Рішення № 85488498, 29.10.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1671/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

за участю секретаря судового засідання Шепталової А.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Романчук А.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання діянь (дій та бездіяльності) неправомірними, стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2019 року ОСОБА_2 (позивач) звернувся з позовом до Локачинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (надалі – Локачинське об`єднане управління ПФУ Волинської області, відповідач) про визнання діянь (дій та бездіяльності) неправомірними, стягнення матеріальних збитків у сумі 593414,79 грн. та моральної шкоди у сумі 500000,00 грн. (а.с.26-31).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010 зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області (правонаступником якого є Локачинське об`єднане управління ПФУ Волинської області) зробити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком - з 01 квітня 2007 року по 01 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року, з урахуванням положень частини третьої статті 67 3акону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, перерахунок здійснювати виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановлений у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеної законом на відповідний період.

Рішення суду виконувалося органом Пенсійного фонду у період з серпня 2010 року по листопад 2011 року, допоки не набрав чинності Закон України від 14 червня 2011 року № 3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються в порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України. На виконання цього Закону України Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 06 липня 2011 року №745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, яка набрала чинності 23 липня 2011 року. Надалі виконання рішення суду було призупинено та встановлена пенсія в розмірі 1642,60 грн. замість 7040,60 грн.

Як зазначив позивач, він неодноразово звертався до Управління Пенсійного фонду в Горохівському районі Волинської області про відновлення встановленого судом розміру пенсії, однак кожного разу отримував формальну відписку про законність нарахування зменшеної пенсії і відсутність законних підстав для її виплати у розмірі, визначеному рішенням суду.

Зупинивши нарахування і виплату пенсії в розмірах, зазначених в рішенні суду від 14 травня 2010 року №2-291-2010, і нараховуючи нову зменшену пенсію, Управління пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області порушило норми статей 22, 46 Конституції України, а також проігнорувало статтю 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Позивач вважає, що діяння (дії і бездіяльність) посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області, починаючи з листопада 2011 року, порушили його право на достойне пенсійне забезпечення. За висновком судово-економічної експертизи від 15 квітня 2019 року №55 з 01 листопада 2011 року по 31 березня 2019 року заборгованість з виплати пенсії у розмірі, визначеному рішенням суду, становить 593414,79 грн. Позивач зазначив, що неналежне виконання рішення суду посадовими особами Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області призвело до значних матеріальних втрат, внаслідок чого були завдані душевні і фізичні страждання, сімейний бюджет втратив суттєві фінансові надходження, неможливим стало належне лікування хвороб, що стали наслідком Чорнобильської катастрофи, а небажання розглядати його законні звернення принижували людську гідність, викликали негативні емоції, переживання. Позивач завдану моральну шкоду оцінює в сумі 500000,00 грн.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 11 червня 2019 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року ухвалу судді від 11 червня 2019 року скасовано, а справу направлено для продовження її розгляду (а.с.16-17, 79-80).

Ухвалою від 19 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с.95-96).

Ухвалами суду: від 17 вересня 2019 року замінено відповідача Локачинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач); від 30 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті (а.с.207, 229).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.106-112; 217-221). В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач перебуває на обліку в Локачинському об`єднаному управлінні ПФУ Волинської області. Пенсійним органом на підставі рішення Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010 здійснено перерахунок пенсії, яку в розмірі, визначеному рішенням суду, позивач отримував до 01 листопада 2011 року.

31 жовтня 2011 року здійснено перерахунок пенсії позивача відповідно до змін в законодавстві України. Зокрема, 19 червня 2011 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, яким передбачено, що у 2011 році положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання вимог вищезазначеного Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови від 06 липня 2011 року №745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету”, яка набрала чинності 23 липня 2011 року, та від 23 листопада 2011 року №1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка набрала чинності 01 січня 2012 року. Прикінцеві положення законів про Державний бюджет України на 2012, 2013, 2014 роки також містили положення, за якими норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік. Пунктом 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” статті 50 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено у новій редакції.

Відповідач зауважив, що з червня 2011 року відбулися суттєві зміни в законодавстві, відповідно до яких відсутні підстави для виплати пенсії позивачу в розмірах, визначених рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року, а з 01 січня 2015 року взагалі змінилися і положення статей 50, 54 Закону, які передбачали розмір державної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII не визнавався неконституційним, є чинним, а тому підлягає застосуванню до спірних відносин.

Вважає, що у даному випадку відсутній факт незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу Пенсійного фонду та причинно-наслідковий зв`язок між такими діями (рішенням) та завданою шкодою, без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду; позивачем жодним чином не підтверджено факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань.

