Рішення № 85489979, 05.11.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2019 р. Справа № 480/3104/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Воловика С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Терехової О.Ю.,

представника позивача - Чуяшенка Д.О. ,

представника відповідача - Конарєва В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 480/3104/19

за позовом ОСОБА_2

до Військової частини 2276 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до Військової частини 2276 Національної гвардії України, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2276 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 22.05.2019 включно;

- зобов`язати Військову частину 2276 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 22.05.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 травня 2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині 2276 та є учасником бойових дій, у зв`язку з чим відповідно до ч. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Позивач звернувся до відповідача з заявою надати інформацію про надання та використання днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.

У відповіді від 06.08.2019 №76-1665 на заяву відповідач повідомив, що п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено особливості надання деяких видів відпусток в особливий період, а п. 19 ст.10-1 Закону встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п. 17 і п. 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії, припиняється. Відповідно до вказаних норм Закону додаткові відпустки як учаснику бойових дій, передбачені п. 12 ст. 12 Закону України «Про соціальні правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2015 по 2019 рік позивачу не надавались, грошова компенсація за ці відпустки не нараховувалась та виплачувалась.

Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 205 року по 2019 рік порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист. Просив позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав та зазначив, що позивач дійсно проходив військову службу у військовій частині 2276 Національної гвардії України. За період проходження військової служби (в статусі учасника бойових дій з 2015 по 2019 рік) ОСОБА_2 додаткова відпустка передбаченої ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не надавалась.

Згідно з п. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено особливості надання деяких видів відпусток в особливий період, а п. 19 ст. 10-1 зазначеного Закону встановлено, що відповідно пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Щодо вимог позивача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 22.05.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 травня 2019, відповідач зазначив, що цією вимогою порушується порядок виплати грошового забезпечення в Національній гвардії України.

Як зазначено позивачем, він проходив військову службу в військовій частині 2276 Національної гвардії України, тобто на нього поширювались вимоги частини 3 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 15.03.2018 року № 200, якою встановлено лише оплату щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони (військовослужбовці Національної гвардії України) мають право в році звільнення.

Право на отримання відпустки як учаснику бойових дій позивачем було припинено введенням в дію п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в зв`язку зі знаходженням України в стані особливого періоду з часу набрання чинності Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію». На цей час Україна знаходиться в стані особливого періоду, тобто виходячи з викладеного вище військовослужбовцю Національної гвардії України, що знаходиться на військовій службі відпустка не може бути надана та відповідно грошова компенсація за неї не може бути виплачена.

Крім цього, позивачем не надано відомостей про те, чи знаходиться він на цей час на іншій роботі, так як додаткова відпустка як учаснику бойових дій надається строком 14 календарних днів на (календарний) рік - тобто позивач за новим місцем роботи до закінчення 2019 календарного року має можливість та право отримати таку додаткову відпустку.

Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 19-21).

Ухвалою суду від 12.08.2019 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі №480/3104/19, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 12.09.2019 об 11 год. 00 хв., встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою суду від 12.09.2019 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Верховного суду у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/18).

Ухвалою суду від 08.10.2019 поновлено провадження у справі, продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 28.10.2019 о 12 год. 00 хв.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, ухвалою суду від 22.10.2019, підготовче засідання відкладено на 29.10.2019 о 14 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 29.10.2019, занесеною до протоколу. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 05.11.2019 о 12 год. 00 хв.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд встановив, що позивач проходив військову службу у Військовій частині 2276 Національної гвардії України.

Також, суд встановив, що позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 12 червня 2015 року (а.с. 3).

Наказом від 22.05.2019 № 105 позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с. 7).

Згідно з довідкою військової частини 2276 Національної гвардії України позивач брав участь в антитерористичній операції: з 17.03.2015 по 15.04.2015 м. Слов`янськ Донецької області (а.с. 8).

На заяву позивача Військова частина 2276 надала відповідь №76-1665 від 06.08.2019 р., в якій зазначив, що п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено особливості надання деяких видів відпусток в особливий період, а п. 19 ст.10-1 Закону встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п. 17 і п. 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії, припиняється. Відповідно до вказаних норм Закону додаткові відпустки як учаснику бойових дій, передбачені п. 12 ст. 12 Закону України «Про соціальні правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2015 по 2019 рік позивачу не надавались, грошова компенсація за ці відпустки не нараховувалась та виплачувалась (а.с.9).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 2018 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини 2276 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим є протиправною, а позовні вимоги - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2276 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 22.05.2019 включно.

Зобов`язати Військову частину 2276 Національної гвардії України (42741, Сумська область, Охтирський район, с. Климентове, вул. Дачна, 9, код ЄДРПОУ 14323534) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 22.05.2019 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 травня 2019.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В повному обсязі рішення складено 08.11.2019.

Суддя С.В. Воловик