Рішення № 85493868, 01.11.2019, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/3271/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2019 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання - Горошко О.О.,

учасники справи та їхні представники:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – адвокат Ковальов Дмитро Олександрович,

відповідач – ОСОБА_2 ,

представник відповідача – адвокат Маліннікова Дар`я Костянтинівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності подружжя на жилий будинок, реальний розподіл спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності подружжя на жилий будинок, реальний розподіл спільного майна (т.1 а.с.4-7).

В позовній заяві зазначила, що 3 грудня 1999 р. ОСОБА_2 придбав одноповерховий жилий будинок АДРЕСА_1 з шлакобетону, загальною площею 29,13 кв.м. та з глинобитними надвірними будівлями: сараї, вбиральня, колодязь (під господарськими будівлями - 7,3 кв. м.) та огорожі.

З квітня 2001 року вона з відповідачем стала проживати однією сім`єю, а 02 жовтня 2002 року вони зареєстрували шлюб. Спільних дітей немає.

Згідно рішення виконкому Київської районної у м. Полтаві ради №246 від 28 травня 2002 року збільшено площу земельної ділянки в домоволодінні по АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1558 кв.м. (1000 кв.м. - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 558 кв. м. - для ведення особистого селянського господарства).

Після цього, 22 травня 2002 року вони за спільною згодою, за спільні кошти згідно рішення виконкому Київської районної у м. Полтаві ради за №238 від 28 травня 2002 року, розпочали перебудову старого будинку, а також добудову та будівництво господарських будівель і гаражу.

Вони спільно і за сімейні кошти побудували у 2003 році гараж площею 28,1 кв. м., із цегляного фундаменту і цегли, дерев`яного перекриття і покрили шифером.

Перебудували існуючі глинобитні сараї: обклали їх цеглою, викопали погріб, добудували літню кухню (бетон, цегла, шифер, перекриття дерев`яні площею 12,0 кв. м., провели газ).

Всього площа під господарськими будівлями збільшилася на 77,5 кв.м., становить - 82,8 кв. м.

В залі поштукатурили стіни. Ванну, туалет виложили плиткою, у ванні на стелі - пластик. У спальні стіни - гіпсокартоном.

У будинку перебудували одну із кімнат під кухню, площею 9,8 кв.м., до будинку добудували спальню, площею 12,7 кв. м., коридор - 4,4 кв.м., санвузол, ванну площею - 6,3 кв. м., сіни площею 3,6 кв. м. , сауну площею 3,5 кв.м.

Таким чином, загальна площа будинку значно збільшилась і на теперішній час становить 61 кв.м. проти 29,13 кв.м. до перебудови. ОСОБА_3 із шлакобетону утеплили пінопластом, поштукатурили.

Провели у двір і у будинок централізоване водопостачання та водовідведення (вигрібну яму), індивідуальне водяне опалення, встановили газову колонку, переобладнавши постачання газу та оформили все це згідні чинного законодавства.

Повністю перебудували дах, піднявши його у висоту.

У 2015 р перебудували огорожу з бутового каменю, залізних листів та металевої сітки по периметру.

Перебудований житловий будинок та господарські будівлі здані в експлуатацію у листопаді - грудні 2012 р.

Через 17 років спільного проживання вона була вимушена залишити чоловіка, який створив їй нестерпні умови, та переїхала до батьків. З набутих спільно предметів з домогосподарства по АДРЕСА_1 вона взяла лише свій особистий одяг та деякі речі, що належали їй та її батькам.

Оскільки вартість належного відповідачу будинку за час їхнього спільного проживання істотно збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових затрат, є підстави для визнання його об`єктом права спільної сумісної власності.

Позивач вважає, що при врахуванні будинку та господарських будівель, що належали відповідачу до реєстрації шлюбу, які вони повністю перебудували та добудували, частка відповідача складає - 11/20, а її - 9/20.

Тому позивач просила суд жилий будинок АДРЕСА_1 , всі АДРЕСА_2 будівлі та АДРЕСА_3 , визнати об`єктом права спільна сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнати за нею право власності на 9/20 частин домоволодіння АДРЕСА_3 і виділити їй у користування: в жилому будинку - житлову кімнату пл. 20,7 кв. м., кухню 9,8 кв. м., а також гараж літ. «З», вбиральню літ. «Е», навіс літ. «А-1-4» та частину огорожі № НОМЕР_1 і земельну ділянку для користування і обслуговування 9/20 частин будинку та вказаних господарських споруд згідно висновку експерта.

Також просила визнати право власності за ОСОБА_2 у домоволодінні по АДРЕСА_3 на 11/20 частин та реально виділити йому у користування в будинку житлову кімнату А-1-3 пл. 12,7 кв. м., коридор А-1-5 пл. 4,4 кв. м., санвузол А-1-4 пл. 6,3 кв. м., сауну А-1-6 пл. 3,5 кв. м., сіни А-1-7 пл. 3,6 кв. м., а у господарських будівлях сарай «Б», сарай «Ж», погріб «ж», навіси ж-1, 2, літню кухню «Ж-3», колонку №1, огорожу 2,3,4, ворота № НОМЕР_2 та земельну ділянку за виключенням виділеної їй частини земельної ділянки для користування і обслуговування 9/20 частин будинку та господарських будівель. Судові витрати просила покласти на відповідача.

Ухвалою судді від 11 червня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання про визнання спільної сумісної власності подружжя на будинок та його реальний розподіл (т.1 а.с.29).

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до позивача ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, в подальшому збільшивши розмір позовних вимог (т.1 а.с.130-134, 193-196).

У зустрічній позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог відповідач зазначив, що 02 жовтня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб. Починаючи з грудня 2017 року фактично шлюбні відносини між ними припинено.

Під час перебування у шлюбі ними у 2006 році спільно було куплено автомобіль ВАЗ 111830 НОМЕР_3 НОМЕР_4 ХІА НОМЕР_5 , 2006 року випуску.

