Ухвала суду № 85494470, 18.10.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/54936/19-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2019 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №757/54936/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» про поділ майна подружжя та звільнення майна з - під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

15.10.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 16.10.2019 для вирішення питання про відкриття провадження.

Так, разом з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначено, що шлюб був між позивачем та відповідачем, який був зареєстрований 16.09.1992 року, що підтверджується актовим записом про шлюб, складеним Деснянським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві за № 1106 від 16.09.1992 року.

Однак, шлюб між ними ще не розірвано, але протягом останнього часу стосунки позивача та відповідача погіршилися. Тривалий час позивач та відповідач фактично проживають окремо один від одного, шлюбно-сімейні стосунки не підтримують, спільного господарства не ведуть.

В період перебування у шлюбі позивачем та відповідачем було придбано за спільні кошти майно: об`єкт рухомого майна у вигляді транспортного засобу.

Проте, автомобіль був зареєстрований 30.11.2011 року на ім`я відповідача - ОСОБА_2 .

Ринкова вартість автомобіля становить - 29 4000 гривень (згідно звіту про незалежну оцінку майна на час звернення з позовом).

Зважаючи на те, що автомобіль був придбаний у період шлюбу - 30.11.2011 року, він є спільною власністю.

Таким чином, на припинені шлюбні відносини, позивач вважає, що є необхідність за доцільним поділити спільне майно з відповідачем, та визнати за собою право власності на 1/2 частину автомобіля марки MITSUBISHI OUTLANDER реєстраційний номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ).

Зважаючи на те, що автомобіль весь час постійно перебував в особистому користуванні та розпорядженні відповідача, про стан автомобіля позивачу не було відомо.

Позивач дізнався про те, що спірний автомобіль є предметом стягнення у виконавчому провадженні №55265091, відкритого за заявою Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 257 862 05 грн.

Виконавче провадження №55265091, перебуває у Печерському районному відділі державної, виконавчої служби міста Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

17.09.2019 року, автомобіль було примусово вилучено державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Нагайчуком Миколою Володимировичем в межах виконавчого провадження №55265091 та передано для подальшої реалізації до ДП "СЕТАМ".

26.09.2019 року вже призначено суб`єкта оціночної діяльності для організації торгів та подальшої примусової реалізації автомобіля.

Наразі дії, державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Нагайчука Миколи Володимировича в межах виконавчого провадження №55265091 оскаржуються відповідачем, як незаконні.

Державний виконавець користуючись своїми службовими повноваженнями виносив постанови, які не направляв, а ні стягувачу, а ні боржникові.

Зокрема, органами поліції наразі вирішується питання про відкриття кримінального провадження за фактом незаконного заволодіння транспортного засобу.

Враховуючи зазначене, позивач просить суду, заборонити Печерському районному відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві в межах виконавчого провадження №55265091 вчиняти будь-які дії щодо реалізації рухомого майна - транспортного засобу марки MITSUBISHI OUTLANDER, сірого кольору, 2009 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), в тому числі укладати будь-які цивільно-правові угоди, акти, проводити відкриті торги та інші дії, пов`язані з переходом права власності на зазначений транспортний засіб, та вчиняти будь-які дії, спрямовані на його відчуження та реалізацію.

Заборонити ДП «СЕТАМ» (ЄДРПОУ 39958500) вчиняти будь-які дії щодо реалізації рухомого майна - транспортного засобу марки MITSUBISHI OUTLANDER, сірого кольору, 2009 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), в тому числі укладати будь-які цивільно-правові угоди, акти, проводити відкриті торги та інші дії, пов`язані з переходом права власності на зазначений транспортний засіб, та вчиняти будь-які дії, спрямовані на його відчуження та реалізацію.

Накласти арешт на рухоме майно - транспортний засіб марки MITSUBISHI OUTLANDER, сірого кольору, 2009 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ).

Виходячи з вищенаведеного існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у даній справі, оскільки третіми особами можуть бути вчинені дії спрямовані на відчуження спірного майна.

Отже, є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому я вимушений разом з позовом подати заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.

Частиною 1 ст. 153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Як передбачено положеннями ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Види забезпечення позову визначені положеннями ст. 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до п.п. 3.3 п. 3 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5 накладання заборони щодо відчуження за спадковим договором, договором довічного утримання (догляду), застави (іпотеки), а також при видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою, проводиться шляхом вчинення посвідчувального напису на всіх примірниках договору або свідоцтва про право на спадщину.

П . п. 4.1 п. 4 глави 15 розділу ІІ вказаного Порядку передбачає, що накладання заборони щодо відчуження майна реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів. Про накладені заборони щодо відчуження робиться запис в Алфавітній книзі обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.

Окрім цього, відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки заява про забезпечення позову не містить обґрунтування, як саме незастосування забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду, та не вказано правових підстав для забезпечення зазначеної заяви та позову, шляхом накладення арешту на майно відповідача, та відсутні пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Окрім цього, на думку суду таке накладення арешту є передчасним, оскільки не досліджено всіх обставин справи, так як вбачається, що банківською установою здійснюється звернення стягнення заборгованості шляхом реалізації автомобіля на прилюдних торгах, на підставі виконавчого листа у справі №757/23151/15-ц, у зв`язку з цим станом на день розгляду вказаної заяви суду не надано всіх належних доказів та не наведено обґрунтувань про вірність намірів позивача, щодо накладення арешту на автомобіль з цілю забезпечити саме позов про поділ майна подружжя.

Разом з цим, суд звертає увагу, що відмова у задоволені заяви про забезпечення позову, позивача не позбавляє права повторно звернутись з такою заявою з наданням відповідних доказів та обґрунтувань.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-153, 259, 260, 353 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №757/54936/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» про поділ майна подружжя та звільнення майна з - під арешту , - відмовити.

Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Т.Г. Ільєва