Рішення № 85491188, 08.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 листопада 2019 року № 826/6849/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0799 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

27.04.2018 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до військової частини А0799 про:

- визнання дій відповідача щодо відрахування суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору, які утримано при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна, як компенсацію за неотримане речове забезпечення, - протиправними;

- зобов`язання відшкодувати суму податку з доходів фізичних осіб та військового збору, які утримано при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна, як компенсацію за неотримане речове забезпечення.

Підставою для звернення з позовною заявою стало безпідставне, на думку позивача, відрахування сум податку з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.05.2018 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

26.07.2018 від військової частини А0799 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому представник відповідача вказує на те, що позивачем подано заяву на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після звільнення з військової служби, тому така виплата включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та оподатковується на загальних підставах.

Суд, дослідивши матеріали справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебував на військовій службі у званні полковника на посаді начальника відділу (узагальнення судової практики) - заступника начальника Північного територіального юридичного управління.

Наказом начальника Міністра оборони України від 09.08.2016 №176 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я).

Згідно із витягом з наказу начальника Північного територіального юридичного управління (по стройовій частині) від 11.08.2016 №103, ОСОБА_1 з 26.09.2016 виключено зі списків особового складу Північного територіального юридичного управління та всіх видів забезпечення.

Відповідно до витягу із наказу начальника Наказом командира військової частини - польова пошта В0331 (по стройовій частині) Північного територіального юридичного управління (по стройовій частині) від 21.09.2016 126 на підставі рапорта полковника юстиції Павлова С.О. від 21.09.2016, довідки розрахунку від 21.09.2016 №9, витягу із наказу Міністра оборони України від 09.08.2016 №730 вирішено виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 82962,18 грн відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) та Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Постанова №178).

Також судом встановлено і не заперечується сторонами у справі, що позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 66784,56 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 10.03.2017 №141.

При цьому як видно із матеріалів справи сума 66784,56 грн виплачена замість призначеної у розмірі 82962,18 грн з вирахуванням податків.

Позивач вважає, що таке утримання із суми грошової компенсації за недоотримане речове майно є протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 9-1 Закону №2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Положеннями частини другої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно із пунктами 3-4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до частини першої пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно із пунктами 3-5 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до підпунктів «а», «ж» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду соціального захисту інвалідів згідно із законом, у тому числі (але не виключно):

- сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які загинули (безвісно пропали) або померли під час виконання службових обов`язків;

- сума грошової компенсації, що виплачується військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення.

Винятки, передбачені цим підпунктом, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності.

Системний аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що законодавцем у підпункті 165.1.1 не визначено чіткий перелік сум допомог, компенсацій, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Тобто, суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство України передбачає виплату компенсаційних виплат (компенсацій) двох видів.

До першої групи належать компенсаційні виплати (компенсації), які за своєю природою не є винагородою за виконану роботу, обумовленої трудовим договором, у зв`язку з чим суми таких компенсаційних виплат не включаються до структури заробітної плати працівників, а тому, як правило, не підлягають оподаткуванню. Зокрема, виходячи зі змісту відповідних положень Кодексу законів про працю України, до таких компенсаційних виплат належать виплати у зв`язку з службовими відрядженнями (стаття 121), а зі змісту Закону України «Про охорону праці» компенсації за важкі та шкідливі умови праці, що дістало відповідне відображення у Податковому кодексі України. Так, за змістом підпунктів 165.1.9 та 165.1.11 пункту 165.1. статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці», спеціального (форменого) одягу та взуття, що надається роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах; кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу.

До другого виду компенсаційних виплат належать виплати, які є винагородою, яка встановлюється за виконану роботу понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, в результаті чого вони включаються до структури заробітної плати працівника, а тому підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Виходячи зі змісту спеціальних норм Закону №2011-ХІІ, які регулюють спірні правовідносини, можливо дійти висновку, що компенсація вартості за неотримане речове майно за своєю природою не є винагородою за виконання обов`язку несення служби, відповідно і не включається до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а як наслідок, сума компенсації оподаткуванню не підлягає.

Відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Відтак, суд дійшов висновку, що сума компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб та військовим збором.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2001 у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини застосовував під час розгляду справ «Будченко проти України» (заява №38677/06), «Кечко проти України» (заява №63134/00).

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Доводи відповідача щодо правомірності утримання із грошової компенсації податків та зборів, оскільки на час вказаної виплати позивачем втрачено статус військовослужбовця не мають законного обґрунтування та є безпідставними, оскільки з позивачем повного розрахунку у день звільнення не здійснено виключно з вини відповідача, тоді як станом на цей день ОСОБА_1 був військовослужбовцем.

Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає, що належним є зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 82962,18 грн, з урахуванням виплаченої суми (66784,56 грн), без утримання із зазначеної компенсації податку з доходів фізичних осіб та військового збору, оскільки такі відрахування здійснені відповідачем протиправно.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення сторонами витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати дії військової частини А0799 щодо відрахування суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору з нарахованої ОСОБА_1 при звільненні з військової служби компенсації вартості за неотримане речове майно, - протиправними.

Зобов`язати військову частину А0799 виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 82962,18 грн з урахуванням уже виплаченої суми 66784,56 грн без утримання з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - військова частина А0799 (місцезнаходження юридичної особи: 03049, місто Київ, вулиця Ю. Фучика, будинок 5-А).

Суддя О.М. Чудак