У зв`язку з погіршенням сімейних відносин, з травня 2018 року ОСОБА_1 забрала ключі від машини, усі документи на неї та самостійно без згоди відповідача почала користуватись автомобілем, не надаючи йому можливості також розпоряджатися майном, що є спільною сумісною власністю. На прохання компенсувати йому половину вартості автомобіля та користуватись автомобілем одноособово, ОСОБА_1 відмовила.

Крім того, ОСОБА_1 до подання своєї позовної заяви до суду, вивезла з будинку за адресою АДРЕСА_3 фактично усі речі, придбані за час перебування у шлюбі, що підтверджується її розпискою, підписаною власноручно.

За час перебування у шлюбі ними було спільно придбано побутову техніку та меблі, які вони використовували для покращення житлових умов, проте ОСОБА_1 самовільно забрала усю техніку, що була придбана за спільні кошти, та використовує її на даний час одноособово. Усього забрала майна на загальну суму 57950 гривень 00 копійок. На даний час ОСОБА_1 відмовляється частково повернути придбані у шлюбі речі та розподілити їх.

Тому відповідач просив суд визнати автомобіль ВАЗ 111830 НОМЕР_6 79-30 НОМЕР_7 ХІА НОМЕР_5 , 2006 року випуску спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності у спільній сумісній власності подружжя на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 111830 ЗНТ ВІ 79-30 А1 ХІА НОМЕР_5 , 2006 року випуску; визнати за ОСОБА_1 право власності у спільній сумісній власності подружжя на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 111830 ЗНТ ВІ 79-30 АІ ХІА НОМЕР_5 , 2006 року випуску; визнати спільною сумісною власністю подружжя холодильник вартістю 12000 гривень, варочну поверхню та піч вартістю 13000 гривень, матрац вартістю 5000 гривень, мікрохвильову піч вартістю 2000 гривень, телевізор «Панасонік» вартістю 5000 гривень, пральну машину «Індезіт» вартістю 6000 гривень, кухонні меблі вартістю 9000 гривень, люстру вартістю 800 гривень, металеві двері вартістю 5150 гривень.

Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості належної йому 1/2 частини у спільному сумісному майні на суму 28975 гривень 00 копійок.

Судові витрати просив покласти на позивача ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 10 липня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя залишено без руху (т.1 а.с. 143).

Після усунення відповідачем виявлених судом недоліків ухвалою суду від 13 липня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, розподіл спільного майна (т.1 а.с. 149).

Також відповідачем подано відзив па позовну заяву про визнання спільною сумісною власність подружжя житлового будинку та реальний розподіл (т.1 а.с. 55-64)

У відзиві відповідач зазначив, що у позовній заяві позивачем вказано відомості, що не відповідають дійсності та викривляють події.

Зазначив, що 3 грудня 1999 року ним було придбано житловий будинок у АДРЕСА_3 надвірними будівлями загальною площею 28, 60 кв.м. (у позові неправдиво вказано загальна площа 29,13 кв.м.) та надвірні будівлі: п`ять сараїв, дві вбиральні, колодязь, огорожа. На земельній ділянці норма якої не встановлена (у позові неправдиво вказано площу земельної ділянки 1249 кв.м.). Рішенням Виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №238 від 28.05.2002 року йому було надано дозвіл на проведення перебудови та прибудови у домоволодінні, збільшення площі будинку.

Отримавши дозвіл, він розпочав ремонтні роботи у своєму будинку

Проживати разом з ОСОБА_1 вони почали лише після реєстрації шлюбу 02 жовтня 2002 року. ОСОБА_4 у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_4 . Адже проживати у його будинку вони не могли, там не було умов, і він проводив перепланування та ремонт на підставі отриманого дозволу. Потягом усього часу сімейного проживання вони проживали у квартирі позивача, робили за спільні кошти там ремонт, купували у дану квартиру нові меблі та позивач жодним чином не мала відношення до спірного будинку.

Будинок з переплануванням і добудовами було введено в експлуатацію лише у 2012 році і у 2013 році зареєстровано право власності вже на перебудований будинок. Тобто введення в експлуатацію відбулось в період перебування у шлюбі, проте перепланування здійснювалось виключно за його власні кошти.

Відповідач також категорично не погодився з запропонованим позивачем розподілом будинку та визначенням його вартості.

Зазначив, що за розподілом, що запропонований позивачем, він позбавлений можливості користуватись кухнею, вбиральнею, проте має у користуванні коридор, два навіси та два сараї. Неправомірним є також визначення частки у розмірі 45% у домоволодінні.

Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до нього просив відмовити.

Позивач надала відповідь на відзив, у якій зазначила, що за попередньою домовленостю з ОСОБА_2 29.04.2018 року вона в присутності відповідача забрала речі в тому числі придбані спільно за час шлюбу, розподіливши їх згідно домовленості, про що свідчить його підпис на розписці. Відповідач умисно неправдиво вказує речі, які вона забрала, зокрема, ліжко, морозильну камеру, кухонну витяжку, люстри хоча ці речі залишилися у власності ОСОБА_2 (т.1 а.с.151-153).

ОСОБА_2 допомагав їй вантажити вищезазначені речі до автомобіля.

За час спільного проживання всі її кошти направлялися на будівництво. ОСОБА_2 весь час спільного проживання працював, але рівень заробітної плати не дозволяв йому самостійно, як він стверджує, будувати, придбавати будматеріали та мати кошти на інші потреби: одяг, предмети особистої гігієни, догляду за помешканням та інше. Все це придбавалося в більшій мірі за її кошти.

Позивач стверджує, що рівень доходу ОСОБА_2 за 2001-2017 рік не відповідає видаткам за цей період по участі у будівництві, таких коштів він не мав.

За час будівництва вони винаймали робітників тільки для перекриття даху, покладання керамічної плитки на стінах та проведення системи опалення.

Всі інші роботи вони виконували разом з чоловіком.

Основні оздоблювальні роботи в приміщені відбувалися у 2007-2011 роках.

Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, у яких посилався на порушення порядку подання доказів позивачем та заявляв про те, що надані до відповіді на відзив докази не відповідають вимогам достовірності та належності, оскільки не містять інформації про предмет доказування та не дають можливості встановити обставини справи (т.1 а.с. 200-202).

