Рішення № 85496274, 11.11.2019, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В`ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 рокуСправа № 912/2553/19 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)

до Військової частини 2269 Національної гвардії України (вул. Діброви, 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000)

про стягнення 4 215,48 грн

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Військової частини 2269 Національної гвардії України про стягнення боргу у загальній сумі 4 215, 48 грн, з яких: 2 950,37 грн пені, 421,47 грн 3 % річних та 843,64 грн інфляційних втрат з покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Військовою частиною 2269 Національної гвардії України 14.10.2016 був підписаний Договір №00290/16-ТЕ(Т)-18 постачання природного газу. Позивач повністю виконав взяті не себе зобов`язання за договором в частині постачання природного газу, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за переданий газ, у зв`язку з чим з нього підлягає стягненню зазначена вище сума боргу.

Ухвалою від 13.09.2019 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та постановив розгляд справи проводити без виклику сторін.

09.10.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому Військова частина 2269 Національної гвардії України не визнає позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що Військова частина 2269 Національної гвардії України здійснює господарську діяльність у сфері централізованого теплопостачання, згідно з ліцензією, а тому на нього поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємтсв централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон). Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Оскільки заборгованість відповідачем була погашена до дати набрання Законом законної сили, тобто до 30.11.2016, підстави для задоволення позову відсутні. Крім того відповідач зазначає, що несвоєчасна сплата коштів за поставлений газ позивачу пов`язана із несвоєчасною сплатою населенням за послуги теплопостачання. Враховуючи зазначене вище, Військова частина 2269 Національної гвардії України просить відмовити в задоволенні позову.

Крім того, разом із відзивом відповідачем подане клопотання про зменшення розміру пені, в якій останній просить максимально зменшити розмір пені.

30.10.2019 до суду надійшла відповідь на відзив від 23.10.2019, в якій позивач вказує, що обов`язок з оплати за газ, отриманий у жовтні 2016 року, виник у відповідача 26.11.2016 року. Відповідач оплатив повну вартість газу 14.12.2016 року, таким чином, станом на 30.11.2016 року заборгованість у розмірі 24 670,46 грн існувала та не була погашена. Відтак, нарахування на дану суму пені, відсотків річних та інфляційних втрат на думку позивача правомірне, норма ч. 3 ст. 7 Закону не розповсюджується на даний спір. У наступні періоди постачання природного газу як обов`язок з оплати за природний газ, так і оплата за отриманий товар здійснювалися після 30.11.2016 року. Щодо посилання відповідача на сплату населенням коштів за послуги теплопостачання несвоєчасно, позивач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вказана обставина не звільняє відповідача від зобов`язання за Договором.

Розглянувши наявні матеріали справи, господарський суд установив наступне.

14.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Військовою частиною 2269 Національної гвардії України (Споживач) укладено договір постачання природного газу №00290/16-ТЕ(Т)-18 (далі - Договір) (а. с. 12-20).

Згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання Акіонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Відповідно до пункту 1.1. Договору, постачальник зобов`язується передати у власність споживачеві у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

За умовами п. 1.2. Договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 по 31 грудня 2016 (включно) газ обсягом до 38 тис куб. метрів, у тому числі за місяцями, згідно наведеної у п. 2.1. таблиці.

Згідно з п. 3.1. Договору постачальник передає споживачу газ у його загальному потоці у разі передачі:

- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;

- імпортованого природного газу (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, що ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 4.1. Договору кількість газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу у відповідності до вимог, встановлених Кодексом газорозподільних систем, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 та Кодексом газотранспортної системи, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493.

В розділі 5 Договору узгоджено ціну газу.

Так, згідно з пунктом 5.2. Договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.

Пунктом 5.4. Договору передбачено, що загальна вартість цього договору становить 187 796,00 грн, крім того ПДВ - 37 559, 20 грн, разом з ПДВ - 225 355, 20 грн.

Згідно з умовами п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За змістом розділу 12 Договору, Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2016 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір постачання природного газу від 14.10.2016 № 00290/16-ТЕ (Т)-18 підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками.

На виконання умов договору позивач протягом періоду з жовтня 2016 по грудень 2016 включно поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 149 819,69 грн. що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу:

- від 31.10.2016 на суму 24 670,46 грн;

- від 30.11.2016 на суму 52 756,84 грн;

- від 31.12.2016 на суму 72 392,39 грн.

Вказані акти підписані та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень до них.

Між тим, як повідомляє позивач, відповідач розрахувався за поставлений природний газ з порушенням встановлених договором строків, що є порушенням зобов`язання, у зв`язку з чим позивач нарахував 2 950,37 грн пені, 421,47 грн 3 % річних та 843,64 грн інфляційних втрат, які просить стягнути згідно поданого позову.

