Ухвала суду № 85485897, 29.10.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/13848/19

Провадження №1-кп/523/1180/19

УХВАЛА

про повернення обвинувального прокурору

(повний текст)

29 жовтня 2019 року

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого - судді Шурупова В.В.

за участю: секретаря судового засідання – Смокіної Н.І.

прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 – Каліушко М.Б.

представника потерпілого й цивільного позивача АТ «Українська залізниця» в особі

регіональної філії «Одеська залізниця» – адвоката Коровіної Л.О.

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт і додані до нього документи у кримінальному провадженні №12014160030000589 від 24.11.2014 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.185 КК України, а також цивільний позов в інтересах АТ «Українська залізниця» до вказаного обвинуваченого «Про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином», -

В С Т А Н О В И В:

03.09.2019 року на адресу Суворовського районного суду м.Одеси з Одеської місцевої прокуратури №4 надійшли означені обвинувальний акт й додані до нього документи у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 разом із цивільним позовом, які ухвалою судді від 04.09.2019 року призначені для розгляду в підготовчому судовому засіданні.

З`ясувавши в судовому засіданні позицію прокурора Каліушко М.Б. щодо можливості призначення до судового розгляду обвинувального акту разом із цивільним позовом, а також вислухавши з цього приводу думку представника потерпілого і цивільного позивача - адвоката Коровіної Л.О. та обвинуваченого ОСОБА_1 , дослідивши наявні в розпорядженні суду процесуальні документи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має повернути прокурору обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ст.2 зазначеного Кодексу, завданнями кримінального провадження, наряду із захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, застосування до них лише належної правової процедури, а за ст.7 цього Кодексу, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів, диспозитивність судового провадження.

Частини 1, 2 ст.9 наведеного Кодексу зобов`язують суд, слідчий суддю, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, іншу службову особу органів державної влади під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а прокурору, керівнику органу досудового розслідування, слідчому належить всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Положення ст.291 вказаного Кодексу встановлюють, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, а у самому обвинувальному акті, поміж іншого, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Як слідує зі ст.ст.110, 283 означеного Кодексу, будь-які рішення органів досудового розслідування, прокурора є процесуальними рішеннями, які оформлюються постановами, а обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчинення кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відомості про що вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

За приписами ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а за змістом п.13 ч.1 ст.3 цього Кодексу, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.

Проте, при складенні й погодженні наданого на розгляд суду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_1 , органом досудового розслідування і прокурором наведені вище вимоги закону дотримані не були, оскільки у розглядуваному обвинувальному акті всупереч вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України, при формулюванні обвинувачення не викладено відомості про вартість майна, у замаху на заволодіння якого обвинувачується вказана особа, а також формулювання обвинувачення не містить відомостей про суб`єктивну сторону інкримінованого останньому злочину (форми вини, мотивів та мети), сукупність чого свідчить про неможливість визначення меж судового розгляду та перешкоджає призначенню судового розгляду.

Суд зауважує на тому, що у кореспондуючому взаємозв`язку ст.ст.9, 91, 92, 291 КПК України, формулювання обвинувачення має містити відомості щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад певного злочину, з урахуванням, в тому числі кваліфікуючих ознак.

Разом із тим, зважаючи на право органу досудового розслідування або прокурора самостійно визначати зміст формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, з огляду на встановлені під час досудового розслідування фактичні обставини і здобуті докази у цьому кримінальному провадженні, суд наголошує на тому, що з точки зору судової практики та процесуального законодавства, розглядуваний обвинувальний акт містить неконкретне формулювання обвинувачення у розумінні диспозиції ч.3 ст.15, ч.1 ст.185 КК України, яке має бути висунуте обвинуваченому ОСОБА_1 у встановленому кримінальним процесуальним кодексом порядку.

Аналогічної позиції дійшов Одеський апеляційний суд в ухвалі від 13.08.2019 року (пров.№11-кп/813/1192/16-к) щодо визначення невідповідності обвинувального акту вимогам закону за тотожних обставин справи.

Крім того, всупереч вимогам п.3 ч.4 ст.291 КПК України та незважаючи на одночасне направлення до суду обвинувального акту разом з цивільним позовом у даному кримінальному провадженні, прокурором до обвинувального акту не додано розписки про вручення обвинуваченому ОСОБА_1 копії цивільного позову, що у контексті роз`яснень ВССУ «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» (№223-1430/0/4-12 від 03.10.2012 року, п.2), обумовлює необхідність повернення такого обвинувального акту.

Наряду з викладеним, порівняльний аналіз визначеного в обвинувальному акті переліку майна АТ «Українська залізниця», на яке за версією сторони обвинувачення був спрямований замах обвинуваченого ОСОБА_1 , з викладеними у цивільному позові в інтересах зазначеного підприємства певними даними з цього ж питання, свідчить про суперечливість означених відомостей, зокрема в частині заподіяння в цьому кримінальному провадженні з точки зору потерпілої сторони матеріальної шкоди на загальну суму 18119,18 гривень (пошкодження рейок та кабелю), стосовно чого, як слідує з доданого до акту реєстру, органом досудового розслідування, з незрозумілих суду причин, відповідного процесуального рішення у встановленому КПК України порядку, прийнято не було.

Сукупність означених обставин беззаперечно свідчить про невідповідність розглядуваного обвинувального акту відносно ОСОБА_1 загальним засадам кримінального провадження (законності, верховенства права й права на захист) та його завданням, приписам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до приписів ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України, підлягає обов`язковому застосуванню у кримінальному провадженні.

Так, згідно зі ст.8, ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави, а принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79).

Крім того, Суд зазначає, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі , та обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).

До того ж, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47), а конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що наведені вище обставини невідповідності обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України, у контексті приписів ст.ст.2-3, 8-9 цього Кодексу, визнаються судом істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які фактично нівелюють принципи верховенства права, законності та права на захист, не узгоджуються із завданнями кримінального провадження, що за своєю сукупністю унеможливлює призначення до судового розгляду означеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням, уявляється повернення зазначеного акту прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення протягом розумного строку виявлених судом недоліків.

Крім того, враховуючи те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні поданий до суду разом із цивільним позовом в інтересах АТ «Українська залізниця», який в порядку ст.128 КПК України належить розглядати в одному кримінальному провадженні, обвинувальний акт у якому підлягає поверненню прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, то означений позов також належить повернути вказаному прокурору.

Керуючись ст.ст.2-3, 7-9, 26, 91-92, 291, 314, 369-372, ч.2 ст.376 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Обвинувальний акт й додатки до нього у кримінальному провадженні №12014160030000589 від 24.11.2014 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.185 КК України, разом із цивільним позовом в інтересах АТ «Українська залізниця» «Про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином», - повернути прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення в розумні строки виявлених судом порушень вимог КПК України, викладених у мотивувальній частині ухвали.

Копії ухвали направити для виконання прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, а також надати для відома іншим заінтересованим особам.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Суворовський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 7 днів з дня проголошення.

С у д д я: В.В.Шурупов