Крім того позивачем надано відзив на зустрічний позов (т. 1 а.с. 221-224).

У відзиві на зустрічний позов позивач зазначила, що спірний автомобіль був нею придбаний у 2006 році. Автомобіль частково придбаний за кредитні кошти. Кредит нею погашений за власні кошти, оскільки ОСОБА_2 не мав достатнього доходу для отримання кредиту та його погашення.

В повному обсязі кредит на автомобіль нею було погашено протягом одного року за рахунок коштів, подарованих їй матір`ю – ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 експлуатував вказаний автомобіль на власний розсуд, використовував як вантажний транспорт. Внаслідок цього автомобіль суттєво пошкоджений та приведений у несправний стан.

Тому вартість автомобіля, що вказана ОСОБА_2 у 66000 грн. не відповідає дійсності.

Інше спільне рухоме майно ними поділено добровільно за взаємною згодою.

Крім того, зазначена відповідачем вартість цього майна не відповідає дійсності.

Тому в задоволенні зустрічного позову позивач просила відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 надав відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву (т.2 а.с. 43-48).

У своїй відповіді на відзив ОСОБА_2 посилався на порушення позивачем порядку подання доказів, встановлений ЦПК України. Зазначив, що додані до відзиву докази стосуються лише позовної заяви ОСОБА_1 , тому повинні долучатись до позовної заяви. Позивачем такі докази подані в порушення норм ЦПК України.

Відповідач ставить під сумнів укладення ОСОБА_1 та її матір`ю – ОСОБА_5 договору дарування від 17 листопада 2006 року. Також посилається на нікчемність такого договору, оскільки всупереч вимогам ч.5 ст.719 ЦПК України договір дарування валютних цінностей не посвідчений нотаріально.

Відповідач не заперечує, що до розірвання шлюбу ним та ОСОБА_1 досягнуто згоди щодо розподілу майна, і він вважав, що оскільки позивач отримала у користування машину та майже всю побутову техніку, вони не матимуть один до одного ніяких претензій. Але після одержання позовної заяви про визнання його будинку по АДРЕСА_1 спільною власністю він зрозумів, що позивач не мала наміру зберегти нормальні відносини та мирно вирішувати питання щодо спільно нажитого майна. Крім того, розписка щодо розподілу майна не може вважатись договором у юридичному значенні, а є лише підтвердженням того, що на той час у них не було спору щодо розподілу майна.

Також звертав увагу суду, що додані до відзиву докази не мають відношення до предмету спору за зустрічним позовом. Тому просив суд критично проаналізувати додані до відзиву докази.

Ухвалою суду від 11 червня 2018 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. З метою забезпечення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та його реальний розподіл ОСОБА_2 заборонено до набрання законної сили рішенням суду відчуження житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 31).

Ухвалою суду від 10 вересня 2018 року суд вирішив клопотання, що надійшли від сторін (т. 2 а.с.55-56).

Вказаною ухвалою задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення експертизи, призначено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, виконання якої доручено експерту Авдєєвій Ніні Миколаївні.

Задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 про призначення судової автотоварознавчої експертизи, виконання якої доручено експерту Паляниці Ігорю Володимировичу.

Також задоволено клопотання сторін про виклик та допит в судовому засіданні свідків.

Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_2 відомостей про доходи за 2002 – 2016 роки.

На час проведення експертиз провадження у справі зупинено.

Після повернення експертом справи до суду ухвалою суду від 21 січня 2019 року провадження у справі відновлено (т. 2 а.с.96).

Ухвалою суду від 21 березня 2019 року також задоволено клопотання представника відповідача та призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора С.С. Бокаріуса (т.2 а.с.121).

На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

Після повернення справи до суду ухвалою від 12 серпня 2019 року провадження у справі відновлено (т.2 а.с.222).

Інші заяви по суті справи та клопотання від учасників справи та їхніх представників суду не надходили.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ковальов Д.О. первісний позов підтримали в повному обсязі, проти зустрічних позовних вимог заперечували. Просили первісний позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

При цьому посилалися на обставини, викладені у поданих ними до суду заявах по суті справи: позовній заяві, відповіді на відзив, відзиві на зустрічний позов.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Маліннікова Д.К. в судовому засіданні проти первісного позову заперечили, в його задоволенні просили відмовити. Зустрічні позовні вимоги, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити. Посилалися на обставини, викладені у поданих ними до суду заявах по суті справи: зустрічній позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог, відзиві на позов та запереченнях.

Заслухавши учасників справи та їхніх представників, дослідивши докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 02 жовтня 2002 рокуперебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується даними свідоцтва про одруження НОМЕР_8 , виданого 02 жовтня 2002 року Полтавським міським відділом РАГС Полтавського обласного управління юстиції (т.1 а.с.10).

Шлюб розірвано рішенням Київського районного суду м.Полтави від 14 серпня 2018 року.

Також встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу будинку, посвідченого 03 грудня 1999 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Бахуринською О.О., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_2 купив жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на земельній ділянці, норма якої не встановлена. На зазначеній земельній ділянці знаходиться один одноповерховий з шлакобетону жилий будинок А-1 жилою площею 28,60 кв.м., та надівірні будівлі: п`ять сараїв, гараж, дві вбиральні, колодязь, огорожа (т. 1 а.с.78-79).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 23 лютого 2003 року виконавчим комітетом Київської районної у м.Полтаві ради, ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 1558 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_5 .1, а.с.12).

Згідно вказаного Державного акту землю передано для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд – 1000 кв.м., для ведення особистого селянського господарства – 558 кв.м.

