Рішення № 85488274, 08.11.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2019 року ЛуцькСправа № 140/2723/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971), Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі – Луцький прикордонний загін, відповідач 1), Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) (далі – Краматорський прикордонний загін, відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у періоди з 01.07.2015 року по 20.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 06.05.2019 року та щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби; визнання протиправною бездіяльніості Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 20.03.2017 року по 11.04.2017 року та щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день виключення зі списків військової частини; зобов`язання Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.07.2015 року по 20.03.2017 року та з 12.04.2017 року по 31.12.2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.04.2018 року по 06.05.2019 року виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби; зобов`язання Краматорський прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день виключення зі списків військової частини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач під час проходження служби в підрозділах Державної прикордонної служби України у період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції. Проте станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу ні відповідач 1, ні відповідач 2 не провели з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, відповідачами за період з 01.07.2015 року по 31.12.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті індексації грошового забезпечення та не виплаті компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву вважає позовну заяву безпідставною та необґрунтованою, оскільки у зв`язку зі зміною законодавства щодо порядку індексації грошових доходів населення відповідно до абзацу 2 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», норми та положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Однак, Кабінет Міністрів України рішення про порядок проведення індексації заробітної плати та особливого порядку проведення індексації грошових доходів населення за 2015 рік не приймав, внаслідок чого грошові кошти на виплату індексації заробітної плати не виділялись, а тому в Луцького прикордонного загону відсутні підстави для проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Крім того зазначає про безпідставність позовних вимог щодо стягнення індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2018 року по 06.05.2019 року, оскільки індексація грошового забезпечення за вказаний період була нарахована та виплачена. Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, Луцький прикордонний загін звертає увагу, що після прийняття першого Указу Президента України «про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303 і по теперішній час в Україні діє особливий період. У свою чергу, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, яка передбачена пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» на час дії особливого періоду не надається. Вказує, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів не підлягає грошовій компенсації в разі, якщо вона не була використана до дня звільнення. У зв`язку з вищезазначеним, відповідач 1 вважає, що будь-якої протиправності в бездіяльності посадових осіб Луцького прикордонного загону щодо невиплати, не нарахуванні індексації грошового забезпечення та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену учасникам бойових дій громадянину ОСОБА_1 не вбачається. З наведених підстав просив у задоволені позові відмовити повністю.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву викладені в позовній заяві вимоги вважає безпідставними, оскільки кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з липня 2015 року не передбачена виплата індексації грошових доходів персоналу. Тому позивачу з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року Краматорським прикордонним загоном індексація не нараховувалась. Крім того звертає увагу, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, розпорядником коштів 2 рівня є Адміністрація Державної прикордонної служби України, у свою чергу Краматорський прикордонний загін є розпорядником коштів 3 рівня. Враховуючи те, що відповідачу 2 кошти для виплати індексації не надходили, тому виплата індексації Краматорським прикордонним загоном не проводилась. Крім того зазначає, що оскільки під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій в особливий період не вважається такою, що є невикористаною. Крім того, оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.

Вказує, що на Краматорський прикордонний загін не може покладатися обов`язок на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, оскільки позивач проходив військову службу у Краматорському прикордонному загону лише у період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року, а звільнений та виключений зі списків особового складу був наказом 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України у 2019 році. Крім того, відповідач 2 вважає, що для звернення до суду з даним позовом встановлюється місячний строк, який був пропущений позивачем. Враховуючи вищезазначене, відповідач 2 вважає, що керівництво Краматорського прикордонного загону діяло на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

Крім того, представником позивача було подано заяву про уточнення найменування відповідача у якій просив вважати вірною назвою відповідача 2 Краматорський прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382). Представник позивача зазначив, що Краматорський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби розпочав свою діяльність з 30.10.2015 року. Однак, 14.10.2017 року було створене Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України, а відтак, Краматорський прикордонний загін перейшов у підпорядкування саме Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України без зміни назви та реквізитів юридичної особи.

Від учасників справи інших заяв по суті справи та клопотань про розгляд справи в судовому засіданні не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач з 08.04.2003 року по 19.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 06.05.2019 року проходив військову службу у Луцькому прикордонному загоні.

Як вбачається з витягу з наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17.03.2017 року №56-ос позивача виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 19.03.2017 року у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника 11 прикордонного загону м. Краматорськ (а.с.45).

У свою чергу, відповідно до витягу з наказу начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 20.03.2017 року №97-ОС ОСОБА_1 з 20.03.2017 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення до 11 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.63).

Наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 11.04.2018 року №71-ОС позивача виключено з 11.04.2018 року із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення у зв`язку із зарахуванням у розпорядження начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.62).

Згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 12.04.2018 року №134-ос ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення у зв`язку з прибуттям для подальшого проходження служби з 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Краматорськ (а.с.46).

Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 03.05.2019 року №218-ос з позивачем припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас (а.с.47).

