тим, суд зауважує, що будь-яких доказів, щодо поважності причин пропуску строку для звернення до відповідача з вищевказаною заявою, які крім того, надавались відповідачеві разом з заявою від 12 жовтня 2018 року, позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно відмови у вклеюванні фотографії при досягненні 45 -річного віку, на переконання суду, задоволенню не підлягають, адже відповідна заява подана позивачем більш як через місяць після досягнення позивачем 45-річного віку без надання підтверджуючих доказів щодо поважності причин пропуску відповідного строку.

В той же час, слід враховувати те, що звернення позивача до відповідача із заявою про вклеювання у паспорті зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку із досягненням 45-річного віку із пропуском місячного терміну, в силу положень п. п. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, зумовлює необхідність обміну паспорта у формі книжечки на паспорт з безконтактним електронним носієм, зразок та технічний опис бланка якого, затверджений Постановою №302.

Разом із тим, у заяві від 23 листопада 2018 року позивач вказав про небажання отримувати паспорт нового зразку за своїми релігійними переконаннями. Наведені обставини також є основним мотивом заявленого адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що за таких умов наявні підстави для обміну паспорта НОМЕР_2 , однак, шляхом оформлення та видачі нового паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що чинним законодавством не передбаченого такого обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, а також з метою належного захисту порушених прав позивача, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

Висновки суду, зроблені у цій справі, відповідають правовій позиції, що викладена в рішенні Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

У рішенні Верховного Суду від 19 вересня 2018 року зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Щодо уточнених позовних вимог позивача вказаних, у позові від 24 жовтня 2019 року, суд зазначає.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 12 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, видача та обмін паспорта проводяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.

Положенням про Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, затвердженим наказом Державної міграційної служби України від 18 липня 2011 року № 28, в редакції наказу Державної міграційної служби України від 14 лютого 2015 року № 19, передбачені завдання, які покладено на УДМС у Луганській області.

Так, відповідно до пп. 11 п. 4 УДМС у Луганській області здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законом випадках.

Пунктом 7 Положення передбачено, що УДМС здійснює свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці безпосередньо та через утворенні в установленому порядку територіальні підрозділи, а також шляхом взаємодії з пунктами тимчасового розміщення біженців, пунктами тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні та центрами надання адміністративних послуг (арк.спр. 20-24).

Суд зазначає, що зважаючи на те, що у заяві від 23 жовтня 2018 року9арк. спр. 75) позивач просить відповідача здійснити обмін зіпсованого паспорта на паспорт громадянина України у формі книжечки, суд дійшов до висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови в оформленні та видачі нового паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки.

Вказане рішення прийнято управлінням Державної міграційної служби України в Луганській області та викладено у листі від 24.10.2019 (арк. спр. 76-77).

Отже, належним відповідачем у даній справі є саме управління Державної міграційної служби України в Луганській області, а не його структурні підрозділи.

Оскільки права та законні інтереси позивача порушені відповідачем, та наявними у матеріалах справи допустимими доказами підтверджені протиправні дії відповідача, що полягають у відмові в оформленні паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до положень чинного законодавства, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов`язання управління Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503- XII.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує.

У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1921,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн за одну вимогу немайнового характеру, що підтверджено квитанцією від 30 липня 2019 року № 75 (арк. спр. 3).

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (код ЄДРПОУ 37851432, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 12) у видачі ОСОБА_1 в порядку обміну паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Зобов`язати управління Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати ОСОБА_1 у зв`язку з обміном паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (код ЄДРПОУ 37851432, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 12) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України рішення у повному обсязі складено до 11 листопада 2019 року.

Суддя Т.В. Смішлива