Відповідно до пункту 5 рішення виконавчого комітету Київської районної у м.Полтаві ради від 28 травня 2002 року №238 «Про дозвіл на проведення робіт у домоволодіннях і окремих квартирах багатоповерхових будинків» ОСОБА_2 в домоволодіння по АДРЕСА_1 дозволено провести перебудову сіней «а», «а1», а саме: перебудувати частину сіней розміром 2,0 х 2,8 м., а замість іншої частини побудувати нову із збільшенням ширини на 2,0 м. загальним розміром 3,55 х 8,1 м. із влаштуванням в них допоміжних приміщень – ванної. передпокою та інших; обкласти цеглою сарай «Б», «б»; на місці гаража «Б1» побудувати літню кухню розміром 2,7 х 7,0 м.; в блоці з сараями «Б», «б» та літньою кухнею побудувати сарай розміром 5,0 х 6,5 м. на відстані 1,0 м. від межі суміжної садиби № НОМЕР_9 ; побудувати гараж розміром 4,6 х 6,5 м. на відстані 1,0 м. від межі суміжної садиби № НОМЕР_9 з боку АДРЕСА_3 ; побудувати альтанку розміром 1,5 х 3,0 м. на відстані 3,0 м. від будинку та 1,0 м. від межі садиби № АДРЕСА_6 ; збільшити площу приміщення будинку (І ОСОБА_8 ) за рахунок розбору пічки (т.1 а.с.77).

18 липня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на добудований та перебудований будинок з господарськими спорудами, що підтверджується даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 травня 2018 року №125001147 (т.1 а.с.17-18).

Як вбачається з вказаної довідки, реєстрація права власності проведена на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: 7509747, виданого 02 серпня 2013 року Реєстраційною службою Полтавського міського управління юстиції.

На час даної реєстрації права власності об`єкт права власності складався з житлового будинку А-1 загальною площею 61 кв.м., житловою площею 33,4 кв.м., який складається: кімната (1) площею 20,7 кв.м., кухня (2) пл. 9,8 кв.м.; кімната (3) пл. 12,7 кв.м.; санвузол (4) пл. 6,3 кв.м.; коридор (5) пл. 4,4 кв.м.; сауна (6) пл. 3,5 кв.м.; сіни (7) пл. 3,6 кв.м.

Відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: сарай Б, Ж, погріб ж, навіс ж1, ж2, гараж З, вбиральня Е, літня кухня ж3, колонка питна 1, огорожа 2, 3, 4, ворота огорожі 5.

З наведеного вбачається, що після придбання ОСОБА_2 вказаного житлового будинку з господарським спорудами суттєво змінився як сам будинок, його площа, планувальне рішення, склад господарських будівель та споруд.

Як вбачається з даних технічного паспорту на жилий будинок індивідуального житлового фонду, за адресою: АДРЕСА_3 , виготовленого станом на 10 липня 1996 року, перевіреного 17 листопада 1999 року, житловий будинок А-1 мав площу за внутрішніми обмірами – 44,8 кв.м., з яких житлова площа та загальна складали 29,6 кв.м., площа приміщень, не включена в загальну – 15,2 кв.м. (т.2, а.с.139-141).

Згідно даних технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 станом на 31 жовтня 2012 року, загальна площа будинку А-1 складає 61,0 кв.м. (т. 2 а.с. 135-138).

При цьому з даного техпаспорту вбачається, що було самочинно переобладнано у будинку А-1 приміщення 1-2 площею 9,8 кв.м., самочинно збудовано прибудову А 1-1, у якій наявні приміщення 1-3 площею 12,7 кв.м., 1-4 площею 6,3 кв.м., 1-5 площею 4,4 кв.м., 1-6 площею 3,5 кв.м., 1-7 площею 3,6 кв.м.

Також даний техпаспорт містить інформацію, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрована в інспекції ДАБК у Полтавській області 21 грудня 2012 року №ПТ1801251225.

Суд не бере до уваги посилання відповідача та його представника не те, що згідно даних технічного паспорту житловий будинок був побудований в період з 1958 по 2000 роки, тобто до реєстрації шлюбу між сторонами.

При цьому суд виходить з того, що добудова та перебудова будинку була здійснена самочинно, у зв`язку з чим не була відображена у графі щодо закінчення будівництва.

До 2002 року з господарських будівель і споруд було збудовано сарай Б, погріб ж, колонка питна №1, огорожа №4. Решта споруд – сарай Ж, навіси ж1, ж2, гараж З, вбиральня Е, літня кухня ж3 огорожа №2, №3 та ворота огорожі № НОМЕР_10 споруджені в період з 2002 року.

Судом також встановлено, що за час перебування сторін у шлюбі ними за рахунок спільних коштів подружжя та особистих коштів кожного з них здійснено добудову, перебудову спірного будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_3 , здійснено ремонт та обладнання житлового будинку.

До такого висновку суд приходить, керуючись ст. 60 Сімейного кодексу України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч.2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

На підставі викладеного кошти, одержані обома сторонами як заробітна плата, не зважаючи на те, хто одержував більшу, а хто меншу заробітну плату, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тому придбані за час перебування сторін у шлюбу будівельні матеріали, сантехніка, двері, вікна, тощо, які використані ними для перебудови, ремонту та облаштування спірного будинку, є такими, що придбані за спільні кошти подружжя.

Придбання будівельних матеріалів, витратних матеріалів та оплата вартості будівельних робіт як то укладка плитки, крівля будинку, тощо в період перебування сторін у шлюбі оплачувалась за рахунок їхніх спільних коштів.

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що він здійснював добудову, перебудову будинку та його ремонт за рахунок особистих коштів, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Як вбачається з даних свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 26 грудня 2005 року державним нотаріусом Котелевської державної нотаріальної контори Ковпак В.І., ОСОБА_2 . успадкував після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку у розмірі 4,94 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і знаходиться на території Великоврублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області (т.1 а.с. 80).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 26 грудня 2005 року державним нотаріусом Котелевської державної нотаріальної контори Ковпак В.І., ОСОБА_2 . успадкував після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові заощадження з відповідними процентами та компенсаціями, що знаходяться в АДРЕСА_7 №6263/03 с. Велика Рублівка філії – Котелевське відділення №6263 ВАТ «Державний ощадний банк» Котелевського району Полтавської області (т.1 а.с. 80).

Вказані свідоцтва про право на спадщину відповідачем одержані 26 грудня 2005 року.