З наведених підстав відповідач просив в задоволенні позову відмовити.

Позивач у відповіді на відзив заперечив проти доводів Локачинського об`єднаного управлінні ПФУ Волинської області у відзиві та підтримав власні доводи, викладені у позовній заяві (а.с.185-186).

Після закриття підготовчого провадження 01 жовтня 2019 року позивач подав відповідь на відзив ГУ ПФУ у Волинській області, у якій підтримав вимоги позову та просив визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області, правонаступником якого є ГУ ПФУ у Волинській області; зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 за правилами та в розмірі, визначеному в рішенні Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010; стягнути заборгованість у сумі 593414,79 грн. та моральну шкоду у сумі 500000,00 грн. (а.с.232-236). Зважаючи на те, що в порядку, визначеному частиною першою статті 47 КАС України, позивач заяву про зміну предмета позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання не подавав, то судом вимоги позову розглядаються в обсязі, що заявлені у позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позові; представник відповідача у задоволенні позову просила відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов, звернула увагу суду, що зменшення розміру виплат пенсії відбулося у зв`язку із встановленими законодавством обмеженнями у її виплатах, вони не є наслідком невиконання чи неналежного виконання рішення суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; йому встановлена 2 група інвалідності довічно, захворювання якого пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зазначені обставини підтверджуються копією посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) А№ НОМЕР_1 , довідкою до акта огляду МСЕК ВЛН №023021, посвідченням інваліда 2 групи (а.с.32). Позивач є отримувачем пенсії по інвалідності, яка призначена йому 17 жовтня 2000 року (а.с.113). ОСОБА_2 перебував на обліку як отримувач пенсії в Управлінні Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010 зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області зробити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком з 01 квітня 2007 року по 01 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року, з урахуванням положень частини третьої статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” перерахунок здійснювати, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний період (а.с.33-35). 23 червня 2010 року Горохівським районним судом Волинської області на виконання рішення суду у справі №2-291-2010 видано виконавчий лист (а.с.36). 07 липня 2010 року постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Волинській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-291 від 23 червня 2010 року (ВП №20115333) – а.с.37, яке, як видно з постанови державного виконавця від 23 вересня 2010 року (а.с.38-39), закінчено у зв`язку із виконанням рішення суду у повному обсязі у строк, наданий боржнику для добровільного виконання.

У справі наявні копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2 № НОМЕР_2 (а.с.113-178). З матеріалів пенсійної справи встановлено та ця обставина не заперечується позивачем, що органом Пенсійного фонду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 та її виплата у розмірі, вказаному у рішенні суду, здійснювалася до 01 листопада 2011 року (а.с.152-165).

Судом також встановлено, що листом від 03 серпня 2011 року №2417/02-63 Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі інформувало Ярмощука Ю.С., що у зв`язку із прийняттям Закону України від 14 червня 2011 року №3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” та постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року №745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету” розмір пенсійної виплати з 01 серпня 2011 року становить 1642,60 грн. (а.с.44).

31 жовтня 2011 року проведено перерахунок пенсії з обмеженням (а.с.165-166). З 01 листопада 2011 року її виплата становить 1685,60 грн. Надалі розмір виплати пенсії періодично перераховувався (з 1685,60 грн. до 3702,60 грн. станом на 01 жовтня 2017 року) - а.с.167-171.

ОСОБА_2 звертався із заявами до органів Пенсійного фонду (за місцем обліку як отримувача пенсії) у зв`язку із виплатою пенсії у меншому розмірі, ніж той, що встановлений у рішенні суду від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010 (заяви від 06 грудня 2012 року, від 13 березня 2014 року, від 25 липня 2018 року). На його звернення від 13 березня 2014 року листом Управління ПФУ в Горохівському районі Волинської області було роз`яснено про застосування норм положень статей 39, 50-52, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням змін до цього Закону згідно із Законом України від 14 червня 2011 року №3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2013 рік” та визначення розміру додаткової та державної пенсій згідно з постановами Уряду від 06 липня 2011 року №745 та від 23 листопада 2011 року №1210 (а.с.42-43).

