Рішення № 85498069, 06.11.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 листопада 2019 року о 18 год. 18 хв.Справа № 280/3812/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участю секретаря судового засідання Серебрянникової О.А., та сторін

від позивача: адвокат Скрипка О.В.,

від відповідача: Невесенко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощенного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , код ДРФОУ НОМЕР_1 )

до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 62, код ЄДРПОУ 20001556)

про визнання дій протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 18 січня 2018 по 16 лютого 2018, та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 18 січня по 16 лютого 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21 серпня 2018 року, та зобов`язання нарахувати і виплатити зазначену грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 серпня 2018 року;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 21.08.2018 по день подання вказаної позовної заяви - 01.08.2018 у розмірі 153804,28 грн. за рахунок бюджетний асигнувань відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після звільнення з військової служби на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу та по теперішній час відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2017 та 2018 роках календарних днів додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16 Закону України «Про відпустки», також відповідачем у період з 18.01.2018 по 16.02.2018 невиплачено винагорода за безпосередню участь в антитеротистичній операції. Також позивач зазначає, оскільки до теперішнього часу, тобто до 01 серпня 2019 року відповідачем не здійснена жодна із зазначених виплат грошового забезпечення Позивача, виникають підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та отримання позивачем середнього заробітку за весь час затримки виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій у розмірі 153 тисячі 804 гривні 28 копійок. У звязку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 08.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 05.09.2019 о/об 16 год. 30 хв. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

05.09.2019 представником відповідача через канцелярію суду (вх. №36843) був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та вважає, що позовна заява є необгрунтованою та безпідставною. Також представник відповідача зазначає, що з боку позивача порушено строк звернення до суду за захистом його прав, оскільки остаточний грошовий розрахунок проведено з позивачем 28.11.2018. Також у відзиві представник відповідача зазначає, що у рапорті начальника відділу полковника Удода В.П. від 14 жовтня 2018 року, реєстр. №59/7/73бдск, вказано на недоцільність виплати ОСОБА_1 винагороди (з урахуванням безініціативності, недисциплінованості, систематичного неналежного виконання завдань, що доручалися останньому під час відрядження). З наведних підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 05.09.2019 зупинено провадження по справі для примирення сторін до 06.11.2019 о/об 16 год. 00 хв.

18.09.2019 від представника позивача через канцелярію суду (вх. №38979) подана відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 06.11.2019 поновлено провадження по справі та призначено судове засідання на 06.11.2019 о/об 16 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 06.11.2019 у задоволенні клопотання представника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 62, код ЄДРПОУ 20001556) про залишення без розгляду позовної заяви по справі №280/3812/19 відмовлено.

У судовому засідання представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити у їх задоволенні.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу за контрактом в Управлінні Служби безпеки України (далі - Відповідач) з 31 січня 2017 року по 21 серпня 2018 року та є учасником бойових дій, про що видане посвідчення серії НОМЕР_2 .

21 серпня 2018 року Позивач звільнений з військової служби наказом начальника Управління СБ України в Запорізькій області від 20 серпня 2018 року №477-ос за пп. «б» п.61, пп. «и» п. 62 та пп. 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007.

Відповідно до довідки відповідача №59/13-440 від 28.08.2019 Позивач залучався та брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганської області з 31 травня до 29 червня 2017 року та з 18 січня 2018 року до 16 лютого 2018 року включно.

За перше відрядження до зони антитерористичної операції з 31 травня до 29 червня 2017 року винагороду за участь в антитерористичній операції ОСОБА_1 виплачено у вересні 2017 року.

Представник Позивача звернувся до Відповідача з адвокатським запитом на отримання інформації про нарахування та виплату Позивачу належного йому грошового забезпечення, а саме: винагороди за безпосередню участь у антитерористичній операції (в порядку визначеному постановою Кабінету міністрів України від 20.01.2016 №18) за період відрядження з 18 січня по 16 лютого 2018 року, нарахування та виплату грошової компенсації за не відбуті дні додаткової відпустки учасника бойових дій (передбачена п.12, ч.І ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також нарахування та виплати грошової компенсації за не отримане речове майно (в порядку визначеному постановою Кабінету міністрів України 16.03.2016 року №178).