Тобто до вказаної дати придбання будівельних матеріалів, витратних матеріалів, тощо за рахунок успадкованого майна чи доходу від оренди успадкованого майна було неможливим.

До матеріалів справи відповідачем також надано копії договору оренди земельної ділянки від 11 січня 2006 року, укладеного ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма «Маяк», з якого вбачається, що орендна плата за користування переданою відповідачем в оренду ТОВ «Агрофірма «Маяк» земельної ділянки в готівковій, натуральній і відробітковій формах становить 1,5% за один гектар орендованої ділянки на рік (61450,80 грн. х 1,55 х 4,94 га = 4553,50 грн.) – т.1 а.с. 84-85.

Але відповідачем не додано доказів, які б підтверджували у яких розмірах ним одержано орендну плату в готівковій, натуральній і відробітковій формах, та чи було одержано взагалі.

Згідно договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 13 вересня 2017 року плата за користування земельною ділянкою здійснюється у розмірі 10 відсотків нормативної вартості земельної ділянки, що складає 21016,36 грн. на рік. Плата за користування земельною ділянкою справляється у готівковій, натуральній та відробітковій (надання послуг) формах. Ці форми поєднуються в залежності від можливостей землекористувача (т.1, а.с.86-87).

В якому розмірі відповідач одержав орендну плату за вказаним договором у грошовій формі, в якому розмірі у натуральній та у відробітковій формах, та коли (у 2017 чи 2018 роках) наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено.

Згідно договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 11 червня 2018 року плата за користування земельною ділянкою здійснюється у розмірі 12 відсотків нормативної вартості земельної ділянки, що складає 25219,63 грн. на рік. Так, як і попереднім договором, пунктом 4.1. передбачено, що плата за користування земельною ділянкою справляється у готівковій, натуральній та відробітковій (надання послуг) формах. Ці форми поєднуються в залежності від можливостей землекористувача (т.1, а.с.81-83).

Доказів одержання орендної плати за вказаним договором відповідач суду також не надав.

Також відповідачем не надано суду і доказів на підтвердження розміру успадкованого ним вкладу та доказів його одержання у відповідному відділенні ВАТ «Державний ощадний банк».

При цьому, як вбачається з наданих сторонами до справи копій чеків, найбільш інтенсивні ремонтні роботи у спірному будинку проводилися у 2007 – 2008 роках.

Так, сторонами надано чеки, якими підтверджується придбання будівельних матеріалів, вікон, дверей, лічильників, сітки, оплати робіт, тощо:

у 2003 році на суму 149,51 грн. (т.1 а.с.98),

у 2005 році – на суму 9800 (т.1, а.с.95),

у 2006 році – на суму 46,50 грн. (т.1, а.с.169),

у 2008 році – на суму 12100 грн., 30280 грн., 136 грн., 120 грн., а всього у цьому році на суму 42636 грн. (т.1, а.с. 97, 105, 108);

у 2007 році – на суму 7320 грн., 2080 грн., 136,80 грн., 122,44 грн., 1877 грн., 165 грн., 237,50 грн., 5,76 грн., 41,20 грн., 5,94 грн., 615 грн., 9,20 грн., 165 грн., 59 грн., 16,65 грн., 42,48 грн., 46,74 грн., 72 грн., 72 грн., 59,04 грн., 6,70 грн., 75 грн., 10 грн., 54 грн., 22,65 грн., 6246 грн., а всього у цьому році на суму19563,10 грн. (т.1 а.с.99, 100, 165-167, 170-175, т.2 а.с.3),

у 2010 році - 8000 грн. (т.1 а.с.96),

у 2012 році – 2488,10 грн. (т.1, а.с. 104),

у 2013 році – 862 грн. (т.1 а.с.168),

у 2018 році – 200 грн. (т.1 а.с.109),

без зазначення дати видачі чеків – на суму 4235 грн., 330 грн., 76 грн. (т.1, а.с. 101, 170).

При цьому суд не бере до уваги витрати сторін на оформлення документів, в тому числі правовстановлюючих, виготовлення копій документів та оплату комунальних послуг, оскільки такі витрати на вартість спірного майна не вплинули.

Також, як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , у липні 2002 року він продав ОСОБА_1 будівельні матеріали – цеглу, цемент, за 2000 грн., які свідок одержав від ОСОБА_1 . Вказані будівельні матеріали свідок з друзями завантажили в найманий позивачем транспорт та розвантажили за адресою: АДРЕСА_3 , де ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 . В подальшому свідок бачив, що із цих матеріалів у 2002 році за цією ж адресою: АДРЕСА_3 було побудовано гараж (т.3, а.с.2).

Вказаним показанням свідка в повній мірі відповідають дані технічного паспорту, у якому зазначено рік побудови гаража – 2002 рік (т.2 а.с.135-138).

Надаючи аналіз вказаним вище документам, якими підтверджено витрати сторін на придбання будівельних та інших матеріалів, суд бере до уваги, що такі витрати в період після 2006 року значно перевищують розмір орендної плати, яку ОСОБА_2 міг одержати згідно договору оренди земельної ділянки від 11 січня 2006 року в готівковій, натуральній і відробітковій формах (що мала становити 4553,50 грн. на рік).

Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що належний йому будинок ним було добудовано, перебудовано та відремонтовано виключно за рахунок його особистих коштів.

Факт трудової участі позивача ОСОБА_1 у здійснені ремонтних робіт будинку підтверджується в судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Той факт, що свідки з боку відповідача ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 не бачили ОСОБА_1 , не свідчить про її відсутність та відсутність її участі у ремонтних роботах в спірному домоволодінні, що підтверджена іншими доказами.

Суд відхиляє доводи відповідача та його представника, які посилались на порушення позивачем порядку подання доказів.

При цьому суд керується положеннями ч.3 ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 4 частини 5 ст. 12 ЦПК України також передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Порядок подання доказів передбачений ст. 83 ЦПК України, згідно частини 2 якої позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

В той же час відповідно до ч.5 ст. 178, ч.3 ст. 179, ч.3 ст. 180 ЦПК України докази додаються також до відзиву, відповіді на відзив та заперечення.