Крім того, наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06.05.2019 року №219-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби (а.с.48).

З аналізу вищезазначених наказів судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні з 08.04.2003 року по 19.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 06.05.2019 року, у свою чергу у Краматорському прикордонному загоні з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції: м. Краматорськ, Донецької області (а.с.11).

10.08.2017 року позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.12).

Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення та не виплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку протиправною, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III (далі – Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII).

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі – Порядок №1078).

Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача 1 на пункт 6 Порядку №1078 та статтю 5 Закону №1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, а також з посиланнями відповідача 2 на відсутність коштів для виплати індексації, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак, відповідачами не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Луцький та Краматорський прикордонні загони, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.

Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспіл9ьства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, вказані відповідачами обставини не позбавляють їх обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо невиплати індексації грошового забезпечення за періоди 01.07.2015 року по 20.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 06.05.2019 року у свою чергу, просить зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.07.2015 року по 20.03.2017 року та з 12.04.2017 року по 31.12.2018 року.

Однак, як було уже встановлено судом позивач проходив військову службу у Луцькому прикордонному загоні з 08.04.2003 року по 19.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 06.05.2019 року.

Як вбачається з довідки відповідача 1, нарахування та виплата індексації починаючи з липня 2015 року та до грудня 2018 року не здійснювалась, у зв`язку з тим, що видатки на виплату індексації передбачені не були (а.с.15).

Крім того, довідкою від 20.09.2019 року нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з травня 2018 року по червень 2019 року включно підтверджується, що індексація грошового забезпечення за період з травня 2018 року по листопад 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, у свою чергу з грудня 2018 року по травень 2019 року індексація позивачу була нарахована та виплачена.

Суд звертає увагу позивача, що Луцьким прикордонним загоном не заперечується та обставина, що з 01.07.2015 року по 19.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 01.12.2018 року нарахування та виплата індексації позивачу не здійснювалась. Дані обставини підтверджуються також і особистими картками грошового забезпечення позивача (а.с.16-19).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо невиплати індексації грошового забезпечення за періоди 01.07.2015 року по 20.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 06.05.2019 року та зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.07.2015 року по 20.03.2017 року та з 12.04.2017 року по 31.12.2018 року слід задовольнити частково, а саме визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2015 року по 19.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 30.11.2018 року та зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 19.03.2017 року та з 12.04.2018 року по 30.11.2018 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 20.03.2017 року по 11.04.2017 року та зобов`язання відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року суд зазначає наступне.

Позивач проходив військову службу у Краматорському прикордонному загоні з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року, водночас просить визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення у період з 20.03.2017 року по 11.04.2017 року (а не по 11.04.2018 року), одночасно просить зобов`язати відповідача 2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року.

Суд зазначає, що відповідачем 2 не заперечується факт не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 20.03.2017 року по 11.04.2017 року та зобов`язання відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року слід задовольнити частково, а саме визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року та зобов`язати відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року.

Щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі – Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Крім того, безпідставним є твердження відповідачів про те, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, передбачена пунктом 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ та статтею 16-2 Закону №504/96-ВР на час дії особливого періоду не надається, оскільки припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Як було встановлено судом, позивач проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні з 08.04.2003 року по 19.03.2017 рокі та з 12.04.2018 року по 06.05.2019 року та у Краматорському прикордонному загоні з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року.

Крім того, в період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції та отримав 10.08.2017 року посвідчення, згідно якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за період 2017-2019 роки, під час проходження військової служби у Луцькому та Краматорському прикордонному загоні.

Однак, суд звертає увагу позивача, що саме у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм за останнім місцем служби виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, право на які набув військовослужбовець під час військової служби незалежно від місця такої служби та періоду набуття права на відпустку.

З огляду на те, що ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та проведено з ним остаточний розрахунок Луцьким прикордонним загоном, то і виплату компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону №2011-XII мав здійснити саме Луцьким прикордонний загін, незважаючи на те, що право на частину відпустки позивач набув у період проходження ним військової служби у Краматорському прикордонному загоні.

Таким чином, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем 1 протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ з 2017 року по 2019 рік.

Отже, враховуючи те, що позивача було звільнено з військової служби саме з Луцького прикордонного загону не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 20.03.2017 року по 11.04.2018 року виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день виключення із списків військової частини та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за вказаний період.

Враховуючи вищевикладене, при звільненні з військової служби у запас з Луцького прикордонного загону, ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2017-2019 роках дні додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби.

Щодо твердження відповідача 2 про те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Таким чином, суд відхиляє твердження Краматорського прикордонного загону щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Крім того, зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 19 березня 2017 року та з 12 квітня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6 код, ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 19 березня 2017 року та з 12 квітня 2018 року по 30 листопада 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20 березня 2017 року по 11 квітня 2018 року.

Зобов`язати Краматорський прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Марата, 16, код ЄДРПОУ 14321883) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 20 березня 2017 року по 11 квітня 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6 код, ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко