Постанова № 8548670, 01.03.2010, Селидівський міський суд Донецької області

2-а-43/2010                                    

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

01 березня 2010 року Селидівський міський суд Донецької області в складі:

головуючого   судді                           Владимирської І.М.

при секретарі                                      Костенко Ю.О.

розглянуши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Селидове адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій неправомірними та виплату недоотриманої суми одноразової компенсації -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій неправомірними та виплату недоотриманої суми одноразової компенсації, зазначивши, що з 1993 року він є інвалідом 3 групи. В 2004 році йому встановлена 2 група інвалідності замість 3 групи внаслідок захворювання, пов»язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У зв»язку з чим повинна була і збільшитися сума одноразової компенсації. Згідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" інвалідам внаслідок ЧАЕС 2 групи виплачується - 45 мінімальних заробітних плат, 3 групи- 30 мінімальних заробітних плат. Тобто відповідач повинен був доплатити йому 15 мінімальних заробітних плат. Мінімальна заробітна плата на час встановлення інвалідності була встановлена у розмірі 205 грн. Відповідач виплатив позивачеві 94,80 грн. замість 2980,2 грн. (15 мінімальних заробітних плат (205 грн.х15), недоплата склала 2980,2 грн. (3075 грн.-94,80 грн.). Вказану одноразову компенсацію відповідач відмовився виплачувати у добровільному порядку, посилаючись на постанову КМ України № 836 від 26.07.96 року, у якій сума компенсації визначена у твердій грошовій сумі 284,40 грн. для інвалідів 2 групи, 189,60 грн.-3 групи. Вважає дії відповідача неправомірними, оскільки постанова КМ України була винесена у 1996 році і з того часу ставка компенсації не переглядалася, а розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувалося. Конституція України має вищу юридичну силу, постанови КМ України повинні відповідати Конституції України та законам, що приймаються відповідно до неї. Тому відповідач повинен був керуватися законом, а не постановою КМ України. На підставі викладеного позивач просив визнати неправомірною відмову Селидівського УПСЗН щодо відмови у виплаті разової грошової допомоги у розмірі встановленому Законом 3551-ХІІ та стягнути з відповідача на його користь не донараховану одноразову компенсацію у сумі 2980,2 грн.

В судове засідання позивач не з»явився, надав заяву з проханням судовий розгляд справи провести за його відсутністю, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і просив відмовити в їх задоволенні, оскільки під час виплати ОСОБА_1, що  має статус інваліда 2 групи внаслідок ЧАЕС з 14.07.2004 року , одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю відповідач діяв відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  і здійснював зазначені виплати в межах затверджених кошторисом асигнувань.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 24.06.93 року була встановлена 3 група інвалідності у зв»язку із захворюванням, пов»язаним із ліквідацією неаслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно довідки серія ДОН-04 № 016067, 14.07.2004 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності у зв»язку із захворюванням, пов»язаним із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно довідки УПСЗН Селидівської міської ради № 164 від 01.03.2010 року ОСОБА_1 була сплачена одноразова компенсація за шкоду, заподіяну здоров»ю - 94грн 80коп (в жовтні 2004 року);

Відповідно до листа Управління праці та соціального захисту населення Селидівської

міської ради від 08.09.2009 року (а.с.4) ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку суми одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю.

Відповідно до абзацу 3 ч.І ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується одноразова компенсація у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи -30 мінімальних заробітних плат.

Частиною 2 ст. 48 вищезазначеного Закону встановлено, що у разі становлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях.

Згідно частини 3 ст.48 цього ж Закону виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Відповідач при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової компенсації керувався постановою КМУ № 836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " та положеннями Бюджетного кодексу України.

Відповідно до Закону України № 1328-1V від 25 листопада 2003 року розмір мінімальної заробітної плати в липні 2004 року становив 205 гривень.

Приймаючи до уваги вищевикладене і виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, суд вважає, що дії відповідача стосовно відмови ОСОБА_1 у перерахунку і виплаті одноразової компенсації за ушкодження здоров»я в розмірі встановленому Законом слід визнати неправомірними.

За таких обставин, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої відповідач зобов»язаний був виплатити позивачеві різницю у компенсації за ушкодження здоров»я при встановленні інвалідності вищої групи у розмірі 2980грн. 20коп. з наступного розрахунку:

205 грн. х 15 = 3075 грн.

Враховуючи, що позивачем фактично отримано одноразову компенсацію в жовтні 2004 року у розмірі 94 грн 80коп, на його користь з відповідача підлягає стягненню 2980грн. 20коп (3075 грн -94грн 80коп.)

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача стосовно правомірності виплати позивачеві одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю в 2004 році на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім того, ч.І ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Отже, цим Законом Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 розмір одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю протягом тривалих років не змінювався і не віповідає розміру , встановленому іншими законами України.

Приймаючи до уваги, що ні Верховна рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні данного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати у відповідному році, а не постанови Кабінету України № 836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача стосовно відсутності бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов»язком держави.

Згідно ст. 94 КАС України суд вважає, що судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій неправомірними та виплату недоотриманої суми одноразової компенсації   задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та доплаті одноразової компенсації у розмірі, встановленому Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету України (рахунок № 35211043000632 в ГУ ДК у Донецькій області, МФО 834016 , код ЕДРПОУ 25953988, КЕКВ 1341, КПКВ 2501250) здійснити виплату на користь ОСОБА_1 одноразової компенсації відповідно до статті 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в розмірі 2980 грн. ( дві тисячі дев»ятсот вісімдесят) гривень 20 копійок за рахунок коштів Державного бюджету України.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано Донецькому апеляційному адміністративному суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду подається Донецькому апеляційному адміністративному суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або протягом десяти днів з дня проголошення постанови без попереднього подання заяви.

Суддя (підпис)