Відповідно до ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На підставі досліджених в судовому зсіданні доказів суд прийшов до висновку, що вартість житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , що був придбаний ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 , внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя істотно збільшилася.

Так, як вбачається з даних технічного паспорту на спірний будинок, що виготовлений станом на 10 липня 1996 року зі змінами станом на 17 листопада 1999 року, процент зносу будинку становив 63%, процент зносу господарських будівель – від 55% до 65%, крім колодязя – 40% та огорожі – 50% (т.2 а.с.139-141).

Після здійснення будівельних та ремонтних робіт за даними технічного паспорта, виготовленого станом на 31 жовтня 2012 року, відсоток зносу житлового будинку – 29 АДРЕСА_8 15, господарських будівель і споруд – від 10% до 15%, крім сараю Б та погребу ж 1964 року забудови, знос яких становить 55 та 50% відповідно, огорожі 1964 року – 60%, воріт огорожі 2002 року – 30% (т.2 а.с.135-138).

Як вбачається з висновку експерта №484/1313 за результатами проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №552/3271/18 від 26 липня 2019 року ринкова вартість поліпшень та ремонтно-будівельних робіт, виконаних в період з 02 жовтня 2002 року по жовтень 2012 року з урахуванням вартості цих робіт та матеріалів у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 складає 210560 грн. (т.2 а.с.183-220).

При цьому експертом також зроблено висновок, що ринкова вартість нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 в стані до початку проведення ремонтно-будівельних робіт (жовтень 2002 року) в цінах на момент проведення експертизи без урахування вартості земельної ділянки складає 140740 грн.

Ринкова вартість цього нерухомого майна у стані на жовтень 2012 року в цінах на момент проведення експертизи без урахування вартості земельної ділянки становить 351300 грн.

Різниця між ринковою вартістю нерухомого майна в стані після проведення невід`ємних поліпшень, які можливо ідентифікувати, та які підтверджені обома сторонами та ринковою вартістю нерухомого майна в стані, що був наявний на початок їх здійснення складає: 210560 грн. (351300-140740).

Таким чином ринкова вартість поліпшень та ремонтно-будівельних робіт, виконаних в період з 02 жовтня 2002 року по 2012 рік з урахуванням вартості цих робіт та матеріалів у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 складає 210560 грн.

Звідси частка невід`ємних поліпшень проведених у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 складає АДРЕСА_9 (розрахунки на сторінках 31-32 висновку експерта, т.2 а.с.198).

Суд не приймає заперечення позивача та її представника проти вказаного висновку експерта №484/1313 від 26 липня 2019 року, оскільки він в повній мірі відповідає обставинам у справі, а також максимально враховує всі підтверджені дані щодо здійснених в процесі добудови та перебудови домоволодіння робіт та витрат сторін.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 2 ст.70 СК України передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Вирішуючи питання про розмір часток співвласників у праві спільної власності на вказаний будинок, суд виходить з даних висновку експерта №484/1313 від 26 липня 2019 року, згідно якого ідеальні частки у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 з врахуванням ринкової вартості до поліпшення та ринкової вартості проведених у ньому поліпшень нерухомого майна у період з 02 жовтня 2002 року по 2012 рік складають: ОСОБА_1 – 3/10, ОСОБА_2 – 7/10 (т.2 а.с.183-220).

Розрахунок часток співвласників, що наданий позивачем, згідно якого її частка має становити 9/20, а частка відповідача – 11/20, належними та допустимими доказами не підтверджується, у зв`язку з чим судом не приймається.

Тому суд приходить до висновку про необхідність розподілити спільне майно подружжя, визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 3/10, за ОСОБА_2 – на 7/10 частин вказаного житлового будинку.

Відповідно до вказаного вище висновку експерта №484/1313 від 26 липня 2019 року з урахуванням вимог державних будівельних норм, існуючого об`ємно-планувального рішення будинку та розміру часток, що припадають ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як колишньому подружжю, не мається технічної можливості розподілу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 .

Оскільки судом встановлено, що розмір часток співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної власності на будинок становить 3/10 та 7/10 відповідно, суд не бере до уваги висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №66, на вирішення якої за клопотанням позивача було поставлено питання щодо можливості розподілу будинку відповідно до часток 9/20 та 11/20.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовної вимоги про реальний виділ сторонам у користування 9/20 та 11/20 частин спірного домоволодіння та земельної ділянки для користування і обслуговування відповідних частин будинку.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання автомобіля ВАЗ 111830 ЗНГ, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_11 НОМЕР_5 , 2006 року випуску об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, 01 листопада 2006 року ТОВ «Автодім Полтава» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу автомобіля в кредит №01/11/06-08:40 (т.1 а.с. 225).

Згідно вказаного договору продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах передплати автомобіль Лада 11183 «Калина», виробництва Росії, 2006 року випуску. Вартість автомобіля – 46700 грн.

Відповідно до акту прийому – передачі від 01 листопада 2006 року, підписаного ТОВ «Автодім Полтава» (сторона 1) та ОСОБА_1 (сторона 2), сторона 1 передала, а сторона 2 прийняла наступне: модель Лада 11183 «Калина», виробництво Росія, 2006 року, номер кузова ХІА НОМЕР_5 , номер двигуна НОМЕР_12 , вартість автомобіля 46700 грн. з ПДВ (т.2, а.с.226).

03 листопада 2006 року ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та фізична особа ОСОБА_1 уклали кредитний договір №6406С19/38 (для кредиту на придбання автомобіля), відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у сумі 35025 грн. з кінцевою датою погашення 02 листопада 2010 року, для оплати автомобіля марки Лада 11183 «Калина» серійний номер кузову ХІА НОМЕР_5 , серійний номер двигуна НОМЕР_12 , колір – синій, вартістю 46700 грн. (т.1 а.с.229-233).

Кредит надається на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Також як вбачається з умов вказаного договору, за рахунок власних коштів позичальник сплатив за автомобіль 11675,00 грн.

