Рішення № 85489789, 08.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4654/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якому просить суд:

- Визнати протиправними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо припинення виплати ОСОБА_1 , пенсії за вказаний у цій позовній заяві період.

- Зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 , пенсії, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.04.2016 по 30.06.2018 у розмірі 67475,61грн, борг за квітень, травень, червень та липень 2018 року - у розмірі 14529,08грн, а також борг за період з вересня 2018 року по сьогоднішній день.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено (а.с. 3-5), що дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в ч. Одесі по припиненню виплати пенсії є протиправними, такими, що не відповідають законодавству України та порушують її конституційні права.

04.09.2018 року від Відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 27-28), в обґрунтування якого зазначено, що Відповідач, призупиняючи виплату пенсії, не порушувало прав, свобод та інтересів Позивача, а діяло лише на підставі норм діючого законодавства України, а тому підстав для задоволення позову немає.

Заяви чи клопотання сторін.

05.11.2019 року від Відповідача надійшло клопотання про заміну сторни у справі з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (а.с. 49).

05.11.2019 року від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника (а.с. 51).

Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії вчиненні судом.

С урахуванням відзиву на позов, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

На підставі клопотання Відповідача, суд здійснив заміну сторони у справі з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом ухвалено рішення щодо розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.9 ст.205 КАС України.

Обставини справи.

ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджуються довідкою № 0000515728 від 17.04.2018 року.

07.11.2018, Позивач звернулась до відповідача зі скаргою №430/Г-01 від 07.11.2018р. щодо безпідставного припинення виплати пенсії. На вищевказану скаргу отримала відповідь №430/Г-01 від 14.11.2018, у якій було вказано, що утворився борг по виплаті пенсії за період 01.04.2016 по 30.06.2018 у розмірі 67475,61грн, а також борг за квітень, травень, червень та липень 2018 року - у розмірі 14529,08грн. Вказано, що остання сума буде виплачена у разі фінансування.

Також зверталась до урядового контактного центру із заявою №ГО-8711620 від 08.11.2018р. щодо роз`яснень причин призупинення виплат пенсії. Отримала відповідь на дану заяву №ГО-8711620 віл 21.11.2018р., у якій визначається сума боргу по невиплаченій пенсії за період 01.04.2016 по 30.06.2018 у розмірі 67475,61 грн.

Також вказано, що виплата заборгованності за період 01.04.2016 по 30.06.2018 у розмірі 67475,61грн. буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи питання щодо правомірності вимог позивача, надаючи оцінку аргументам сторін, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Джерела права й акти їх застосування.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Згідно із ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ч. 1 статті 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 49 Закону №1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Висновки суду.

Як вбачається із відзиву на позов, борг за період з 01.04.2016 по 31.07.2018 рр. не виплачується згідно вимог пп. 2 п. 2 змін що вносяться до постанови кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, яким передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Станом на 03.09.2019 р. Кабінетом Міністрів України такого порядку не прийнято.

Виплату пенсії позивачці припинено з 01.09.2018 р. згідно п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706), а саме у зв`язку з надходженням з органів Державної міграційної служби України відомостей про перетин позивачкою пункту пропуску «Мар`їнка» у напрямку «виїзд» на тимчасово непідконтрольну Українській владі територію 25.06.2018 р., що стало відомо зі списку відсутніх на підконтрольній Українській владі території понад 60 днів, наданих ГУ ПФУ в Одеській області (а.с. 31).

Суд зазначає, що наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлені законами.

Водночас Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як наявність відомостей про відсутніх на підконтрольній Українській владі території понад 60 днів, одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб.

Правові відносини між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №1706-VII, Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною 2 статті 20 Закону №1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте, наведені положення Закону №1706-VII, не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

При цьому згідно з преамбулою Закону №1706-VII, цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону №1706-VII).

Отже, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону №1058-IV.

Такої ж позиції дотримується й Велика Палата Верховного Суду України у своїй Постанові від 04.09.2018 року у справі № 805/402/18-а.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії саме з 01.09.2018 року, оскільки про скасування довідки Позивача №0000515728 відповідач повідомлений листом УСЗН ДПСР ОМР від 18.02.2019 р. № 729.

Таким чином, суд вважає, що припинення виплати пенсії Позивачу, 01.09.2018 року, здійснено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказані дії не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому, оскільки Позивач не отримала свою пенсію через протиправне припинення її виплат з боку відповідача, останній має обов`язок на підставі ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нарахувати та виплатити позивачу невиплачену суму пенсії.

Як вбачається з протоколу, заборгованість перед Позивачкою за період 01.04.2016 року по лютий 2019 року, складає 92947,40 грн. (а.с. 26).

Щодо не нарахування та виплати пенсії з березня 2019 року, посилання Відповідача у відзиві, на лист від 18.02.2019 р. № 729 УСЗН ДПСР ОМР (а.с. 36 зв. бік), якою, 06.02.2019 року, скасована довідка Позивача № 515728, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією Довідки № 0000515728 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Гарантії для внутрішньо переміщених осіб закріплено в Законі України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014р. №1706-VII (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є, зокрема, знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014р. довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

Враховуючи отримання, Відповідачем 19.02.2019 року інформації від УСЗН ДПСР ОМР про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Позивачки, Відповідачем правомірно не нараховоно Позивачу пенсію з березня 2019 року.

Виходячі з викладеного, суд вважає що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши докази, які є у справі щодо належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 241-246, 250-251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з квітня 2016 року по липень 2018 року, з вересня 2018 року по лютий 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, виплатити ОСОБА_1 , заборгованість по пенсії за період з квітня 2016 року по липень 2018 року, з вересня 2018 року по лютий 2019 року в сумі 92947,40 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.