При вирішенні спору у даній справі господарський суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Так, згідно з частиною другою наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач заперечуючи позовні вимоги зазначає, що оскільки заборгованість за поставлений природній газ відповідачем була погашена до дати набрання Законом законної сили, тобто до 30.11.2016, відповідно до ч. 3 с. 7 Закону підстави для задоволення позову відсутні. Доказів про сплату заборгованості до 30.11.2016 відповідач не надає.

Судом встановлено, що згідно з актом прийому-передачі природного газу від 31.10.2016 позивач поставив, а відповідач прийняв природній газ в обсязі 4,160 тим. куб. м. вартістю 24 670,46 грн (а.с. 23).

Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Отже обов`язок з оплати за газ, отриманий у жовтні 2016 року, виник у відповідача 26.11.2016 року. Відповідач оплатив повну вартість газу 14.12.2016, що підтверджується випискою з банку за 14.12.2016 (а.с. 28) . Таким чином, станом на 30.11.2016 року заборгованість у розмірі 24 670,46 грн відповідачем погашена не була. У наступні періоди постачання природного газу як обов`язок з оплати за природний газ, так і оплата за отриманий товар здійснювалися після 30.11.2016 року. що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 30.11.2016 на суму 52 756,84 грн та від 31.12.2016 на суму 72 392,39 грн (а.с. 24, 25) та виписками з банку (а.с. 29-33).

Стосовно тверджень відповідача, що несвоєчасна сплата коштів за поставлений газ позивачу пов`язана із несвоєчасною сплатою населенням за послуги теплопостачання, що є підставою для відмови у задоволенні позову суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

На підставі зазначеного, суд відхиляє доводи відповідача викладені у відзиві на позов.

Виходячи з положень статей 524, 533, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), які передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Період нарахування вказаних платежів законодавством не обмежений та здійснюється протягом всього часу існування прострочки виконання грошового зобов`язання.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд перевірив розрахунок 3 % річних (а. с. 21-22) та вважає його обґрунтованим, а суму нарахованих 3 % річних у розмірі 421,47 грн такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При вирішенні питання щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 843,64 грн згідно з розрахунком позивача (а. с. 21-22) суд враховує, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що розрахунок інфляційних втрат відповідає зазначеним нормам законодавства, а вимога про стягнення з відповідача 843,64 грн інфляційних втрат, нарахованих за зобов`язаннями листопада та грудня 2016 підлягає задоволенню.

В силу вимог частини 2 статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).

У п. 8.1 Договору сторони узгодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у Період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За розрахунком позивача підлягає стягненню пеня за загальний період з 26.11.2016 по 13.12.2016, з 27.12.2016 по 23.03.2017 та з 26.01.2017 30.03.2017, розрахована за кожним актом окремо, у загальному розмірі 2 950,37 грн.

Власного контрозрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат відповідачем до суду надано не було.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку пені порушень норм чинного законодавства та умов договору судом не встановлено.

За вказаних обставин, відповідач неналежним чином виконав свої майново-господарські зобов`язання перед позивачем з оплати поставленого природного газу, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, відповідачем подано письмове клопотання про зменшення розміру пені з тих підстав, що позивач не поніс ніяких збитків у зв`язку з простроченням зобов`язання, Військова частина 2269 Національної гвардії України є неприбутковою організацією та фінансується виключно з державного бюджету. Крім того, відповідач зазначає, що Військова частина підтримує постійну бойову готовність з огляду на ситуацію, яка склалась в Україні.

Частина 1 статті 233 Господарського кодексу України визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи відповідача викладені у клопотанні про зменшення розміру пені, відсутність доказів, які б підтверджували понесені позивачем збитки, враховуючи незначний час прострочення виконання зобов`язання, беручи до уваги, що Військова частина 2269 Національної гвардії України є неприбутковою організацією та фінансується виключно з державного бюджету, а також те, що відповідач здійснює виконання специфічних функцій, пов`язаних із захистом обороноздатності держави, суд вважає, що дані обставини мають виняткове та істотне значення при розгляді клопотання Військової частини 2269 Національної гвардії України про зменшення штрафних санкцій та вважає за можливе зменшити суму пені, яка підлягає стягненню до 500,00 грн.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Згідно з ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74 - 80, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 2269 Національної гвардії України (вул. Діброви, 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, ідентифікаційний код 14322859) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) борг у загальній сумі 1765,11 грн, з яких: 500,00 грн пені, 421,47 грн 3 % річних, 843,64 грн інфляційних втрат та 1 921,00 грн судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Кіровоградської області.

Копії рішення надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601) та Військовій частині 2269 Національної гвардії України (вул. Діброви, 77/95, м.Олександрія, Кіровоградська область, 28000).

Суддя М.С. Глушков

Повідомити учасників справи про відсутність у суду технічної можливості надавати інформацію про веб-адресу судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, одночасно з врученням (надсиланням/видачі) копії повного або скороченого такого рішення до затвердження Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.