Відповідно до довідки-рахунку серії ЄГП №189256 від 31 жовтня 2006 року, виданої ОСОБА_1 , їй продано та видано автомобіль Лада 111830 ЗНГ, двигун номер НОМЕР_12 , кузов номер ХІА НОМЕР_5 , вартістю 46700 грн. (т.1 а.с. 246).

Також як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, за ОСОБА_1 автомобіль марки ВАЗ – 11183 ЗНГ, тип – легковий седан – В, рік випуску 2006, зареєстровано 01 листопада 2006 року (т.1 а.с. 199).

Відповідно до ч.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 334 ЦПК України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Враховуючи, що 01 листопада 2006 року ТОВ «Автодім Полтава» та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу автомобіля в кредит №01/11/06-08:40, в цей же день вказаними сторонами договору підписано акт прийому – передачі автомобіля, та в цей же день здійснена реєстрація автомобіля, право власності позивача ОСОБА_1 на автомобіль виникло 01 листопада 2006 року.

Оскільки на день набуття права власності на автомобіль ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , згідно ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, відповідно, вказаний автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Як вбачається з наведених вище доказів, ОСОБА_1 було сплачено перший внесок за автомобіль у розмірі 11675,00 грн.

Будь-які докази того, що вказаний внесок нею сплачено за рахунок особистих коштів, позивач суду не надала.

Крім того, суд звертає увагу на те, що 01 листопада 2006 року у сторін виникло право спільної сумісної власності на спірний автомобіль. І у випадку оплати частини кредиту не спільними коштами подружжя, а особистими коштами одного з них, право спільної сумісної власності на автомобіль не припиняється. Зазначена обставина може бути врахована лише при визначенні розміру часток співвласників у праві спільної власності на нього.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, позивач посилалась на те, що кошти для придбання вказаного автомобіля у розмірі 25000 грн. та 2000 доларів США їй були подаровані матір`ю – ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 17 листопада 2006 року.

Такий договір позивачем та ОСОБА_5 укладено у простій письмовій формі (т.1 а.с. 247).

Як вбачається з копії зазначеного договору дарування від 17 листопада 2006 року, ОСОБА_5 разом з чоловіком ОСОБА_17 вирішити подарувати грошові кошти на придбання автомобіля доньці ОСОБА_1 в сумі 25000 грн. та заощаджені 2000 доларів США. В присутності свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 вони передали кошти своїй доньці ОСОБА_1 , які вона отримала при свідках.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (20 х 17 грн. = 340 грн.), крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст. 719 ЦК України договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦПК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено наслідки недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а саме: такий договір є нікчемним.

Таким чином одержання ОСОБА_1 в дар 2000 доларів США належними та допустимими доказами не підтверджується, доданий позивачем до матеріалів справи договір в частині дарування валютних цінностей є нікчемним.

Докази використання одержаних ОСОБА_1 в дар коштів у розмірі 25000 грн. для оплати кредиту за придбаний автомобіль також в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з квитанцій ВАТ «Укрексимбанк» від 01 грудня 2006 року №800 та №801, ОСОБА_1 на погашення кредиту було сплачено лише 15700 грн., на погашення процентів - 463,11 грн. (т.2 а.с. 235).

За твердженням позивача вона одержала в дар кошти в розмірі 25000 грн. та 2000 доларів США, що станом на 17 листопада 2006 року за курсом НБУ (505 грн. за 100 дол. США) складало 10100 грн., тобто загальний розмір подарунка міг становити 35100 грн.

Згідно кредитного договору її заборгованість за кредитом становила 35025 грн.

Той факт, що в найкоротший строк після 17 листопада 2006 року позивачем ОСОБА_1 кредит погашено не було, хоча вона стверджує про наявність у неї таких коштів, свідчить про використання таких коштів на інші цілі, ніж погашення кредиту за автомобіль.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання автомобіля ВАЗ 111830 ЗНГ, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_11 НОМЕР_5 , 2006 року випуску об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зважаючи на відсутність домовленості між сторонами про розмір часток у праві спільної власності на автомобіль, суд приходить до висновку про необхідність розподілу спільного майна шляхом визнання права власності на 1/2 частин вказаного вище автомобіля за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1

Підстав для відходження від рівності часток подружжя судом не встановлено.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги про розподіл іншого рухомого майна, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частина спільного майна була розділена добровільно.

Як вбачається з розписок, якими обмінялися сторони, за спільною згодою в результаті перемовин вони розділити майно, яке знаходиться у помешканні по АДРЕСА_1 наступним чином: ОСОБА_1 – дві шафи (придбані її батьками у 1994 році), диван-малютка 1995 року, пральна машина «Індезіт» 1996 року, кухонні меблі (подарунок батьків на 40-річчя), телевізор «Панасонік». Спільно придбані холодильник, морозильну камеру, витяжку на кухні, варочну поверхню, ліжко та матрац, люстри розподілили:

ОСОБА_1 – холодильник, варочну поверхню, матрац, люстру з зали.

ОСОБА_2 – морозильну камеру, витяжку на кухні, ліжко, люстру зі спальні та кухні, а також залишається ОСОБА_2 м`який куточок, кімнатна меблева стінка (1972 року), телевізор, комп`ютер (системний блок та монітор), пральна машина «Канді», стіл кухонний, обладнання ванни та санвузла.

Таким чином сторонами вказане майно вже розподілено. Чинним законодавством не передбачено можливості перерозподіл майна, що сторонами поділено добровільно.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що розписки, якими передбачено розподіл майна, не можуть вважатись договором.

Так, відповідно до ч.2 ст.69 СК України форма договору про поділ майна подружжя передбачена лише для договору про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя, який має бути нотаріально посвідчений.

Для договору поділу іншого майна чинним законодавством не передбачена обов`язкова письмова або нотаріальна форма.

Згідно ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 склали дві розписки аналогічного змісту, який наведений вище, та обмінялися ними: позивач надала відповідачу розписку зі своїм підписом, відповідач надав позивачу розписку зі своїм підписом (т.1, а.с. 88, 198).

Крім того, факт такої домовленості, розподілу майна та обміну розписками сторони визнавали в судовому засіданні. Тому в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України така обставина доказуванню не підлягає.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Суд встановив, що зміст такого правочину як договір розподілу майна подружжя зафіксовано у двох документах, що підписані сторонами.

