Рішення № 85496258, 11.11.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2019 р. м. Київ Справа № 911/2206/19

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" (08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 2/2)

про стягнення 54095,59 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 р., у тому числі - 15374,75 грн. основного боргу, 24958,96 грн. пені, 3481,36 грн. 3% річних, 10280,53 грн. інфляційних втрат,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ «НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" (далі - ОСББ "Білицька перлина", відповідач) про стягнення 54095,59 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 р., у тому числі - 15374,75 грн. основного боргу, 24958,96 грн. пені, 3481,36 грн. 3 % річних, 10280,53 грн. інфляційних втрат.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 р., згідно з яким відповідач прийняв природний газ на загальну суму 196065,05 грн., що підтверджується актами приймання-передачі. Проте, Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" оплата за природний газ здійснювалась несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 54095,59 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 р., у тому числі - 15374,75 грн. основного боргу, 24958,96 грн. пені, 3481,36 грн. 3 % річних, 10280,53 грн. інфляційних втрат, і судові витрати покласти на відповідача.

Окрім того, позивачем у позовній заяві було заявлене клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.09.2019 р. було відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

28.10.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив б/н, б/д (вх. № 20499/19 від 28.10.2019 р.), відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з причин укладення графіку погашення заборгованості, а також відсутності підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат з огляду на приписи Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Окрім того, відповідач просить стягнути з позивача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Як зазначає відповідач, ОСББ "Білицька перлина" є теплогенеруючим підприємством, мета діяльності якого полягає у виробництві теплової енергії для бюджетних установ та організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Також відповідач вказує на те, що відповідно до ст. 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання оплачує природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень. Відповідач є неприбутковою організацією і не має на меті отримання прибутку для його розподілу між власниками. При цьому, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за отриманий природний газ згідно договору купівлі-продажу природного газу № 2933/14-ТЕ-17 від 29.09.2014 р., на виконання умов якого позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 213852,33 грн. У свою чергу, відповідач свої зобов`язання за договором виконує та сплатив на користь позивача грошові кошти за поставлений природний газ на суму 159987,09 грн. Також відповідач зазначав, що у позивача, на думку останнього, начебто виникло право нарахування штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення грошового зобов`язання. Проте, 30.11.2016 р. набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (Закон № 1730), відповідно до якого на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим законом. За твердженням відповідача, станом на 30.11.2016 р. зобов`язання відповідача за січень 2015 року, лютий 2015 року, березень 2015 року та частина листопада 2015 року були виконані, заборгованість погашена, у зв`язку з чим нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість, яка була погашена до 30.11.2016 р. суперечить вимогам Закону № 1730, а отже є незаконним та не породжує правових наслідків. Поряд з цим, відповідач вказував, що пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що приписами статті 83 ГПК України визначено право суду при вирішенні господарського спору за власною ініціативою визнати недійсним повністю чи частково договір, пов`язаний з предметом спору, якщо він суперечить законодавству, чинному на момент його укладення.

Окрім того, 28.10.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження б/н, б/д (вх. № 20794/19 від 28.10.2019 р.), в якому, серед іншого, відповідач просив суд витребувати від позивача у справі належним чином завірену копію графіку погашення заборгованості, який надано Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" в рахунок погашення заборгованості за спожитий природний газ до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 р. № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)".

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.11.2019 р. заперечення представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження б/н, б/д (вх. № 20794/19 від 28.10.2019 р.) було відхилено та відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про витребування у позивача належним чином завіреної копії графіку погашення заборгованості, який надано Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" в рахунок погашення заборгованості за спожитий природний газ до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 р. № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)".

06.11.2019 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив № 14/4-539-19 від 04.11.2019 р. (вх. № 21080/19 від 06.11.2019 р.), відповідно до якої АТ «НАК «Нафтогаз України» вважає, що відповідачем не наведено у відзиві на позовну заяву обґрунтованих підстав, які б спростовували аргументи, викладені у позовній заяві, а відтак, останній не спростовує заявлених АТ «НАК «Нафтогаз України» позовних вимог. Окрім того, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є суб`єктом господарювання та здійснює ліцензовану дальність, а саме - виробництво та постачання теплової енергії, то норми Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не підлягають застосуванню до правовідносин позивача та відповідача.

Як зазначається у відповіді на відзив, відповідач також посилався на графік погашення заборгованості, складений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 р. Проте, за твердженням позивача, графік погашення заборгованості за спожитий природний газ є однією із сукупності умов для виконання АТ «НАК «Нафтогаз України» свого обов`язку щодо постачання природного газу; наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо); графік погашення заборгованості є своєрідною гарантією для отримання природного газу у необхідному обсязі (для отримання номінацій). У зв`язку з наведеним, позивач вважає посилання відповідача на графік погашення заборгованості безпідставним і таким, що не заслуговує на увагу, а позовні вимоги Акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Білицька Перлина» про стягнення 54095,59 грн. - такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

21.12.2015 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (на даний час - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Білицька перлина" (споживач) було укладено договір № 1143/16-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність споживача у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

У відповідності з п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.4 договору).