На вказаний адвокатський запит листом №59/С-259/22 від 09.07.2019 Відповідач повідомив, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена Позивачу лише в листопаді 2018 року, а не у день його звільнення, в сумі 3832,70 гривен, а для призначення та виплати грошової компенсації невідбутих днів додаткової відпустки учасника бойових дій та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції законних підстав взагалі не вбачається.

Так, згідно довідки Відповідача №59/4-67нт від 09.07.2019 грошове забезпечення Позивача за два останні календарні місяці служби склало: за червень 2018 року - 9362,00 гривні, за липень 2018 - 9362,00 гривні. Сума грошового забезпечення за два місяці - 18724 гривень.

Вважаю вказану бездіяльність суб`єкта владних повноважень в особі Управління СБ України в Запорізькій області протиправною, та за необхідне зобов`язати цей орган вчинити певні дії щодо нарахування та виплати належних видів грошового забезпечення, а також середнього заробітку за період затримки, позивач звернувся до суду з позовом.

Заслухавши представників сторін, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Щодо нарахування та виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18 "Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських" (далі - Постанова № 18) в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної пенітенціарної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.

Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Відповідно до пункту 1 розділу 2 наказу Центрального апарату Служби безпеки України від 09.03.2016 №115 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 березня 2016 р. за № 419/28549) (далі Наказ-115) «Про затвердження Порядку виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду»:

1. Військовослужбовцям у період мобілізації (у тому числі часткової) або з дати введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або припинення (скасування) воєнного стану, у період проведення/здійснення заходів ЗНБО, в заходах ЗНБО чи в АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО (у тому числі під час проведення оперативно-розшукових, контррозвідувальних та інших заходів), у відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями Служби безпеки України, у звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода в розмірах:

з 01 квітня 2016 року - до 50 відсотків місячного грошового забезпечення.

Конкретний розмір винагороди визначають начальники підрозділу Центрального управління, Штабу АТЦ, органу чи закладу СБУ.

Відповідно пункту 2 розділу 2 Наказу -115 Військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в заходах ЗНБО чи в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов:

залучені до проведення/здійснення заходів ЗНБО, в заходах ЗНБО чи в АТО в порядку, встановленому законодавством;

перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу операції ОС чи штабу АТО;

перебувають в районі проведення/здійснення заходів ЗНБО чи АТО.

Відповідно до пункту 3 розділу 1 Наказу -115 Виплата винагороди здійснюється за місцем проходження служби:

в органах та закладах - на підставі наказів органу чи закладу, проекти яких погоджуються з відповідним фінансовим підрозділом.

Відповідно довідки Відповідача №59/13-440 від 28.08.2019 Позивач залучався та брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганської області з 31 травня до 29 червня 2017 року та з 18 січня 2018 року до 16 лютого 2018 року включно. За перше відрядження до зони антитерористичної операції з 31 травня до 29 червня 2017 року винагороду за участь в антитерористичній операції ОСОБА_1 виплачено у вересні 2017 року.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Посилання представника на рапорт начальника відділу полковника Удода В.П. від 14 жовтня 2018 року, реєстр. №59/7/73бдск, в якому вказано на недоцільність виплати ОСОБА_1 винагороди (з урахуванням безініціативності, недисциплінованості, систематичного неналежного виконання завдань, що доручалися останньому під час відрядження) судом відхиляються як безпідставні, оскільки ані Порядок-115 ані Дисциплінарний статут Збройних сил України (затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №551-Х1У) чи будь-який іншии нормативно-правовий акт, яким врегульовано проходження служби не містить положень щодо підстав скасування або не нарахування та невиплати винагороди за безпосередню участь в АТО з будь-яких причин.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України зобов`язаний виплатити позивачеві винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Таким чином, позовна вимога в тій частині є такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій, суд зазначає наступне.

Спеціальним законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини є Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), Кодекс законів про працю України, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) .

Згідно з частиною першою статті 1 Кодексу законів про працю України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

За частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Зі змісту статті 4 Кодексу законів про працю України слідує, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

За частиною першою статті 4 Закону № 504/96-ВР, до щорічних відпусток відносяться, зокрема, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 № 426-VIII було доповнено Закон № 504/96-ВР статтею 16-2. Закон набрав чинності 06.06.2015.

Як слідує зі змісту статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтями 4, 5 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За частиною 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, що слідує з частини 1 статті 12 Закон № 3551-XII.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що категорія осіб, якою у даному випадку є військовослужбовці (учасники бойових дій) та відповідно до яких відноситься і позивач, мали право на отримання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів під час проходження служби.

Відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

При цьому, відповідно до частини 17 та 18 цієї ж статті, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Проте, як слідує з положень частини 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 вказаного Закону визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто, в особливий період з моменту оголошення мобілізації надання відпусток обумовлених частиною 1 статті 12 Закон № 3551-XII (додаткової на 14 календарних днів), припиняється. Проте припинення надання відпусток фактично (в натурі) не є тотожним втраті права на таку відпустку.

Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Суд зазначає, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Відповідно до пункту 56 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі Положення - 1262) у рік звільнення зазначених в абзацах другому та третьому цього пункту військовослужбовців Служби безпеки України зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям, які мають дітей.

Відповідно до пункту 6.10 інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджена наказом Служби безпеки України від 13 жовтня 2008 року №772 (далі Інструкція - 772) військовослужбовцям, які звільняються з військової служби через службову невідповідність; у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади; у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення; у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; у зв`язку з систематичним невиконанням військовослужбовцем умов контракту, невикористана відпустка з наступним звільненням не надається, а виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

Подібна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених у рішенні від 16 травня 2019 року при розгляду зразкової справи № 620/4218/18, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року вказавши при цьому, крім того, таке:

"Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про вмотивованість заявлених позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Отже, обов`язок здійснити грошову компенсацію обумовленої додаткової відпустки, як підвиду щорічних відпусток, покладається саме на роботодавця (у даному випадку на відповідача), що здійснено не було.

Крім того, суд звертає увагу на положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тому підстав для поновлення строку на звернення до суду немає, оскільки як частина заробітної плати (грошового забезпечення), що підлягає виплаті на момент звільнення (припинення служби), включається до загального розрахунку і сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а відповідно строками на її отримання (виплату) та на звернення до суду щодо вирішення такого публічного спору, не обмежується.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а саме Положенням-1262 та іншими нормативно-правовими актами СБ України. Це питання врегульовано лише загальними нормами КЗпП України.

Відповідно до п.8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Так, згідно довідки Відповідача №59/4-67нт від 09.07.2019 грошове забезпечення Позивача за два останні календарні місяці служби склало: за червень 2018 року - 9362,00 гривні, за липень 2018 - 9362,00 гривні. Сума грошового забезпечення за два місяці - 18724,00 гривень.

Кількість робочих днів складала: в червні 2018 року - 20 днів, в липні 2018 року - 22 дні. Загальна кількість за два місяці - 42 дні.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення Позивача за останні два календарні місяці служби складає:

18724 гривні (сума грошового забезпечення за два останні місяці) / 42 дні (кількість робочих днів за два останні місяці) = 445 гривень, 80 копійок.

Час затримки відрахований від дати звільнення 21 серпня 2018 року, станом на 01 серпня 2019 року, тобто на дату подання даної позовної заяви, складає 345 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виплат у розмірі 445 гривень, 80 копійок (середньоденне грошове забезпечення за два останні місяці) помножена на 345 днів (строк затримки розрахунку) складає 153 804 (сто п`ятдесят три тисячі вісімсот чотири) гривні 28 копійок.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, про те, що оскільки відпустка, на яку ОСОБА_1 не набув права, не може вважатися невикористаною та як наслідок здійснення виплати всіх нарахованих сум, що належать йому з боку відповідача та відсутності будь-яких правових підстав для виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку за період з 21 серпня 2018 року по 01 серпня 2019 року, оскільки судом встановлена притиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану додкткову відпустку.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , код ДРФОУ НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 62, код ЄДРПОУ 20001556) про визнання дій протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 62, код ЄДРПОУ 20001556) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , код ДРФОУ НОМЕР_1 ) винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 18 січня 2018 р. по 16 лютого 2018 р., та зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 18 січня по 16 лютого 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 62, код ЄДРПОУ 20001556) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , код ДРФОУ НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 21 серпня 2018 року, та зобов`язання нарахувати і виплатити зазначену грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 серпня 2018 року.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 62, код ЄДРПОУ 20001556) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , код ДРФОУ НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 21.08.2018 по день подання вказаної позовної заяви - 01.08.2018 у розмірі 153804 (сто п`ятдесят три тисячі вісімсот чотири) грн 28 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 11.11.2019.

Суддя Р.В. Сацький