У зв`язку з цим приходить до висновку, що сторонами було укладено договір розподілу майна.

На час розгляду справи вказаний договір не розірваний, не визнаний недійсним, а тому є чинним та підлягає до виконання.

Рухоме майно, яке відповідач просить визнати спільною сумісною власністю, та за яке просить стягнути з позивача компенсацію:

холодильник Samsung вартістю 4929 гривень (т.2 а.с.5),

поверхня газова BOSCH вартістю 2459,66 грн. без вартості доставки товару (т.2 а.с. 7),

телевізор «Panasonic» вартістю 1127,70 гривень (т.2 а.с.8),

кухонні меблі вартістю 6100,00 гривень (т.2, а.с.18),

матрац та люстра, вартість яких документально не підтверджена, розподілені подружжям добровільно, а тому перерозподілу не підлягають.

Відповідно до ч.1 та 3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Оскільки вказане вище майно поділене між співвласниками, право спільної сумісної власності на нього припинилося. У зв`язку з цим відсутні підстави для визнання його спільною сумісною власністю подружжя.

Як вбачається з даних видаткової накладної №П18-002499 від 24 червня 2013 року, духовка BOSCH вартістю 2649 грн. (в зустрічних позовних вимогах вказана як піч) придбана ОСОБА_17 (т.2 а.с.6).

Будь-які докази того, що вказана духовка переходила у власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.

Тому підстави для задоволення позовної вимоги про визнання і цього майна спільною сумісною власністю подружжя відсутні.

Докази придбання подружжям мікрохвильової печі сторони суду не надали, позивач придбання під час шлюбу такого майна заперечувала. За відсутності доказів придбання подружжям такого майна, підстави для визнання мікрохвильової печі спільною сумісною власністю подружжя судом також не встановлені.

Як вбачається з даних накладної №4, виданої ФОП ОСОБА_20 у 2008 році, ОСОБА_2 було одержано двері залізні вартістю 5150 грн. Докази того, що вказані двері залишились у володінні позивача та встановлені в належній їй квартирі, а не в належному відповідачу будинку, у якому в цей час йшли активні ремонтні роботи, в матеріалах справи відсутні.

На підставі викладеного в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання зазначеного вище рухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частини його вартості необхідно відмовити.

Таким чином первісний та зустрічний позови підлягають до задоволення частково.

При цьому суд враховує, що позовні вимоги ОСОБА_1 судом задоволені на 57%, оскільки одна позовна вимога судом задоволена повністю (визнання майна спільною сумісною власністю), одна вимога задоволена на 70% (визнання права власності на частку майна), а в задоволення третьої позовної вимоги (виділ в користування ) відмовлено (100% + 70% + 0)/3 = 57%.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 судом задоволені на 53% від ціни зустрічного позову, виходячи з реальної підтвердженої вартості спірного майна.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати позивача ОСОБА_1 складаються з наступного:

судовий збір у розмірі 1169 грн. за подання позову (т.1 а.с.1);

судовий збір у розмірі 1169 грн. позивачем сплачено надлишково, тому до розподілу не приймається (т.1, а.с. 2);

судовий збір за забезпечення позову – 352,40 грн. (т.1 а.с. 3).

Доказів на підтвердження інших судових витрат, як то оплата правової допомоги, експертизи позивач до матеріалів справи не надала.

Таким чином судові витрати позивача, що підлягають до розподілу, складають:

1169 грн. + 352,60 грн. = 1521,40 грн.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 судом задоволені на 57%, згідно ч.1 ст.141 ЦПК України до відшкодування їй належить 867,20 грн.:

1521,40 / 100 х 57 = 867,20 грн.

Судові витрати відповідача ОСОБА_2 складаються з наступного:

судовий збір у розмірі 704,80 грн. за подання зустрічного позову (т.2 а.с.146);

судовий збір 352,40 грн. сплачено надлишково, оскільки заяви про забезпечення зустрічного позову чи доказів відповідачем не подавались, до розрахунку дана сума не береться (т.2 а.с.146);

витрати на оплату правової допомоги в загальному розмірі 5200 грн. (т.1 а.с.46, т. 3 а.с.19);

витрати на оплату судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи - 9420 грн. (т.2 а.с. 182, 220).

Витрати на оплату авто товарознавчої експертизи відповідачем документально не підтверджені.

Таким чином судові витрати відповідача, що підлягають до розподілу, складають:

704,80 грн. + 5200 грн. + 9420 грн. = 15324,80 грн.

Оскільки зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 судом задоволені на 53%, згідно ч.1 ст.141 ЦПК України до відшкодування йому належить 8122,14 грн.:

15324,80 грн. / 100 х 53 = 8122,14 грн.

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки у даній справі судові витрати покладаються на обидві сторони, до відшкодування відповідачу належить більша сума, суд вважає за необхідне застосувати ч.10 ст.141 ЦПК України та стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 різницю присуджених судових витрат у розмірі 7254,94 грн.:

8122,14 грн. - 867,20 грн. = 7254,94 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності подружжя на жилий будинок задовольнити частково.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_3 визнати об`єктом прав спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Розподілити житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_3 між його співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступним чином:

визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ,

визнати за ОСОБА_2 право власності на 7/10 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя задовольнити частково.

Визнати автомобіль ВАЗ 111830 ЗНГ, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_11 НОМЕР_5 , 2006 року випуску об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Поділити спільне майно подружжя:

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 111830 ЗНГ, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_11 НОМЕР_5 , 2006 року випуску,

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 111830 ЗНГ, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_11 НОМЕР_5 , 2006 року випуску.

В задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування понесених ним судових витрат 8856 грн. 34 коп. (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят шість гривень тридцять чотири копійки).

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , проживаюча; АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_13 ,

відповідач – ОСОБА_2 , проживаючий: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_14 .

Повний текст рішення виготовлено 08 листопада 2019 року.

Головуючий О.А.Самсонова

01.11.2019