Споживач не пізніше 8 числа зобов`язується повернути постачальнику та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що до сплати за 1000 куб.м природного газу - 2167,38 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 5.3 договору реалізація газу споживачу за визначеною у пункті 5.2 ціною здійснюється при умові наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених чинним законодавством).

Відповідно до п. 5.4 договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 договору).

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності з п. 10.3 договору строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюються тривалістю у 5 років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору).

Додатковою угодою № 1 від 31.12.2015 р. до договору № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2016 р. сторони змінювали ціну купівлі природного газу та її складові.

На виконання договору постачальник з січня по березень 2016 року передав, а споживач отримав природний газ. Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016 р. на суму 85554,67 грн.; від 29.02.2016 р. на суму 62594,76 грн.; від 31.03.2016 р. на суму 47915,62 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками. Факт отримання від позивача наведених обсягів природного газу відповідачем не заперечувався.

Відповідачем було частково оплачено поставлений АТ «НАК «Нафтогаз України» газ, внаслідок чого у ОСББ "Білицька перлина" утворилась заборгованість в сумі 15374,75 грн., у зв`язку з чим АТ «НАК «Нафтогаз України» і звернулось з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами статті 714 ЦК України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем було залишено неоплаченим на користь позивача отриманий у січні - березні 2016 року природний газ в сумі 15374,75 грн.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що у відповідності до частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, а враховуючи що заборгованість відповідача перед позивачем погашена до набрання чинності вказаним Законом, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Так, за твердженням відповідача, станом на 30.11.2016 р. зобов`язання відповідача за січень 2015 року, лютий 2015 року, березень 2015 року та частину листопада 2015 року були виконані, заборгованість погашена, у зв`язку з чим нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість, яка була погашена до 30.11.2016 р., суперечить вимогам вказаного Закону, а отже є незаконним та не породжує правових наслідків.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, а саме - з довідки "Операції по договору « 1143/16-ТЕ-17», Підприємство "Білицька перлина ОСББ" з 01.01.2016 по 31.03.2018", відповідач розраховувався з позивачем за отриманий природний газ з порушенням строків оплати, встановлених п. 6.1 договору купівлі-продажу, і залишок заборгованості в сумі 15374,75 грн. відповідачем станом на час прийняття рішення у даній справі так і не було сплачено на користь позивача.

Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Водночас, суд звертає увагу відповідача, що договір № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2016 р., стягнення заборгованості за яким є предметом спору у даній справі, було укладено на постачання природного газу на 2016 рік, а не на 2015 рік, як про це у свої запереченнях вказує відповідач.

Відхиляючи посилання відповідача на існування графіка погашення спірної заборгованості, суд констатує, що до матеріалів справи не надано доказів складання зазначеного графіка.

Водночас, як на доказ існування такого графіка відповідач посилається на те, що надання відповідачу номінацій на опалювальний сезон було можливо лише або за рівнем розрахунків не нижче 90%, або за умови надання такого графіку (пункт 17 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою КМУ від 01.10.2015 р. № 758).

Слід зазначити, що пунктом 17 Положення передбачено, що постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації.

Обов`язок, передбачений підпунктом 4 пункту 3 цього Положення, покладається на НАК "Нафтогаз України" на період до 01 квітня 2017 р. за таких умов: укладення виробником теплової енергії з НАК "Нафтогаз України" договору постачання природного газу відповідно до законодавства; відсутність у виробника теплової енергії заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" за використаний природний газ, або відсутність у виробника теплової енергії заборгованості (без урахування штрафних санкцій) перед НАК "Нафтогаз України" за спожитий до 01 січня 2016 р. природний газ за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо), а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ, або рівень розрахунків виробника теплової енергії станом на 25 число місяця, що передує місяцю постачання природного газу (без урахування штрафних санкцій), за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо) становить не нижче 90 відсотків, або надання НАК "Нафтогаз України" та виконання виробником теплової енергії погодженого виконавчим органом ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 01 січня 2021 р. з розбивкою за всіма договорами з НАК "Нафтогаз України"), складеного на підставі довідки щодо заборгованості, наданої НАК "Нафтогаз України", а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ. Наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).

Суд звертає увагу на те, що, як зазначено у вищенаведеному пункті 17 Положення, наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу.

Водночас, ціна договору та порядок розрахунків є істотною умовою договору, з огляду на що погодження графіку мало б відбутися із дотриманням загальних принципів внесення змін до договору, тобто шляхом двостороннього підписання відповідної додаткової угоди (пункт 11.3 договору, ст.ст. 651, 653, 654 ЦК України).

Доказів того, що сторони у визначеній договором та законом формі дійшли згоди про зміну строків погашення заборгованості, шляхом укладення додаткової угоди до договору № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2016 р. матеріали справи не містять.