На заяву від 25 липня 2018 року про відновлення виплати та перерахунок пенсії Локачинське об`єднане управління ПФУ Волинської області листом від 07 серпня 2018 року №156/Я-01 роз`яснило порядок розрахунку розміру його пенсії, яка з 01 жовтня 2017 року становить: основний розмір пенсії 1478,06 грн. (із заробітку для обчислення пенсії 1847,58 грн. та 80 відсотків - відсоток втрати працездатності), який є менший ніж 2323,20 грн. – мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю 2 групи із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому розмір пенсії з обмеженням нараховується, виходячи із мінімального розміру 2323,20 грн. та з урахуванням щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю (379,60 грн.) відповідно до даного Закону (пункт 13 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210, із змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року №112 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів з питань пенсійного забезпечення”), надбавок, підвищень становить 3702,60 грн. (не менше 255 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тобто, 1452,00 грн. х 255% = 3702,60 грн.) – а.с.40-41.

Листом від 16 вересня 2018 року №188/Я-01 на звернення ОСОБА_2 від 13 вересня 2018 року щодо проведення перерахунку призначеної пенсії та виплати заборгованої суми Локачинське об`єднане управління ПФУ Волинської області повідомило про відсутність заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду та відсутність підстав для застосування іншого порядку визначення розміру пенсії, передбаченої Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ніж той, який встановлено постановами Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року №745 та від 23 листопада 2011 року №1210 (а.с.173).

Як уточнив у судовому засіданні представник позивача, він вважає протиправною бездіяльність органу Пенсійного фонду щодо невиконання рішення суду від 14 травня 2010 року справі №2-291-2010 в частині не проведення перерахунку та виплати позивачу державної пенсії в розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 листопада 2011 року по 31 березня 2019 року та протиправними дії щодо припинення виплати пенсії у вказаному розмірі.

Рішення суду від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010 не містить вказівки щодо кінцевого періоду виплати пенсії у визначеному у ньому розмірі. Наведені вище обставини свідчать, що після того, як спір між позивачем та органом Пенсійного фонду, що виплачував йому пенсію, щодо розміру пенсії був вирішений у судовому порядку, виник новий спір, зумовлений застосуванням приписів нових нормативно-правових актів.

Судом також встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1055 “Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України” Управління Пенсійного фонду України в Локачинському районі Волинської області та Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області реорганізовано шляхом злиття та утворено Локачинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області, яке є правонаступником першого. Локачинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області зареєстроване як юридична особа 23 березня 2016 року та державну реєстрацію припинено 05 вересня 2019 року (а.с.191-193); його функціональним правонаступником є Головне управління ПФУ у Волинській області.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Основного Закону встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до стаття 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92).

Як визначено частиною першою статті 4 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV1, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України, у тому числі, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та ін. “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Закон України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон №796-ХІІ) визначає пенсії і компенсації особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 (розділ VIII Закону).

Згідно зі статтями 49, 67 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Пунктом 28 Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких інших законодавчих актів України” (Закон №107-VІ), було внесено зміни до статей 50, 54 Закону №796-ХІІ, згідно з якими: особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зазначені зміни, внесені до Закону №796-ХІІ згідно із Законом №107-VІ, зокрема, нова редакція статті 50 та статті 54, було визнано такими, що не відповідають Конституції України. Відповідно норми статті 50, 54 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” поновили свою дію в попередній редакції з 22 травня 2008 року.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010 встановлено право позивача на пенсію у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 01 квітня 2007 року по 01 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року, з урахуванням положень частини третьої етапі 67 Закону №796-ХІІ, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний період.

Пунктом 7 Закону України від 14 червня 2011 року №3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” (Закон №3491-VI, набрав чинності 19 червня 2011 року) розділ VII “Прикінцеві положення” Закону доповнено пунктом 4 такого змісту: “Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік”.

Отже, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 норми пункту 4 “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.

На виконання вимог цього закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06 липня 2011 року №745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету” (далі - Постанова №745, набрала чинності 23 липня 2011 року та діяла до 01 січня 2012 року).

Відповідно до пункту 1 Постанови №745 особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, зокрема: тим, що належать до категорії 1: інвалідам І групи - 30 відсотків; інвалідам II групи - 20 відсотків; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також тим, що страждають внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - 15 відсотків.

Згідно з пунктом 3 Постанови №745 у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижче, зокрема: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: інвалідів І групи - 1200 гривень; інвалідів II групи - 1090 гривень; інвалідів III групи - 980 гривень.

На виконання Постанови №745 пенсія ОСОБА_2 також була перерахована та перерахунок проведено з 01 листопада 2011 року (а.с.165, зворот - 166) і її розмір до виплати становив 1685,60 грн., а з 01 грудня 2011 року – 1720,00 грн. (а.с.167).

