Рішення № 85489731, 08.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5824/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: представника позивача - Яриловець Д.А. ,

представника відповідача - Батракова Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (65042, м. Одеса, вул. 7-ма Пересипська, 6, код ЄДРПОУ 40342996) про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якій просив стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток з 01.12.2018 р. по 24.07.2019р. в розмірі 84615 (вісімдесят чотири тисячі шістсот п`ятнадцять) гривень та 32 копійки.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що його було направлено у тривалі відрядження які він не міг виконати, а 14.03.2018р. було переведено на роботу до іншого населеного пункту. Не погодившись з діями відповідача позивач подав позов про скасування переведення і стягнення коштів за вимушений прогул з 29.01.2018 р. по момент винесення рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року по справі №4445/19, яке набрало законної сили 24.04.2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №80-к від 14.03.2018 року "Про зміну істотних умов служби", стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 85483,26 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Позивач зазначає що лише 24.07.2019 року він був допущений до роботи.

З огляду на зазначене позивач вважає що до 24.07.2019 року він не працював саме з вини відповідача, у зв`язку з чим просить стягнути середній заробіток з 01.12.2018 р. по 24.07.2019р. виходячи із розрахунку середньоденного заробітку, наведеному в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року по справі №4445/19.

Ухвалою суду від 07.10.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

22.10.2018 року від представника Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що так як спір у справі № 1540/4445/18 не був пов`язаний із поновленням ОСОБА_2 на роботі після звільнення або після переведення на іншу роботу, а стосувався лише зміни істотних умов служби, то відсутні підстави звинувачувати Головне управління у невиконанні (затримці виконання) рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, що зумовлює відсутність підстав для застосування норм ст. 236 КЗпП України взагалі.

При цьому відповідач зазначає, що право на апеляційне оскарження рішення суду, в тому числі суду адміністративної юрисдикції, є гарантованим правом суб`єкта на судовий захист. Відтак, реалізація Головним управлінням права на оскарження в апеляційному порядку рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 р. у справі № 1540/4445/18 жодним чином не може розглядатись як передбачена ст. 236 КЗпП України затримка виконання рішення, а на скаржника в такому випадку в жодному разі не може бути покладено матеріальну відповідальність за реалізацію цього права. В протилежному випадку буде мати місце створення умов для обмеження відповідача у судовому захисті, відповідач буде обмежуватись в такому захисті, адже постійно буде перебувати під впливом загрози понесения додаткових матеріальних витрат, передбачених ст. 236 КЗпП України.

Також відповідач зазначає, що ОСОБА_2 , формуючи матеріальну складову позовних вимог, також допускає невірне застосування норм законодавства. При винесенні рішення від 17.12.2018 р. Одеський окружний адміністративний суд керувався нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100. Суд застосував Порядок № 100 на підставі його пп. «з» п. 1. Так, відповідно до цієї норми цей Порядок застосовується у випадках оплати часу вимушеного прогулу. Розраховуючи матеріальну складову позовних вимог, ОСОБА_2 , заявляючи, що Головне управління припустилось порушень законодавства, повинен був керуватись не сумою, обрахованою Одеським окружним адміністративним судом у справі № 1540/4445/18, а нормами абзацу 3-го п. 4 Порядку № 100.

В судовому засіданні 05.11.2018 року представник Позивача позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити його з підстав, викладених в тексті позовної заяви.

В судовому засіданні 05.11.2018 року представник Відповідачів заперечував проти задоволення адміністративного позову, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

14.03.2018 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області прийнятий наказ №80-к "Про зміну істотних умов праці", відповідно до якого з посиланням на ст. 43 ЗУ "Про державну службу" на підставі службової записки в.о. начальника управління фіто санітарної безпеки від 07.03.2018 року, з метою реалізації постанови КМУ від 25.05.2016 року №364 вирішено попередити про майбутні зміни істотних умов служби (переведення на інше робоче місце) ОСОБА_2 , провідного спеціаліста сектору фітосанітарного контролю №2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні управління фітосанітарної безпеки Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року по справі №4445/19, яке набрало законної сили 24.04.2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №80-к від 14.03.2018 року "Про зміну істотних умов служби", стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 85483,26 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами ОСОБА_2 був допущений до роботи 24.07.2019 року.

Позивач вважає що до 24.07.2019 року він не працював саме з вини відповідача, у зв`язку з чим просить стягнути середній заробіток за період з 01.12.2018 р. по 24.07.2019р.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Законом України від 14.09.2006 року № 137-V ратифіковано Європейську соціальну хартію (переглянуту). Відповідно до пункту 1 частини 1 Хартії, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.

Крім цього, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch V. The United Kingdom " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

В рішенні у справі "П`єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з того, що позивача було допущено до роботи 24.07.2019 року, а обставинами за яких позивач не міг виконувати свої посадові обов`язки були відповідні дії відповідача, оцінка яким була надана в рішенні суду від 17.12.2018 року по справі №1540/4445/19.

При цьому обставини, за яких позивача було допущено до роботи лише 24.07.2019 року склалися не з вини позивача, а з вини відповідача.

Позивач фактично без вини зі свого боку не зміг виконувати свої посадові обов`язки, що не може бути підставою для невиплати йому заробітної плати, враховуючи обізнаність відповідача про цю обставину та не вжиття заходів для її вирішення.

З огляду на зазначене суд вважає що позивач має право на отримання середнього заробітку за період, який він не працював з вини відповідача.

При цьому рішенням суду від 17.12.2018 року по справі №1540/4445/19 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 535,54 грн., і стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату по 30.11.2018 включно.

При розрахунку середньоденної заробітної плати суд керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зокрема абз. 3 п.2, абз. 3 пункту 3, п. 5.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

З огляду на зазначене а також враховуючи, що рішення суду від 17.12.2018 року по справі №1540/4445/19 набрало законної сили, суд дійшов висновку що з відповідача на користь позивача слід стягнути заробітну плату за період з 01.12.2018 року по 24.07.2019 року виходячи з середньоденного заробітку позивача у розмірі 535,54 грн.

Відповідно до розрахунку норм тривалості робочого часу на 2018 рік, в грудні 2018 року 20 робочих днів.

Відповідно до розрахунку норм тривалості робочого часу на 2019 рік, в січні 2018 року 21 робочий день, в лютому - 20, в березні - 20, в квітні - 21, в травні - 21, в червні - 18, в липні - 23.

Позивач у липні 2019 року відпрацював 6 днів, оскільки його було допущено до роботи 24.07.2019 року.

Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути заробітну плату за період з 01.12.2018 року по 24.07.2019 року у сумі 84615,32 (535,54*158) грн., з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (65042, м. Одеса, вул. 7-ма Пересипська, 6, код ЄДРПОУ 40342996) про стягнення заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток з 01.12.2018 р. по 24.07.2019р. в розмірі 84615 (вісімдесят чотири тисячі шістсот п`ятнадцять) гривень та 32 копійки з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць 11781,88грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 08.11.2019 року.

Суддя А.А. Радчук.

.