Рішення № 85490426, 08.11.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2019 року Чернігів Справа № 620/2658/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1624 про визнання протиправними дій та стягнення грошової компенсації,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1624 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні;

- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2016 по 29.06.2019;

- стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 30.06.2016 по 29.06.2019 в сумі 3743,51грн, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору;

- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки;

- стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки в сумі 21572,97 грн, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків усіх видів грошового забезпечення, що є обмеженням Конституційних прав позивача.

Ухвалою суду від 10.09.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача у встановлений судом строк, надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю коштів на виплату вказаних позивачем видів грошового забезпечення. Щодо компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2016-2019 роках зазначив, що позивач набув право на додаткову соціальну відпустку з дати видачі посвідчення учасника бойових дій - 15.02.2017 , тому, компенсація за 2017, 2018, 2019 роки складає суму 16179,72 грн.

Позивачем надана відповідь на відзив, в якій він не погодився з аргументами, викладеними у відзиві відповідачем, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з доводів, наведених у позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А1624 (по стройовій частині) від 01.07.2019 № 134 позивач наказом командира військової частини А1624 (по особовому складу) від 24.06.2019 № 26-РС звільнений у запас та з 29.06.2019 виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення (а.с. 15).

З огляду на матеріали справи, індексація грошових доходів позивачу за період з 30.06.2016 по 28.02.2018 не нараховувалась та виплачувалась, про свідчить лист відповідача від 10.07.2019 № 198 (а.с.20). Водночас, за період з 01.03.2018 по 29.06.2019 індексація виплачена, що підтверджується відповідними доказами, наданими відповідачем, які містяться в матеріалах справи.

Додаткова відпустка за періоди 2016-2019 роки як учаснику бойових дій, - не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски,-не виплачувалась, що підтверджується листом від 12.07.2019 № 2365 (а.с.18).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому усіх видів грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

За частиною другою статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII)

Нормами статей 1, 2 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» ( далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає підстави виплати індексації.

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У відповідності до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078) затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений .

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За правилами пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

На підставі аналізу наведених положень законодавства суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд звертає увагу, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації. Відповідач зазначає лише про те, що у межах коштів, передбачених на виплату грошового забезпечення, виплата індексації грошового забезпечення є неможливою.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

Як встановив суд у даній справі, відповідачем не виплачена позивачу індексація грошового забезпечення за період з 30.06.2016 по 28.02.2018.

Розмір суми за вказаний період підтверджений відповідачем довідкою № 268 від 24.09.2019, яка складає 3021,46 грн та міститься в матеріалах справи, тому позов слід задовольнити в цій частині шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2016 по 28.02.2018, та стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення в сумі 3021,46 грн.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.06.2019, позивачу слід відмовити, оскільки відповідачем проведено відповідні виплати за вказаний період, що підтверджується матеріалами справи. Докази, які б спростували ці обставини, позивачем суду не надано.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, суд зазначає таке.

З матеріалів справи видно, шо позивач з 19.08 2016 по 06.11.2016 брав участь в антитерористичні операції є учасником бойових дій, про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.02.2017, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а. с. 4).

Відповідач не заперечує, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалась; грошова компенсація за вказану невикористану відпустку - не нараховувалась та виплачувалась, але зазначає, що право позивача на таку відпустку настало з моменту видачі позивачу посвідчення учасника бойових дій тобто з 15.02.2017, а не 2016 року як вимагає позивач.

У свою чергу, відповідно до статті 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років ", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551).

Підставою для надання учасникам бойових дій передбачених законодавством пільг і компенсацій є відповідне посвідчення, що підтверджує їх статус, виданого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення».

Згідно із статтею 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону №504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом №504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини восьмої статті 101 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-XII. Так, відповідно до частини чотирнадцятої статті 101 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2017 року по 2019 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, суд критично оцінює і відхиляє доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Водночас, суд враховує ту обставину, що позивач отримав статус учасника бойових дій 15.02.2017, що підтверджується відповідним посвідченням, тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині протиправності дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки та стягнення на його користь суми 16179,72 грн, яка розрахована у відзиві, отже визнається відповідачем.

При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/4/19 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 частково.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А1624 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2016 по 28.02.2018.

Стягнути з Військової частини А1624 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.06.2016 по 28.02.2018 в сумі 3021,46 грн ( три тисячі двадцять одну грн) 46 коп.

Визнати протиправними дії Військової частини А1624 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стягнути з Військової частини А1624 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 16179,72грн (шістнадцять тисяч сто сімдесят дев`ять грн)72 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач: Військова частина А1624, вул. Шевченко, буд.105, м.Чернігів, 14030, код ЄДРПОУ 26615791.

Повний текст рішення виготовлено 08 листопада 2019 року.

Суддя І.І. Соломко