З огляду на все викладене вище, заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факту наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий в січні - березні 2016 року згідно договору № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2016 р. газ в сумі 15374,75 грн.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 15374,75 грн. основного боргу є доведеною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Поряд з цим, як вбачається з позовної заяви, у зв`язку із порушенням відповідачем строків оплати відповідно до умов договору № 1143/16-ТЕ-17 від 21.12.2016 р., позивачем були нараховані та заявлені до стягнення з відповідача пеня у розмірі 24958,96 грн., 3% річних у розмірі 3481,36 грн. та інфляційні втрати у розмірі 10280,53 грн.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір пені було визначено позивачем в сумі 24958,96 грн., у тому числі - за період з 16.02.2016 р. до 15.08.2016 р. в сумі 5911,24 грн., з 15.03.2016 р. до 14.09.2016 р. в сумі 10943,96 грн., з 15.04.2016 р. до 14.10.2016 р. в сумі 8103,76 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3481,36 грн. 3% річних та 10280,53 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 3481,36 грн., нарахованій на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі за період з 16.02.2016 р. до 25.08.2016 р. в сумі 424,26 грн., з 15.03.2016 р. до 19.10.2016 р. в сумі 972,11 грн., з 15.04.2016 р. до 23.08.2019 р. в сумі 2084,98 грн.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 10280,53 грн., нарахованих на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, за період з 01.04.2016 р. до 31.10.2016 р. в сумі 2477,64 грн., з 01.05.2016 р. до 31.07.2019 р.

Суд вважає за необхідне зазначити, що 30 листопада 2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно термінів вказаного закону, процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

При цьому, учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно норм ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

З наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості) необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.

Разом з тим, частиною 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто, до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому, статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Поряд з цим, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Таким чином, виконання ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

При цьому слід зазначити, що зі змісту ст.ст. 4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання Законом чинності.

Зазначені висновки щодо застосування ч. 3 ст. 7 вказаного Закону викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 р. № 904/10745/16, від 07.02.2018 р. № 927/1152/16, від 13.02.2018 р. № 911/1719/13, від 14.02.2018 р. № 908/3211/16, від 22.02.2018 р. № 922/4355/14, від 28.02.2018 р. № 911/3914/14, від 11.04.2018 р. № 15/5005/153/2012, від 26.02.2019 р. № 904/2960/18.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості не є підставою стверджувати, що положення Закону в частині списання нарахованих процентів, пені та інфляційних втрат не розповсюджуються на нього, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов пункту 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

В актах приймання-передачі, зазначених вище, також вказано, що позивач передає, а відповідач приймає природний газ виключно для виробництва теплової енергії, що споживається населенням.

При цьому, оскільки відповідач виробляв теплову енергію виключно для власних цілей (опалення та гаряче водопостачання членам ОСББ), то отримання ліцензії для такої діяльності не потрібно.

Отже, з матеріалів справи слідує, що у даному випадку відповідач є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, а придбаний газ використовувався ним для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, що позивачем не спростовано.

За таких обставин, на відносини між позивачем та відповідачем поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії".

З матеріалів справи вбачається, що вартість газу, отриманого відповідачем у період з січня по лютий 2016 року, а також частково отриманого ним у березні 2016 року, було сплачено останнім позивачу у сумі 180690,30 грн. до набрання чинності зазначеним вище Законом, а тому підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за цей період є відсутніми.

Натомість, заборгованість у сумі 15374,75 грн. за газ, отриманий у березні 2016 року, не погашена відповідачем і до цього часу, тому позивач обґрунтовано нарахував на цю заборгованість 3% річних та інфляційні втрати.

Водночас, після здійсненого судом перерахунку (з виключенням періодів нарахування на суми заборгованості, погашені відповідачем до 30.11.2016 р.), сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, становить 4508,44 грн., а саме -

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі01.12.2016 - 23.08.201915374.751.2934508.4419883.19При цьому, розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, становить 1258,52 грн., а саме -

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів15374.7501.12.2016 - 23.08.20199963 %1258.52З огляду на викладене позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 15374,75 грн. заборгованості за природний газ, 4508,44 грн. інфляційних втрат та 1258,52 грн. 3% річних, в решті позову слід відмовити.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами письмових заяв була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, викладеного у відзиві б/н, б/д (вх. № 20499/19 від 28.10.2019 р.), суд зазначає таке.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом 126 ГПК України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Проте, відповідачем в обґрунтування понесення ним витрат на оплату послуг адвоката не надано жодних доказів, у тому числі - договору про надання правової допомоги; акту приймання-передачі наданих послуг; копії ордеру; платіжного доручення про оплату надання правової допомоги тощо, на підставі дослідження яких стягуються витрати на правничу допомогу, які є частиною судових витрат.

У зв`язку з наведеним суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи, а відтак підстави для їх покладення на позивача є відсутніми.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білицька Перлина" (08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 2/2, код 37696553) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 15374 (п`ятнадцять тисяч триста сімдесят чотири) грн. 75 коп. основного боргу, 1258 (одну тисячу двісті п`ятдесят вісім) грн. 52 коп. 3% річних, 4508 (чотири тисячі п`ятсот вісім) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 750 (сімсот п`ятдесят) грн. 77 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складене 11.11.2019 р.

Суддя В.М. Бабкіна