Пунктом 3 “Прикінцеві положення” Закону України від 22 грудня 2011 року №4282-VI “Про Державний бюджет України на 2012 рік” визначено, що у 2012 році норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

На підставі пункту 4 “Прикінцеві положення” Закону України від 06 грудня 2012 року №5515- VI “Про Державний бюджет України на 2013 рік” норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Таким чином, починаючи з червня 2011 року, законодавець визначив застосування норм та положень Закону №796-ХІІ, зокрема статей 50, 54, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік. Визначення порядку та розмірів виплат у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.

Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначено Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Порядок №1210, набрала чинності з 01 січня 2012 року). Пунктом 2 цієї Постанови було зобов`язано Пенсійний фонд України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

Як визначено пунктами 11-13 Порядком №1210, мінімальний розмір пенсії становить для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: II групи інвалідності - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. У разі коли розмір пенсійної виплати (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в інвалідів - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, II групи - 255 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. У разі зміни прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, проводиться перерахунок зазначеної допомоги виходячи з розміру встановленого прожиткового мінімуму.

Щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам II групи - 40 відсотків.

Виконуючи приписи пункту 2 Постанови №1210, орган Пенсійного фонду провів перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2012 року та виплачував її з обмеженнями у розмірах, встановлених пунктами 11-13 Порядком №1210; перерахунок пенсії проводився у разі зміни прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (а.с.168-169).

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 (справа за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України) визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Відтак, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі, регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Виходячи з правового аналізу вказаних Законів, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та рішення Конституційного Суду України суд дійшов висновку, що в період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Відповідно до пункту 6-7 “Прикінцеві положення” Закону України від 16 січня 2014 року №719-VII “Про Державний бюджет України на 2014 рік” (цим пунктом Закон №719-VII доповнено Законом України від 31 липня 2014 року №1622-VII “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік”, що набрав чинності 03 серпня 2014 року) норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

На цей час був також чинний Порядок №1210.

З наведеного слід дійти висновку, що оскільки Закон №1622-VII набрав чинності 03 серпня 2014 року, а Законом №719-VII з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, то нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, у вказаний період повинно здійснюватись у розмірі та на підставі статей 50, 54 Закону №796-ХІІ.

Такий висновок ґрунтується на принципі пріоритетності Закону №796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом – Порядком №1210. Також за загальним правилом дії норм права у часі, положення Закону №719-VII та вищевказаного Порядку №1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин лише з 03 серпня 2014 року (Закон №719-VII в редакції Закону №1622-VII був прийнятий пізніше Закону №796-ХІІ). Відтак, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року орган Пенсійного фонду повинен був нараховувати та виплачувати позивачу пенсію в розмірі, визначеному статями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком №1210.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року у справі №285/4300/14-а, постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року справа №619/2262/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В матеріалах справи відсутні докази нарахування та виплати ОСОБА_2 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до положень статей 50, 54 Закону №796-ХІІ, тобто, в розмірі, визначеному постановою суду від 14 травня 2011 року у справі №2-291-2010, та цієї обставини не заперечує відповідач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року №112 (набрала чинності 24 квітня 2014 року) внесено зміни до Порядку №1210, та у пункті 13 в абзаці першому слова “до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність” виключено; підпункти 1 і 2 викладено у новій редакції, за якою щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплачується у таких розмірах: особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: інвалідам II групи - 379,6 грн.

Надалі пунктом 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” (далі - Закон №76-VIII, набрав чинності 01 січня 2015 року, крім пункту 42 розділу І цього Закону) внесено зміни до Закону №796-ХІІ, зокрема, його статті 50 та 54 викладено у новій редакції. Так згідно з новою редакцією статті 50 Закону №796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до нової редакції статті 54 Закону №796-ХІІ пенсії, по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України №80-VIII “Про Державний бюджет України на 2015 рік”, пунктом 9 “Прикінцеві положення” якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

01 січня 2015 року також набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”, пунктом 63 якого розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положення законів від 28 грудня 2014 року №76-VIII, №79-VІІІ, №80-VIII неконституційними не визнавались, положення Постанови КМУ № 1210 є також чинними.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру державної і додаткової пенсії, передбачених Законом №796-ХІІ.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 07 червня 2018 року (справа № 695/2321/17) та від 26 червня 2018 року (справа №629/3333/17).

Стосовно посилань позивача на звуження його права на пенсійне забезпечення законодавчими змінами та їх невідповідність Конституції України, то суд зазначає, що вказані зміни, які стосуються виплати державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`я, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому підлягають застосуванню.

Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджується з правовою позицією Європейського суду викладеною у рішенні від 03 червня 2014 року в справі “Великода проти України” (заява №43331/12). У цій справі заявниця отримувала свою пенсію у сумі, визначеній рішенням суду від 19 січня 2010 року, до тих пір, поки механізм нарахування її пенсії, встановлений вищезазначеним судовим рішенням на підставі закону, чинного на час подій, не було змінено, внаслідок розмір її пенсії був зменшений. Суд зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (див. рішення у справах “Аррас та інші проти Італії” (Arras and Others v. Italy), заява № 17972/07, п. 42, від 14 лютого 2012 року, та “Сухобоков проти Росії” (Sukhobokov v. Russia), заява № 75470/01, п. 26, від 13 квітня 2006 року). У цій справі немає доказів того, що відповідні зміни до Закону України про державний бюджет України не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, Суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не зміг дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції. Суд також зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю (див. ухвалу щодо прийнятності від 8 жовтня 2013 року у справі “Да Консесау Матеуш та Сантуш Жануаріо проти Португалії” (Da Conceiзгo Mateus and Santos Januario v. Portugal), заяви № 62235/12 та № 57725/12).

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду при нарахуванні та виплаті пенсії позивачеві (державної та додаткової) відповідно до статей 50, 54 Закону №796-ХІІ, у розмірах встановлених Постановою №745 з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року, а також Порядком №1210 з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, та з 03 серпня 2014 року діяв правомірно. Таким чином, суд констатує протиправність бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області (правонаступником якого є відповідач) щодо непроведення перерахунку та виплати пенсії позивача за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

З огляду на ці висновки суду та зважаючи на те, що орган Пенсійного фонду уповноважений здійснити перерахунок пенсії з урахуванням усіх доплат, то для ефективного захисту прав позивача слід прийняти рішення про зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити перерахунок ОСОБА_2 пенсії з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відповідно до статей 50, 54 Закону №796-ХІІ у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком – державної та у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком - додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, тобто, у розмірі, визначеному рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010, з урахуванням раніше сплачених сум. Відтак, висновок судово-економічної експертизи від 15 квітня 2019 року №55 (а.с.48-57) суд до уваги не бере.

Вирішуючи спір, судом взято до уваги, що відповідно до статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях №8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положень частини першої статті 122 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” слід дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №646/6250/17 та враховується судом при вирішенні даного спору.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 500000,00 грн. моральної шкоди, то така вимога не підлягає задоволенню з таких мотивів і підстав.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як визначено статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Відповідно до доводів позивача завдана моральна шкода полягає у негативних емоціях, душевному болі, муках, тривозі, переживаннях, принижені людської гідності, духовних і фізичних стражданнях через значні матеріальні втрати, внаслідок яких неможливим стало належне лікування набутих хвороб.

Позивач, зазначаючи про моральні страждання, обґрунтовував, що такі викликані неналежним виконанням рішення суду посадовими особами Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області та небажанням розглядати його законні звернення. Зі змісту аргументів позивача та його представника про стягнення моральної шкоди вбачається, що моральна шкода завдана не тільки діями щодо зменшення виплати пенсії, а й іншими діями відповідача, які не є предметом даних спірних правовідносин.

Разом з тим, позивач не надав суду доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальних витрат, понесених позивачем. Надані виписки з історії хвороб за 1999-2008 рік (а.с.60-68) не є доказами того, що погіршення здоров`я спричинено діями (бездіяльністю) органу Пенсійного фонду, оскільки спірні відносини виникли значно пізніше. У свою чергу, суд враховує відношення позивача до обставин, які склалися, зокрема те, що за вирішенням спору він звернувся лише у 2019 році.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, які б засвідчували заподіяння йому органом Пенсійного фонду шкоди у формі та розмірі, зазначеній у позовній заяві, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За правилами, визначеними частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Матеріали справи не містять документально підтверджених витрат, понесених позивачем (банківських документів чи документа, виданого виконавцем робіт про внесення готівки у касу у порядку, встановленому для ведення касових операцій) за проведення судово-економічної експертизи. Рахунок на оплату від 16 травня 2019 року №44 не є доказом про фактичну оплату робіт (послуг).

Відтак, заявлені позивачем витрати до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання діянь (дій та бездіяльності) неправомірними, стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Горохівському районі Волинської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі, визначеному в рішенні Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010, за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року відповідно до статей 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі, визначеному в рішенні Горохівського районного суду Волинської області від 14 травня 2010 року у справі №2-291-2010.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк

Повне судове рішення складено 08 листопада 2019 року